З огляду на принцип допустимості доказів у господарському процесі, правова оцінка акта звірки є одним з цікавих аспектів.
Акти звірки є поширеним документом, що досить часто застосовується сторонами у господарській практиці. Втім, теоретично правова природа цього документа досить невизначена. Відсутні і правові дослідження, на які б можна було послатися при розгляді цього питання. Оцінка, оформлення і застосування актів звірки тривалий час були своєрідною "монополією" бухгалтерської служби суб'єктів господарювання, що призвело до поширення певних помилкових поглядів на правову природу цього документа.
Так, донедавна загальновизнаною вважалася точка зору, що акт звірки, підписаний бухгалтерами (особливо головними бухгалтерами) і завірений відбитками печаток їхніх підприємств є беззаперечним доказом наявності чи відсутності у сторін певної заборгованості.
Традиційна участь саме бухгалтерів від боржника та кредитора у складанні та оформленні актів звірки має своїм наслідком використання, як правило, даних лише бухгалтерського обліку сторін, тобто йдеться про взаємну фіксацію наявності певної кредиторської чи дебіторської заборгованості у обліку відповідних підприємств.
Отже, у таких випадках акт звірки набуває рис бухгалтерського документа, що лише фіксує тотожність відображення певних господарських операцій у обліку сторін. З огляду на це такий документ не можна визнати навіть первинним бухгалтерським документом (стаття 1 Закону України від 16.07.99 № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") (надалі - Закон № 996), що відповідно до принципу допустимості сам по собі може виконувати функцію доказу у господарському судочинстві. Між тим, акти звірки намагаються використовувати саме як доказ або як письмову форму визнання боргу. Отже, йдеться про документ, що на думку сторін має тягнути за собою певні цивільно-правові наслідки.
Вищий господарський суд України дав таку оцінку акта звірки - це "акт звірки бухгалтерів..." по якому бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо”. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.
Взагалі усе викладене вище є складовою частиною більш широкої проблеми взаємодії між нормами цивільного, господарського, податкового права і нормами бухгалтерського обліку. Деякі з наведених норм зараз розглядаються як міжгалузеві або комплексні інститути права, що може впливати і на оцінку окремих документів, які подекуди мають подвійну природу.
Так, наприклад, накладна традиційно вважалася бухгалтерським документом, втім судова практика досить часто використовує накладні чи рахунки-фактури як докази укладення і виконання цивільно-правових або господарських договорів. Наприклад, Вищий арбітражний суд України (2001 рік) визнав правомірним укладення договору купівлі-продажу у формі відповідних накладних. Вирішальним для такої оцінки стала наявність у цих накладних усіх істотних умов договору купівлі-продажу (стаття 153 Цивільного кодексу України (у старій редакції - до 01.01.2004 року), (надалі - ЦК). Подібне підтверджує подвійну правову природу деяких бухгалтерських документів, тобто наявність у них ознак і цивільно-правових документів (у наведеному випадку - цивільно-правового письмового договору).
Щодо актів звірки, то слід звернути увагу на те, що традиційно прийнята у практиці форма цих актів виключає настання цивільно-правових наслідків, на які розраховують сторони. Головна вада актів звірки у наведеному контексті - підписи осіб, що не мають права підписувати документи, які б тягнули настання певних цивільно-правових наслідків. Зрозуміло, що підпис бухгалтера сам по собі не може викликати такі наслідки через те, що бухгалтери покликані виконувати зовсім інші функції, а саме - вести бухгалтерський облік (пункт 4 статті 8 Закону № 996).
Підписи бухгалтерів за своєю правовою природою можуть підтверджувати лише достовірність даних бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону № 996). Інша річ, коли особа, яка займає посаду бухгалтера, додатково наділяється відповідними цивільно-правовими або господарсько-правовими повноваженнями на підставі адміністративного акта (установчі документи і видані на їх основі відповідний наказ директора, рішення засновників тощо) або ж виступає як представник підприємства на підставі відповідної довіреності. До такого висновку можна дійти на підставі статей 29, 62 ЦК (у старій редакції), статей 92, 237 ЦК (у новій редакції).
Такий критерій оцінки Вищий господарський суд України застосовує у справах, де йдеться про використання актів звірки. Так, у касаційній постанові від 14.04.14 (справа № 908/3427/13) "Про неможливість використання акту звірки як письмової форми визнання боргу" суд, зокрема, звернув увагу саме на відсутність відповідних повноважень у осіб, що підписали акт звірки.
З порушеного питання йдеться у постанові Вищого господарського суду України від 22.07.03 (справа N 21/308) "Використання актів звірки у судовій практиці".
Інша вада актів звірки наведена вище - фіксація у них лише певних даних бухгалтерського обліку боржника і кредитора, тобто стану відповідно кредиторської і дебіторської заборгованості.
З наведеного випливає, що більш доцільним слід вважати застосування певних письмових форм саме визнання боргу, що має підписуватись уповноваженими на це особами. При цьому сторони можуть посилатися на дані бухгалтерського обліку для уточнення, а не як на підставу своїх цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань.
Додаткова інформація щодо використання актів звірки у судовій практиці:
Постанови Вищого господарського суду України:
- від 16.12.10 (справа №17/717);
- від 20.09.12 (справа № 5009/526/12);
- від 12.11.13 (справа № 912/1244/13);
- від 05.11.13 (справа № 901/1682/13).
Відповідна більш детальна мотивація наводиться у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.06 у справі N 14/158 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.05.06 відмовлено у порушенні провадження з перегляду): "Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання".
Між тим, у судовій практиці зустрічаються й інші підходи до цього питання, наприклад: постанови Вищого господарського суду України: від 14.12.10 (справа №32/175-10), від 21.12.10 (справа №21/84-10).
Такий критерій оцінки Вищий господарський суд України застосовує у справах, де йдеться про використання актів звірки. Так, у касаційній постанові від 14.04.14 (справа № 908/3427/13) "Про неможливість використання акту звірки як письмової форми визнання боргу" суд, зокрема, звернув увагу саме на відсутність відповідних повноважень у осіб, що підписали акт звірки.
З порушеного питання йдеться у постанові Вищого господарського суду України від 22.07.03 (справа N 21/308) "Використання актів звірки у судовій практиці".
Інша вада актів звірки наведена вище - фіксація у них лише певних даних бухгалтерського обліку боржника і кредитора, тобто стану відповідно кредиторської і дебіторської заборгованості.
З наведеного випливає, що більш доцільним слід вважати застосування певних письмових форм саме визнання боргу, що має підписуватись уповноваженими на це особами. При цьому сторони можуть посилатися на дані бухгалтерського обліку для уточнення, а не як на підставу своїх цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань.
Додаткова інформація щодо використання актів звірки у судовій практиці:
Постанови Вищого господарського суду України:
- від 16.12.10 (справа №17/717);
- від 20.09.12 (справа № 5009/526/12);
- від 12.11.13 (справа № 912/1244/13);
- від 05.11.13 (справа № 901/1682/13).
Відповідна більш детальна мотивація наводиться у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.06 у справі N 14/158 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.05.06 відмовлено у порушенні провадження з перегляду): "Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання".
Між тим, у судовій практиці зустрічаються й інші підходи до цього питання, наприклад: постанови Вищого господарського суду України: від 14.12.10 (справа №32/175-10), від 21.12.10 (справа №21/84-10).
Відповідні роз'яснення надано Державною аудиторською службою України в листі від 20.02.17 №25-16/104.
