Статтею 22
Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) забороняється
необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно
до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи
встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні
трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану,
расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні
громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо
віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись
законодавством України.
У науці трудового права проблемі необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу приділялося достатньо уваги. Вчені дійшли висновку, що необґрунтованою,
за наявності вакантного робочого місця (посади), являється відмова у прийнятті
на роботу чи немотивована, чи мотивована посиланням на обставини, що не
належать до ділових якостей працівника. Проте практика поки що не знайшла
шляхів забезпечення послідовної реалізації заборони необґрунтованої відмови у
прийнятті на роботу, оскільки довести необґрунтованість відмови досить складно.
Водночас, в окремих випадках законодавець створив умови для того, аби
працівнику легше було доводити необґрунтованість відмови у прийнятті на роботу.
Так, жінкам із мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до
трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти
років або дитини-інваліда, надано суб'єктивне право одержувати у письмовій
формі повідомлення про причини від мови у прийнятті на роботу (стаття 184
КЗпП).
Прийняття на роботу осіб суднового екіпажу допускається
лише за погодженням капітана судна. На капітана покладається обов'язок відмову
у прийнятті на роботу з відповідним обґрунтуванням оформити письмово і передати
таку відмову судновласнику та особі, якій капітан відмовив у прийнятті на
роботу (стаття 66 Кодексу торгового мореплавства).
Конституція України визнає, а КЗпП гарантує громадянам
України право на працю. Відповідно до цього стаття 22 КЗпП забороняє будь-яке
пряме чи побічне обмеження прав чи встановлення прямих чи побічних переваг при
укладенні, зміні чи припиненні трудового договору залежно від походження,
соціального чи майнового стану, расової і національної належності, статі,
членства у професійній спілці або іншому об'єднанні громадян, залежно від роду
та характеру занять і місця проживання. Тут лише дещо конкретизується статтею 2
КЗпП, згідно з якою держава взяла на себе обов'язок забезпечити рівність
трудових прав усіх громадян, незалежно від походження, соціального та майнового
стану, расової і національної належності, статі та характеру занять, місця
проживання та інших обставин.
Заборона встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні
трудового договору ніяк не виключає додаткових гарантій забезпечення права на
працю, які встановлюються для окремих категорій працівників. Основними
законодавчими актами, які встановлюють додаткові гарантії у сприянні
працевлаштування окремих категорій громадян, а також регулюють порядок такого
працевлаштування, є КЗпП і Закон України від 05.07.12 № 5067 "Про зайнятість
населення" (надалі – закон № 5067).
Зокрема, у КЗпП відповідним питанням пільгового
працевлаштування певних категорій громадян тією чи іншою мірою присвячені:
- стаття 172 щодо застосування праці інвалідів;
- стаття 184 щодо гарантій при прийнятті на роботу
вагітних жінок і жінок, які мають дітей;
- стаття 196 щодо конкретних категорій громадян, для яких
передбачені додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню;
- стаття 198 щодо працевлаштування працівників молодше
вісімнадцяти років у випадку їх звільнення;
- стаття 252-6 щодо зарахування в бригаду працівників,
які мають додаткові гарантії у сфері працевлаштування.
Своєю чергою, у законі № 5067 конкретизуються відповідні
положення КЗпП щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштуванню, а також
визначаються відповідні механізми для забезпечення таких гарантій, наприклад,
встановлення відповідної квоти для працевлаштування відповідних категорій
громадян.
Категорії
громадян, які мають додаткові гарантії у сфері працевлаштування
Основні категорії громадян, які мають додаткові гарантії
у сприянні працевлаштуванню, перелічені у статті 196 КЗпП:
а) молодь, яка:
- закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх,
професійно-технічних і вищих навчальних закладах;
- звільнилася із
строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації,
на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або
альтернативної (невійськової) служби.
Протягом шести місяців після закінчення або припинення
навчання чи служби і вперше приймається на роботу;
б) діти-сиріти
та діти, позбавлені батьківського піклування;
в) особи, яким
виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх
замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) інші
категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
Відповідно до статті 14 закону №
5067 до категорії громадян, що мають додаткові гарантії у
сприянні працевлаштуванню належать:
а) один з
батьків або особа, яка їх замінює і:
- має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років;
- виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років
або дитину-інваліда;
- утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства
(незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини
інвалідності);
б) діти-сироти
та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років
та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як
виняток, прийматися на роботу;
в) особи,
звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
г) молодь, яка
закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і
вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення
навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
д) особи, яким
до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.03 № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" (надалі – закон № 1058)
залишилося 10 і менше років;
е) інваліди,
які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону № 1058;
ж) особи, яким
виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх
замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
з) учасники
бойових дій, зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6 Закону
України від 22.10.93 № 3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту".
Відповідно до:
- пункту 10 частини першої статті 1 закону № 5067 молодий
працівник - громадянин України віком до 35 років, випускник
професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний
строк після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за
направленням навчального закладу чи територіального органу центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості
населення та трудової міграції, та продовжує працювати протягом трьох років
за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від
місця першого працевлаштування.
Абзацами другім і третім частини першої статті 1 Закону
України від 05.02.93 № 2998 "Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні" визначено, що молодь,
молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35 років, а неповнолітні - громадяни віком до
18 років;
- статті 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері
праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або
непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, віку, стану здоров’я, інвалідності тощо.
Але, за частиною другою статті закону № 5067, - не
вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у
працевлаштуванні окремих категорій громадян;
- Закону України від 26.04.01 № 2402 "Про
охорону дитинства" дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно
з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше, а дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій
організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами
розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної
життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
|
Документи
для набуття права на додаткові гарантії
Відповідно до пункту 3.2 Порядку надання роботодавцями
державній службі зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування
громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, затверджено
наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.13 № 271,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 травня 2013 року за № 841/23373
(надалі – порядок № 271) належність громадян
до категорій, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та дія
квоти протягом відповідного періоду підтверджуються документами, а саме:
а) копією
свідоцтва про народження дитини для:
- одного з батьків або особи, яка їх замінює і:
- має на утриманні дітей віком до шести років (до
досягнення дітьми (дитиною) шести років). Таке право може використати один із
батьків дітей (дитини) віком до шести років;
- виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років
(до досягнення дитиною 14 років);
- осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного
з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу
(протягом трьох років з дня прийняття на роботу);
б) копією
пенсійного посвідчення, що містить запис про інвалідність, для:
- одного з батьків або особи, яка їх замінює і:
- виховує без одного з подружжя дитину-інваліда (до
досягнення дитиною-інвалідом 18 років);
- утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства
(незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини
інвалідності) (до досягнення батьками пенсійного віку відповідно до статті 26 закону
№ 1058.
У разі відсутності пенсійного посвідчення належність
громадян до категорій може підтверджуватися одним із таких документів:
- копією посвідчення особи, яка одержує державну
соціальну допомогу відповідно до Закону України від 16.11.2000 № 2109 "Про
державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам",
наведеного в додатку 1 до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі
посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до цього
закону, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України
від 16.11.07 № 612, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 грудня 2007
року за № 1349/14616;
- копією форми № 080/о "Медичний висновок про
дитину-інваліда віком до 18 років", затверджено наказом Міністерства
охорони здоров’я України від 04.12.01 № 482, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 10 січня 2002 року за № 11/6299;
- копією форми первинної облікової документації № 157-1/о
"Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією",
затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30.07.12 № 577, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 05 вересня 2012 року за № 1504/21816.
Крім документів, зазначених у зазначених вище пунктах "а" та "б", належність громадян до категорій для особи, яка замінює одного із
батьків, підтверджується копією рішення місцевого органу виконавчої влади та
органу місцевого самоврядування про встановлення опіки чи піклування над такою
дитиною або рішення суду; одинокої матері (батька) - довідкою про отримання
(неотримання) допомоги за формою, наведеною у додатку 11 до Інструкції щодо
порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної
допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики
України від 19.09.06 № 345, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06
жовтня 2006 року за № 1098/12972;
в) копією
витягу з електронної обліково-статистичної картки дитини за формою, затверджено
наказом Міністерства соціальної політики України від 28.12.15 № 1256,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2016 року за №
380/28510, - для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (до
досягнення ними 18-річного віку);
г) копією
довідки про звільнення за формою, наведеною у додатку 9 до Інструкції про
роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням
судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затверджено
наказом Міністерства юстиції України від 08.06.12 № 847/5, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269, - для осіб,
звільнених після відбуття покарання або примусового лікування, які після
звільнення не перебували у трудових відносинах (до припинення трудових відносин
з роботодавцем, який прийняв їх на роботу);
д) копією
диплома або іншого документа про освіту - для молоді віком до 35 років, яка
закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і
вищих навчальних закладах (протягом шести місяців після закінчення або
припинення навчання) і яка вперше приймається на роботу (протягом трьох років з
дня прийняття на роботу);
е) копією
військового квитка - для молоді віком до 35 років, яка звільнилася зі строкової
військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців
після закінчення або припинення служби) і яка вперше приймається на роботу
(протягом трьох років з дня укладення першого трудового договору після
звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби);
ж) копією
посвідчення учасника бойових дій, зразок якого наведено в додатку 2 до
постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.94 № 302 "Про порядок
видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", - для учасників
бойових дій (до припинення трудових відносин з роботодавцем, який прийняв їх на
роботу).
До відома. Відповідно
до пункту 2.2 порядку № 271 додатковими гарантіями може скористатись один із
батьків, що має на утриманні дітей (дитину) віком до шести років. Належність до
категорії осіб, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, одного
з батьків, які мають на утриманні дітей віком до шести років, підтверджується
копією свідоцтва про народження дитини. У разі відсутності документів такі
громадяни не можуть бути включені роботодавцем у розрахунок квоти робочих
місць.
Ураховуючи зазначене вище, дана гарантія стосується як
батька, так і матері, але застосовується лише до одного з них. Документального
підтвердження, що працюючий другий із батьків не користується додатковою
гарантією у сприянні працевлаштуванню, законодавством не передбачено (лист
Міністерства соціальної політики України від 13.08.14 № 383/021/106-14).
Квота
працевлаштування осіб із додатковими гарантіями зайнятості
Для працевлаштування зазначених вище громадян (крім
інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону №
1058, норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом
України від 21.03.91 № 875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні") підприємствам, установам та організаціям (надалі – підприємство) із чисельністю штатних працівників понад 20
осіб встановлюється квота у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних
працівників за попередній календарний рік.
До відома. Середньооблікова
чисельність штатних працівників розраховується відповідно до Інструкції зі
статистики кількості працівників, затверджено наказом Державного комітету
статистики України від 28.09.05 № 286, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722 (надалі – інструкція № 286), у частині визначення показника
середньооблікової кількості штатних працівників.
При цьому, роботодавці самостійно розраховують 5% квоту з
урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють
на підприємствах і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці
(крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Вони можуть
звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
зайнятості населення та трудової міграції (надалі
– Міністерство соціальної політики України; державна служба зайнятості).
Розглянемо
розрахунок квоти на прикладі:
Середньооблікова
чисельність співробітників
|
Квота
на працевлаштування
|
Фактична
кількість осіб
|
20 осіб
|
5%
|
(20 х 0,5% = 0,1) - 1 особа
|
40 осіб
|
5%
|
(40 х 0,5% = 0,2) - 2 особи
|
80 осіб
|
5%
|
(80 х 0,5% =0,4) - 4 особи
|
Також роботодавцю не заборонено приймати на роботу
громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, понад
встановлену 5% квоту.
Одним із принципів підприємницької
діяльності, зокрема, є вільний найм підприємцем працівників (абзац четвертий
частини першої статті 44 Господарського кодексу України). При цьому, слід
відзначити, що забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу (стаття 22 КЗпП).
Ураховуючи зазначене, роботодавець вправі на власний розсуд
вирішувати необхідність заповнення наявного вакантного робочого місця (посади),
у той же час, відмова у прийнятті на роботу з посиланнями на обставини, які не
відносяться до ділових якостей працівника, буде необґрунтованою (лист
Міністерства соціальної політики України від 05.11.15 N 430/021/106-15).
Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти
вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог статті 26 закону
№ 1058, про що роботодавці щороку, не пізніше 01 лютого після звітного року, інформують
державну службу зайнятості про зайнятість та працевлаштування громадян, що
мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, у порядку № 271 (зазначають,
зокрема, прізвище, ініціали та дату складання).
Водночас звертаємо увагу, що дотримання квоти передбачено
лише для підприємств (юридичних осіб), тому звітування не поширюється на фізичних осіб - підприємців,
у яких працює 20 і більше осіб та самозайнятих осіб (лист Міністерства соціальної
політики України від 08.06.16 № 158/021/150-16).
Форми звітності:
а) № 3-ПН "Інформація про попит на робочу
силу (вакансії)" та Порядку її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.13№ 316, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (у
редакції відповідного наказу від 05.12.16 № 1476, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1726/29856.
Ця форма заповнюється роботодавцями та подається до
базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Вона подається
за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж
через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є
наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з
працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може
бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Роботодавець визначає вид звітності - первинна або
уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність
попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі
необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії:
умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не
можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади);
б) № 4-ПН "Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами
в організації виробництва і праці" та Порядку її подання, затверджено наказом
Міністерства соціальної політики України від 31.05.13 № 317, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 989/23521.
За цією формою інформація подається підприємствами, незалежно
від форми власності, виду діяльності та господарювання, не пізніше ніж за два
місяці до вивільнення працівників до територіального органу служби зайнятості
за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування.
Критерії масового вивільнення працівників з ініціативи
роботодавця (одноразового або протягом трьох місяців), крім випадку ліквідації
юридичної особи, визначені у статті 48 закону
№ 5067.
Щодо надання роботодавцями територіальним органам
державної служби зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування
громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню Міністерством
соціальної політики України надано відповідні роз'яснення (лист від 05.11.15 № 430/021/106-15).
Відповідно до стаття 26 закону № 5067 роботодавцю, який
працевлаштовує на нове робоче місце громадян, які недостатньо
конкурентоспроможні на ринку праці (зазначені у частині першій статті 14, крім інвалідів),
та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки
щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за
місяць, за який він сплачений.
Компенсація виплачується протягом одного року з дня
працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду
загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок
безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування
інваліда, який зареєстрований в установленому порядку як безробітний, але якому
відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному
Кабінетом Міністрів України порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.13 № 347 "Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої
статті 27 Закону України "Про зайнятість населення" затверджено:
- Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (надалі – порядок № 347);
- перелік пріоритетних видів економічної діяльності для
створення нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва.
Отже, з наведеного вище випливає:
1. До квоти
враховуються особи з додатковими гарантіями зайнятості.
Особи з інвалідністю теж мають додаткові гарантії
зайнятості, однак у квоту не враховуються.
Норматив для працевлаштування інвалідів встановлено
статтею 19 Закону України від 21.03.91 № 875 "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні".
Відповідно до цієї статті для підприємств,
установ, організацій, у тому
числі підприємств, організацій
громадських організацій інвалідів, фізичних
осіб, які використовують найману працю, установлюється
норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків
середньооблікової
чисельності штатних
працівників облікового складу
за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого
місця. Вони самостійно розраховують
кількість робочих місць для
працевлаштування інвалідів
відповідно до нормативу та
забезпечують
працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість
робочих місць округлюється
до цілого значення.
2. У квоту враховуються особи, які працюють на
умовах повної зайнятості.
Обов'язок з розрахунку квоти покладається на роботодавця з
урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють
на підприємствах і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці
(крім інвалідів). Відповідно до пунктів 11 і 14 частини першої статті 1 закону
№ 5067:
- неповна зайнятість - зайнятість працівника на умовах
робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може
встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці
пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
- повна зайнятість - зайнятість працівника за нормою
робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим
договором.
Ураховуючи термінологію КЗпП, вважаємо, що до квоти включаються
особи, які працюють на умовах нормальної тривалості робочого часу або меншої
норми тривалості робочого часу (стаття 50 КЗпП), а також тих, для кого
тривалість робочого часу скорочується відповідно до законодавства (стаття 51
КЗпП). Оскільки, робота на умовах нормальної чи скороченої тривалості робочого
часу, або за меншою нормою робочого часу вважається за законом № 5067 такою, що
проводиться на умовах повної зайнятості (працівників, які працюють на таких
умовах, ураховують у квоту для працевлаштування). Відповідно до статті 56 КЗпП
за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті
на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
3. Періоди
врахування у квоту і документи, що підтверджують право особи на додаткові
гарантії у сфері зайнятості, визначено нормативно-правовими актами.
У 2010 році громадянин прийнятий на підприємство за
трудовим договором на умовах режиму неповного робочого тижня. У 2013 році йому
виповнилося 53 роки. Чи враховувати його у квоту і скільки часу?
Так, цей працівник працює на умовах повної зайнятості.
Він ураховується у квоту з 01.01.13 року (набрання чинності закону № 5067) і до
досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону № 1058 (для
чоловіків - 60 років), тобто, аж до 2020 року. Єдиним документом, що
підтверджує можливість врахувати цього працівника у квоту, є його паспорт. Сама
по собі дата працевлаштування значення не має, оскільки важливо тільки те, що
при досягненні певного віку працівник набуває права на додаткові гарантії у
сфері зайнятості.
4. Фактичне
виконання квоти розраховується як усереднений показник.
Оскільки будь-яка особа з додатковими гарантіями
зайнятості матиме право на ці гарантії протягом певного часу, а кількість
працюючих на підприємстві працівників «квотної категорії» може відрізнятися в
місяцях року, то фактична чисельність працівників, що мають додаткові гарантії
у сприянні працевлаштуванню та працювали на умовах повної зайнятості у звітному
році, розраховується як середньообліковий показник (пункт 3.2 порядку № 271).
5.
Працівники-сумісники у квоту не враховуються.
Фактичне виконання квоти визначаємо як середньообліковий
показник. З урахуванням установлених інструкцією № 286 правил, при обчисленні
середньооблікової чисельності сумісники не враховуються. При цьому, робота за
сумісництвом, як правило, виконується на умовах неповного робочого часу. Отже,
сумісників, які мають додаткові гарантії зайнятості, підприємство до квоти не включає.
Але, вони враховуватимуться у квоту за основним місцем роботи.
6. Якщо
особа має кілька підстав для зарахування у квоту, вона враховується один раз.
Для ефективного сприяння у пошуку роботи особам з
додатковими гарантіями зайнятості держава потребує точної і достовірної
інформації про реальне становище у цій сфері: скільки осіб, які недостатньо
конкурентоспроможні на ринку праці, вже знайшли роботу, а скільком ще необхідна
підтримка. Тому про виконання квоти роботодавці щороку (до 1 лютого) подають
звіт до державної служби зайнятості за встановленою формою, який є одним з
інструментів отримання статистичної інформації для аналізу ринку праці. Таким
чином, якщо особи, які мають додаткові гарантії зайнятості за кількома
підставами, будуть враховані при виконанні квоти кілька разів, це потягне за
собою помилки в аналізі ринку праці і прогнозуванні його потреб.
Надання молоді першого робочого місця
Працевлаштування молодих фахівців є одним із пріоритетних
напрямів діяльності держави, що виражає її соціальну спрямованість. Тому
питання забезпечення та захисту першого робочого місця для молоді регулюється
законодавством України.
Поняття "перше робоче
місце" визначено статтею 1 Закону
України від 05.02.93 № 2998 "Про сприяння соціальному становленню та
розвитку молоді в Україні" (надалі –
закон № 2998) як місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого
навчального закладу або припинення
навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а
також після звільнення зі строкової
військової служби або альтернативної (невійськової) служби.
Статтею 197 КЗпП визначено, що працездатній молоді -
громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення
навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних
закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після
звільнення зі строкової військової служби, військової служби за призовом під час
мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб
офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше
робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістам - випускникам
державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена
підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період
не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також, додатковою гарантією реалізації права на працю
являється покладення на підприємства обов'язку приймати на роботу робітників,
направлених в порядку організованого набору відповідно до постанов:
- ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 30.10.84N 423 "Про заходи щодо
дальшого удосконалення організованого
набору робітників і громадського призову молоді";
- Кабінету Міністрів України від 11.10.91 № 253 "Про
переселення сімей у сільську місцевість та організований набір робітників";
- ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 27.09.84N 1013 "Про заходи з подальшого вдосконалення організованого набору
робітників та громадського призову молоді".
Особливу увагу цьому питанню приділено законом № 5067,
зокрема:
- молодь, яка закінчила або припинила навчання у
загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася
із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом
шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше
приймається на роботу, має додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за
рахунок 5% квоти (стаття 14);
- роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце
за отриманою професією (спеціальністю) строком не менше ніж на два роки молодь,
яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, та якій надано статус
безробітного, щомісяця компенсується протягом одного року з дня
працевлаштування фактичні витрати, у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він
сплачений (стаття 26).
Механізм виплати компенсації фактичних витрат роботодавця
на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
за працевлаштування осіб, яким надано статус безробітного, на нові робочі місця,
визначено порядком № 347. Так, пунктом 3 встановлено, що право на компенсацію
має роботодавець, який працевлаштовує на нове робоче місце строком не менше ніж
на два роки за направленням центру зайнятості зареєстрованих безробітних,
зокрема, молодь.
До відома. Із набранням чинності закону № 5067, інститут дотацій роботодавцю замінено на компенсацію фактичних витрат нарахованого єдиного внеску за умов працевлаштування на нове робоче місце молоді зі статусом безробітного. Указана норма прийнята з метою стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та працевлаштування на них молоді;
До відома. Із набранням чинності закону № 5067, інститут дотацій роботодавцю замінено на компенсацію фактичних витрат нарахованого єдиного внеску за умов працевлаштування на нове робоче місце молоді зі статусом безробітного. Указана норма прийнята з метою стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та працевлаштування на них молоді;
- із метою
розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді студенти
вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію
(кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований
робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр",
"спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному
освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією
(спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, незалежно від
форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених
договором про стажування у вільний від навчання час. Строк стажування за
договором не може перевищувати шести місяців. Запис про проходження стажування
роботодавець вносить до трудової книжки (стаття 29).
Працевлаштування молоді з інвалідністю здійснюється в межах нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, визначених згідно із Законом України від 21.03.91 № 875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - закон № 875).
Статтею 38 Закону України від 10.02.98 № 103 "Про
професійно-технічну освіту" встановлено, що випускникам професійно-технічного
навчального закладу, які навчались
за державним замовленням, держава гарантує надання першого робочого
місця відповідно до одержаної професії згідно з законодавством. Цим же законом
встановлений особливий соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишилися
без піклування батьків. Так, держава гарантує випускникам, професійно-технічних
навчальних закладів - дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування
батьків, працевлаштування за набутою професією та забезпечення житлом згідно з
законодавством.
Відповідно до статті 64 Закону України від 01.07.14 №1556 "Про вищу освіту":
- держава у співпраці з роботодавцями забезпечує
створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на
працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду
трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб;
- випускникам вищих медичних і педагогічних навчальних
закладів, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській
місцевості або селищах міського типу, держава відповідно до законодавства
забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах
встановлених норм.
Крім того, статтями 7 і 8 закону № 2998 передбачено, що держава:
- гарантує
працездатній молоді рівне
з іншими громадянами право
на працю. Особливості
праці неповнолітніх
встановлюються законодавством;
- забезпечує
працездатній молоді надання
першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення
або припинення навчання у
загальноосвітніх,
професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення
професійної підготовки і перепідготовки, а
також після звільнення зі строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби. Дворічний строк першого робочого місця
обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина
до призову на строкову військову
або альтернативну (невійськову)
службу;
- забезпечує умови для вторинної зайнятості молоді. Так,
молодіжні центри праці, що
діють відповідно до
Типового положення, затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 24.01.01 N 40, а також
громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро
та інші) за
наявності в них відповідного дозволу, виданого державною службою
зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, у тому числі учнів,
студентів, аспірантів у позанавчальний час,
надають послуги, пов'язані з
профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією;
- сприяє створенню молодіжних бізнес-центрів,
бізнес-інкубаторів для реалізації програми
підготовки молоді до підприємницької
діяльності, надання інформаційних та консультативних послуг. З
цією метою розробляється та реалізується система заходів підтримки
підприємництва молоді, включаючи
довгострокове пільгове кредитування, забезпечення виробничими приміщеннями,
страхування комерційного ризику тощо. Органи місцевого самоврядування можуть
встановлювати за рахунок
коштів, що надходять до місцевого
бюджету, пільгову плату за
реєстрацію підприємств, створених
молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями.
Молоді громадяни,
які звернулися до
державної служби зайнятості в
пошуках роботи, одержують безплатну
інформацію та професійну
консультацію з метою вибору виду діяльності,
професії, місця роботи, а
також, у разі необхідності, проходять
професійну підготовку і перепідготовку.
Водночас, звертаємо увагу, що у разі відмови роботодавцем у працевлаштуванні
протягом року молодих громадян, у межах відповідної квоти, з нього стягується штраф
у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент
виявлення порушення, за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких
осіб.
Проведення
конкурсу
1. Найважливішим
засобом забезпечення рівності при прийнятті на роботу міг би бути конкурс. Але
його застосування обмежено лише окремими випадками, передбаченими
законодавством. Але, в перспективі конкурс, як організаційно- правова норма має
набувати загального поширення. На сьогодні проведення конкурсу передбачено лише
в окремих випадках.
Так, під час прийняття нормативно-правових актів, що
регулюють трудові правовідносини державних службовців в Україні, законодавцями враховано
закріплене в статті 21 Загальної декларації прав людини, право кожної людини на
рівний доступ до державної служби у своїй державі. З урахуванням цього та з метою добору осіб, здатних професійно
виконувати посадові обов’язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади
державної служби (частина перша статті 22 Закону України від 10.12.15 № 889 "Про
державну службу"). Проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня
професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на
зайняття вакантної посади державної служби у Порядку, затвердженому постановою
Кабінету Міністрів України від 25.03.16 № 246.
Відповідно до пункту 14 цієї постанови, конкурс на
зайняття вакантних посад:
- керівників територіальних органів міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади та інших державних органів та їх
заступників проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби
державного органу вищого рівня (Комісія з питань вищого корпусу державної
служби);
- заступників голів облдержадміністрацій проводить конкурсна
комісія, утворена керівником територіального органу Національного агентства
України з питань державної служби;
- заступників голів райдержадміністрації проводить
конкурсна комісія, утворена головою облдержадміністрації;
- державної служби категорії "Б" в усіх інших випадках та
категорії "В" проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби
в державному органі.
Водночас, пунктом 2 цієї постанови встановлено, що Порядок
проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.02 № 169,
застосовується під час прийняття на службу в органи місцевого самоврядування
відповідно до Закону України від 07.06.01 № 2493 “Про службу в органах
місцевого самоврядування”.
Дотримання принципу недискримінації під час проведення
конкурсу не виключає обов’язку застосування в ході його проведення розумного
пристосування для особи, яка виявила бажання взяти участь у конкурсі та має
інвалідність, а також можливості застосування позитивних дій відповідно до
Закону України від 06.09.12 № 5207 "Про засади запобігання та протидії
дискримінації в Україні".
2. Відповідно
до другого речення частини третьої статті. 54 Закону від 23.05.91 № 1060 "Про
освіту" прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється
на основі конкурсного відбору.
Частиною одинадцятою статті 55 Закону України від 01.07.14 № 1556 "Про вищу освіту" встановлено, що під час заміщення вакантних
посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр,
професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового
договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого
затверджується вченою радою вищого навчального закладу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.14 № 726
затверджено:
- Методичні рекомендації щодо особливостей виборчої
системи та порядку обрання керівника вищого навчального закладу;
- типову форму контракту з керівником державного вищого
навчального закладу.
Керівник вищого навчального закладу незалежно від форми
власності та підпорядкування обирається за конкурсом на заміщення посади
керівника шляхом таємного голосування строком на п'ять років відповідно до закону
про вищу освіту, статуту вищого навчального закладу та з урахуванням Методичних
рекомендацій (пункт 2 цих рекомендацій).
Наказом Міністерства освіти і науки України від 05.10.15№ 1005 затверджено Рекомендації щодо проведення конкурсного відбору при
заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними
трудових договорів (контрактів). У них, зокрема, зазначено, що жодна норма закону
не встановлює повноваження Вченої ради в частині питань прийняття на роботу і
звільнення з роботи проректорів (керівництва вищих навчальних закладів). Відповідно
до пункту 4 частини шостої статті 40 закону про вищу освіту за погодженням з
органом студентського самоврядування вищого навчального закладу приймаються
рішення про призначення заступника декана факультету, заступника директора
інституту, заступника керівника вищого навчального закладу, проте цей закон не
вимагає погодження з органом студентського самоврядування рішення про
звільнення зазначених посадових осіб.
Інструкцію про порядок заміщення на конкурсній основі
вакантних посад науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних
закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, що
належать до сфери управління Міністерства оборони України, затверджено наказом
Міністерства оборони України, Міністерства освіти і науки України від 19.10.16 № 542/1255, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 10 листопада 2016 року за № 1461/29591.
Конкурсний відбір проводиться на засадах відкритості,
гласності, законності, рівності прав членів конкурсної комісії, колегіальності
прийняття рішень конкурсною комісією, незалежності, об’єктивності та
обґрунтованості рішень конкурсної комісії, неупередженого ставлення до
кандидатів на зайняття вакантних посад науково-педагогічних працівників (абзац п'ятий пункту 1 цієї інструкції).
Таким чином, робимо
висновок: якщо проведення юридичною особою конкурсу не базується на нормах
закону, то відмова претенденту на вакантну посаду за його результатами, - є
нікчемною і проведеною із перевищенням посадових повноважень її керівником.
Оскільки, відповідно до статті 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним
громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний
вибір виду діяльності, а також правовий захист від необґрунтованої відмови у
прийнятті на роботу.
Крім того, необґрунтована відмова в прийнятті на роботу
може бути оскаржена до суду, адже статтею 55 Конституції України встановлено,
що права людини захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
Звертаємо
увагу, що це стосується також проведення при прийманні на роботу тестування
претендентів на вакантні посади та/або офіційної співбесіди з ними. Всі
питання, пов’язані з трудовими правовідносинами мають спиратися тільки на чинні
норми законів та підзаконних актів, а отже і локальні розпорядчі документи
роботодавців мають прийматися на їх основі.
Відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України
від 28.04.11 N 3915-0-4-11/101, листи державних
органів влади - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими
актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та
рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси
громадян або мають міжвідомчий характер.
Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом,
погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в
порядку, встановленому законодавством
про державну реєстрацію нормативно-правових актів. У разі
встановлення листами нових правових норм
вони підлягають відкликанню з місць
застосування органом, що їх видав, та скасуванню.
Обмеження для
прийняття на роботу
Гарантуючи або в будь-якому разі прагнучі гарантувати
громадянам право на працю, законодавство про працю у ряді випадків встановлює і
обмеження для прийняття на роботу.
Щодо цього читайте:
З питання відмови у прийнятті на роботу
Використано науково-практичний коментар до законодавства України про працю (Б.Стичинський, І.Зуб, В.Ротань), 2001
Використано науково-практичний коментар до законодавства України про працю (Б.Стичинський, І.Зуб, В.Ротань), 2001
