1. Загальна
характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань.
2. Класифікація
засобів забезпечення виконання зобов'язань.
3. Речово-правові
засоби забезпечення виконання зобов'язань.
3.1. Застава.
1. Загальна
характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань
Приступаючи до розгляду питань забезпечення виконання
зобов'язань, необхідно зробити кілька попередніх зауважень. Насамперед слід
враховувати, що хоча глава 49 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) має
назву "Забезпечення виконання зобов'язань", однак передбачені у ній
засоби розраховані головним чином на забезпечення виконання договорів.
Звичайно, нема перешкод до того, щоб, наприклад,
виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою тощо,
але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов'язані
з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще й забезпечувати санкціями
другого порядку (неустойкою).
По-друге, слід звернути увагу на співвідношення понять
"забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за
порушення зобов'язань". У ЦК 2003 року цим питанням присвячені окремі
глави - 49 ("Забезпечення виконання зобов'язання") та 51
("Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення
зобов'язання"). Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав
місце у ЦК УРСР 1963 року, де існували спеціальні глави 16 ("Забезпечення
виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення
зобов'язань").
Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що
він досить чітко розрізняє два інститути. Водночас у главі 51 ЦК йдеться про
існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов
зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо
(стаття 611 ЦК). Сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами
відповідальності, зокрема стягненням збитків (стаття 624 ЦК).
У свою чергу при характеристиці засобів забезпечення
виконання зобов'язань у главі 49 ЦК йдеться про відповідальність. Наприклад, у
статті 554 ЦК згадується відповідальність поручителя перед кредитором. У
зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між
цими категоріями.
Аналіз їх сутності дозволяє зробити такі висновки. І
засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49 ЦК, і заходи
відповідальності, передбачені у главі 51 ЦК, мають однакову мету - стимулювати
боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й
інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання
зобов'язань.
Водночас серед засобів забезпечення виконання зобов'язань
слід виділити спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК
("засоби забезпечення" у вузькому значенні слова), і міри
відповідальності. Однак цим співвідношення між категоріями
"відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не
вичерпуються.
Хоч традиційно як одна з форм відповідальності
розглядається лише неустойка (стаття 611 ЦК), але якщо виходити з визначення
відповідальності як санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на
особу, винну в скоєнні правопорушення, можна помітити, що під поняття
"відповідальність" підпадають і застава, і завдаток.
Дещо окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні
наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій.
Однак враховуючи те, що ЦК іменує покладання на цих осіб санкцій за невиконання
зобов'язання відповідальністю (статті 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і
гарантію розглядати як відповідальність.
Таким чином,
виявляється, що спеціальні засоби забезпечення водночас є заходами
відповідальності. Виняток становить притримання (статті 594-597 ЦК), яке
за своєю сутністю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою
відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних
майнових наслідків для останнього (щоправда власник притриманої речі втрачає
можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення,
оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка
передала річ у заставу кредитору).
Отже, засоби забезпечення договірних зобов’язань можуть
виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки,
відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших мір
відповідальності тощо.
Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий
(акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності
або припиненні основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.
Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення
виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні,
на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.
Згідно з нормами статті 547 ЦК правочин щодо забезпечення
виконання зобов'язання має вчинятися в письмовій формі. Недодержання цієї форми
має наслідком визнання його нікчемним.
Деякі зі способів мають бути не тільки оформлені
письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках -
також державної реєстрації.
Так, для забезпечення інтересів заставодержателя,
уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі
вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у
боржника-заставника. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової
форми угоди про заставу, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці
вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією у Книзі
записів застав або в Державному реєстрі застав рухомого майна.
Загальні умови забезпечення виконання зобов’язання
встановлені статтею 548 ЦК. Вони виглядають таким чином:
- виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується
додатковим (акцесорним) зобов’язанням, якщо це передбачено договором або
законом;
- недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;
- визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) має
наслідком недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше
не встановлено ЦК;
- недійсність правочину щодо забезпечення виконання
зобов'язання не спричиняє недійсності основного зобов'язання.
2. Класифікація
засобів забезпечення виконання зобов'язань
Засоби забезпечення виконання зобов'язань можуть бути
класифіковані за різними підставами.
Так, залежно від часу і способу встановлення (виникнення)
вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.
Спеціальні
засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У
результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки
невиконання зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток,
застава, порука, гарантія і притримання (глава 49 ЦК).
Універсальним
засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, яких
зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (стаття 623 ЦК). Особливістю
його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін
про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений лише після невиконання
зобов'язань.
Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора
можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення
виконання зобов'язань.
Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси
кредитор.! забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом
забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання.
Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до
належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до
нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної
вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.
Перед тим як аналізувати окремі способи забезпечення
зобов'язань слід зазначити, що всі способи (види) забезпечення виконання
зобов'язань пропонувалося також поділяти на три види, взявши за критерій поділу
мету, для якої вони встановлюються, у поєднанні з характером самого способу
забезпечення. Таким чином виокремлюють такі способи забезпечення:
- ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на
випадок невиконання (неустойка, завдаток);
- ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника
певної його частини, яка повинна служити насамперед задоволенню можливих вимог
цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава,
притримання);
- ті, що мають на меті залучення до зобов’язання інших
осіб, майно яких поряд із майном боржника також могло б слугувати для
задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).
Недоліком цього критерію є його комплексність (а отже, і
певна розпливчастість), внаслідок чого запропоноване об'єднання у групи має
дещо штучний характер. Воно становить певний теоретичний і практичний інтерес,
але в межах спеціальних досліджень.
Правовий режим
регулювання обтяжень рухомого майна,
встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення,
оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно
рухомого майна, визначає Закон України від 18.11.03 № 1255 "Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Отже, скористаймося наведеним вище поділом способів
забезпечення виконання зобов'язань на речово-правові та зобов’язально-правові,
а відтак розгляньмо окремі їх види.
3. Речово-правові
засоби забезпечення виконання зобов'язань
3.1. Застава
Основним нормативним актом, що регулює заставні
правовідносини в Україні, є Закон України від 02.10.92 № 2654 "Про
заставу" (надалі – Закон про заставу),
а також статті 572-593 ЦК, де визначені основні положення цього засобу
забезпечення виконання зобов'язань.
Сутність застави полягає в тому, що
кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником
зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок
заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави може
бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути
відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Оцінка предмета застави здійснюється у випадках,
встановлених договором або законом.
Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом
із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення
права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений
договором або законом.
Оцінка майна, що передається у заставу у відносинах з
участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням Методичних рекомендацій
щодо застосування комерційними банками Закону України "Про заставу",
затверджених інструкцією Національного банку України від 08.10.93 № 23015/11.
Відповідно до частин другої- третьої статті 576 ЦК предметом
застави може бути не тільки наявне майно, а й таке, яке заставодавець набуде
після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому, права
заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються
на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється
на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у
випадках, встановлених договором.
Однак предметом застави не можуть бути:
- культурні цінності, що є об'єктами права державної чи
комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру
національного культурного надбання;
- пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку
пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Крім цього, предметом застави не можуть бути майно,
вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю
боржника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про
аліменти) та інші вимоги, застава яких заборонена законом (частина п’ята статті
576 ЦК). Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не
встановлено договором або законом. Водночас, застава окремих видів майна може
бути заборонена або обмежена законом.
Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета
застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або
законом. У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави
заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний
предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет
застави.
Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому
страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У
разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до
страховика.
Предметом застави може бути також майно, що належить
кільком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності.
Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, кожен з учасників такої
власності має право укладати договори щодо передання майна в заставу (якщо інше
не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх
учасників спільної власності.
Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то
враховується те, чи передається в заставу все майно чи лише частки
співвласника. Якщо в заставу передається все майно, для цього необхідна згода
усіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій
власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (стаття 578 ЦК). Якщо в
заставу передається частка якогось із співвласників, останній може
розпорядитися нею лише після виділу її в натурі.
Сторонами заставного правовідношення є заставник
(заставодавець) - особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель -
особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання
зобов'язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи,
юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути
лише кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.
Як заставодавець може виступати боржник за основним
зобов'язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий
поручитель). Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому,
що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше
речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість
продажу предмета застави, а отже, у заставодавця має бути право розпорядження
заставленим майном.
Підставами виникнення застави можуть бути: договір,
припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону,
застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору,
якщо інше не встановлено законом.
Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом
застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом,
договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Крім того, у випадках, встановлених законом, застава
нерухомості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви
заставодержателя або заставодавця відповідно до Порядку ведення Державного
реєстру обтяжень рухомого майна, затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 05.07.04 № 830 та Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого
майна та заповнення заяв, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 29.07.04 № 73/5, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 29 липня 2004 року за № 942/9541.
Відповідно до статті 584 ЦК у договорі застави
визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого
заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови,
погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може
бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Застава може бути поділена на види залежно від того,
залишається предмет застави у заставодавця чи передається заставодержателю.
Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках:
- іпотеки;
- застави товарів
у обігу чи у переробці.
У цьому разі заставодавець має право:
- користуватися предметом застави відповідно до його
призначення, у тому числі видобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не
встановлено договором і якщо це випливає із суті застави;
- відчужувати предмет застави, передавати його в
користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою
заставодержателя, якщо інше не встановлено договором;
- заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежується
право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним).
Водночас заставодавець, який володіє предметом застави, у
разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини
зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено
договором.
3.1.1. Застава з переданням закладеного майна
заставодержателю (або за його наказом - у володіння третьої особи) має
місце у разі: закладу; застави цінних паперів; застави майнових прав.
При передачі йому майна заставодержатель має право
користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках,- встановлених договором. За
договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок видобувати з
предмета застави плоди та доходи. Водночас заставодержатель, який володіє
предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення
заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані
збитки.
При цьому слід враховувати, що за загальним правилом
будь-яке заставлене майно може залишатися у заставодавця (частина шоста статті 576
ЦК). Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо про це прямо
встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути
передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена
іпотека, а також товари у обігу або у переробці.
У кожному разі особа, яка володіє предметом застави,
зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:
- вживати заходів, необхідних для збереження предмета
застави;
- утримувати предмет застави належним чином;
- негайно повідомляти другу сторону договору застави про
виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Момент встановлення права застави залежить від форми
договору про заставу і від того, чи передається заставлене майно
заставодержателю. Таке право виникає з моменту укладення договору застави, а у
випадках коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його
нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або
закону має перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в
момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до
укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.
3.1.2. Застава без передачі майна заставодержателю
Згідно зі абзацом третім статті 1 Закону України від 05.06.03№ 898 "Про іпотеку" (надалі - Закон
про іпотеку) іпотекою вважається вид
забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні
іпотекодавця, згідно з яким
іпотекодержатель має право
в разі невиконання боржником
забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог
за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.
Таким чином предметом іпотеки є нерухоме майно, під яким
розуміються земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці
і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення
та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на
повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти.
Крім нотаріального посвідчення договору про заставу, застава
нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку,
встановлених законом, може бути зареєстрована на підставі заяви
заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру
обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення
відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (стаття 577
ЦК).
3.1.3. Застава товарів у обігу або у переробці
Цей вид застави розглядається Законом про заставу як
спеціальний різновид застави із залишенням майна у заставодавця. Відповідно до
статей 40-43 цього закону предметом застави товарів в обороті або у
переробці можуть бути сировина,
напівфабрикати, комплектуючі вироби,
готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або
у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають
бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній
організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу,
а набуті заставодавцем товари,
передбачені в договорі
застави, стають предметом застави
з моменту виникнення на них права власності.
Договір
застави товарів у
обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет
застави шляхом зазначення
знаходження товарів у володінні заставодавця
чи їх розташування
в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом,
достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.
При заставі товарів в обороті або у переробці
заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно
до правил, визначених законом. У
разі відчуження заставлених товарів
заставодавець зобов'язаний замінити їх
іншими товарами такої
ж або більшої вартості. Зменшення вартості
замінених товарів допускається тільки у
випадках, коли це
здійснено за домовленістю
сторін щодо погашення частки
початкової заборгованості.
3.1.4. Застава з передачею заставленого майна
заставодержателю (заклад)
Закладом є застава
рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом
- у володіння третій особі (частина друга статті 575 ЦК, частина перша статті 44
Закону про заставу). За домовленістю заставодержателя із заставодавцем предмет
застави може бути залишено
у заставодавця під замком заставодержателя (тверда застава).
У цьому разі фізичне передання речі не відбувається. Індивідуально визначена
річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують
заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця, але при цьому
він не має права користуватися нею, хоч і зберігає над нею контроль.
Ці правила
поширюються на тверду
заставу у випадках, коли її
застосування не суперечить
суті відносин заставодержателя з
заставодавцем при такій заставі.
Заставодержатель, якщо інше не передбачено договором,
зобов'язаний:
- вживати заходів, необхідних для збереження предмета
закладу;
- у випадках,
коли це передбачено
договором, одержувати з предмета закладу доход в інтересах
заставодавця;
- регулярно
надсилати заставодавцю звіт
про користування предметом
закладу, якщо користування ним
допускається відповідно до
частини першої статті 46 цього Закону;
- страхувати
предмет закладу в обсязі його вартості за
рахунок та в інтересах заставодавця;
- сплачувати
податки та збори,
пов'язані з володінням заставленою річчю, за рахунок
заставодавця;
- належним
чином утримувати предмет
закладу, нести відповідальність
за нього у випадках,
коли немає доказів,
що втрата, пошкодження або загибель закладу сталися не з його вини;
- негайно
повідомляти заставодавця про
виникнення загрози загибелі чи
пошкодження предмета закладу;
- негайно
повертати предмет закладу
після виконання заставодавцем або
третьою особою забезпеченого закладом зобов'язання.
Заставодержатель має право користуватися предметом
закладу, якщо це передбачено договором. Набуті ним доходи
спрямовуються на покриття витрат
на утримання предмета
закладу, а також зараховуються в
рахунок погашення процентів
по боргу, забезпеченому
закладом зобов'язань чи самого боргу.
Якщо виникає загроза
загибелі, пошкодження чи
зменшення вартості предмета закладу не
з вини заставодержателя, він
має право вимагати заміни предмета закладу, а при відмові заставодавця виконати
цю вимогу - достроково звернути
стягнення на предмет закладу.
Отже, з наведеного випливає, що після виконання
забезпеченого заставою зобов'язання заставо держатель зобов'язаний негайно
повернути предмет застави заставодавцю (якщо інше не передбачено договором). Права
користування закладеним майном у заставодержателя зазвичай не виникає, воно
можливе лише у випадку, коли це спеціально передбачено у договорі. При цьому
користування предметом застави не може мати комерційного характеру.
Якщо заставодержатель зберігає
або використовує предмет закладу неналежним чином, заставодавець має право в будь-який
час вимагати припинення застави
та (або) достроково виконати забезпечене закладом зобов'язання.
За втрату або
недостачу предмета закладу
заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості
втраченого майна, а за
пошкодження предмета закладу - в розмірі суми,
на яку знизилась вартість заставленого майна.
Заставодержатель:
- зобов'язаний відшкодувати заставодавцю
всі заподіяні втратою, недостачею
чи пошкодженням предмета
закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи
договором;
- відповідає
за втрату, недостачу
чи пошкодження предмета закладу,
якщо він не
доведе, що втрата, недостача чи пошкодження сталися не з
його вини.
Якщо заставодержателем є ломбард або інша
організація, для якої надання
кредитів громадянам під
заклад є предметом
її діяльності, звільнення від відповідальності може мати місце
лише за умови, що заставодержатель має докази, що втрата, недостача чи пошкодження предмета закладу сталися
внаслідок непереборної сили.
Застава рухомого майна може бути зареєстрована за заявою
заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна,
ведення якого покладене на держателя Державного реєстру застав рухомого майна.
У випадках коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не
пов'язується з моментом виникнення права застави.
До відома. Відповідно
до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.04 № 830,
Міністерство юстиції України визначено держателем Державного реєстру обтяжень
рухомого майна, а державне підприємство, що належить до сфери управління
Міністерства юстиції, - його адміністратором.
3.1.5. Застава цінних паперів
Цінні папери характеризуються як один з оптимальних
предметів застави. Вони досить ліквідні, не
вимагають багато місця для зберігання.
Якщо законом чи
договором не передбачено
інше, застава векселя чи іншого
цінного паперу, який може бути переданий
шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і
вручення заставодержателю індосованого
цінного паперу.
Застава
цінного паперу, який
не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою
заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір. За
угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в
депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку(стаття 53
Закону про заставу).
Порядок звернення стягнення на цінний папір залежить від
того, чи передав заставодавець заставодержателю право на папір або право з
паперу. Якщо передано право на папір, заставодержатель має представити його для
продажу з публічних торгів. На торгах він реалізується не за номінальною, а за
фактичною вартістю.
Нарівні з правом на папір до заставодержателя може
перейти і право з паперу, таким чином, заставодержатель може задовольнити свої
вимоги за рахунок предмета застави, не вдаючись до його продажу з публічних
торгів.
3.1.6. Застава майнових прав
Заставодавець може укласти договір на право вимоги як за
вже існуючими зобов’язаннями, в яких він є кредитором, так і за тими, які
можуть виникнути в майбутньому. У договорі має бути вказана особа, що є
боржником щодо заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити своєму
боржнику про заставу прав, що відбулася.
Майнові права, що мають строковий характер, можуть бути
предметом застави лише до закінчення строку їх дії. У договорі застави прав, що
не мають грошової оцінки (наприклад, ноу-хау), вартість застави визначається
угодою сторін.
Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається,
якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. При цьому
наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя.
При наступній заставі перший заставодержатель має
переважне право перед наступними на задоволення своїх вимог за рахунок
заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в
порядку черговості виникнення права застави, крім випадку коли предметом
застави є рухоме майно, зареєстроване' заставодержателем. У цьому разі
володілець зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із
заставленого майни перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав,
які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і
того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із
заставленого майна.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою,
заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і на
задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоїн, що визначена на момент
фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування
збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання
заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням
вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за
рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підставою звернення стягнення на предмет застави за
загальним правилом є невиконання зобов'язання у встановлений строк (термін). Якщо
ж має місце ліквідація юридичної особи-заставодавця, заставодержатель набуває
право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання
боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет
застави зберігається в первісному обсязі.
Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення,
провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено
договором або законом. Якщо публічні торги не відбулися (не з'явилися покупці,
з'явився лише один покупець, переможець аукціону не сплатив вартості речі в
призначений строк тощо), предмет застави може бути за згодою заставодержателя
та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною,
якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності такої згоди
призначається повторний аукціон, але не раніше ніж через місяць після першого
аукціону. На повторному аукціоні початкова вартість заставленого майна може
бути знижена у разі згоди заставодавця, але не більше, ніж на 30%. Якщо
повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються
заставодержателю.
Положення
про порядок проведення
аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.97 № 1448.
Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не
покриває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає,
з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття
591 ЦК).
Заставодержатель має право достроково:
а) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого
заставою, у разі:
- передання заставодавцем предмета застави іншій особі
без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;
- порушення заставодавцем правил про заміну предмета
застави;
- втрати предмета застави за обставин, за які
заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив
предмет застави;
б) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого
заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на
предмет застави у разі порушення заставодавцем:
- правил про наступну заставу;
- правил про розпоряджання предметом застави
- в інших випадках, встановлених договором.
Право застави припиняється у разі:
- припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (у
цьому разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно,
зобов'язаний негайно повернути його заставодавцю;
- втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив
предмет застави;
- реалізації предмета застави;
- набуття заставодержателем права власності на предмет
застави;
- в інших випадках, встановлених законом.
Використано:
Цивільне право України, підручник за редакцією Є.Харитонова,
Н.Саніахметова (К,Істина).
Цивільне право України, навчальний посібник за редакцією
І.Бірюкова, Ю.Заіки (К, Істина).
