Механізм визначення відомостей, що становять комерційну таємницю підприємства

Віднесення інформації до категорії комерційної таємниці диктується, насамперед, необхідністю захисту економічних інтересів підприємства в умовах ринкової конкуренції, особливо, коли вона носить недобросовісний характер.

Тому, приступаючи до етапу визначення відомостей, які складають комерційну таємницю, варто проаналізувати можливі устремління конкурентів. Найчастіше вони зводяться до одержання інформації про:

- фінансове становище підприємства;

- прогнози його розвитку в майбутньому;

- умови контрактів й угод;

- технологічні й технічні специфікації перспективної продукції, що випускається;

- маркетинг й стратегію цін;

- систему безпеки підприємства. 

В організаційному плані роботу з визначення відомостей, які складають комерційну таємницю можна розділити на три етапи.

Перший етап передбачає видання наказу підприємства про порядок визначення відомостей, які складають комерційну таємницю.

У наказі передбачають:

- створення спеціальної комісії (надалі – Комісія) підприємства з комерційної таємниці ;

- визначення категорій персоналу, якому надається право попередньої класифікації інформації як комерційної таємниці (інженерно-технічний, наукові співробітники, менеджери, маркетологи, економісти, юристи тощо);

- порядок документування роботи з визначення відомостей, які складають комерційну таємницю;

- строки підготовки переліку відомостей, які складають комерційну таємницю і його подання для затвердження керівництвом.

Отже, для безпосереднього визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, на підприємстві створюється Комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку.

Чисельність такої комісії не повинна перевищувати чотирьох-п’яти осіб. Створюється вона з найбільш кваліфікованих і компетентних фахівців основних підрозділів і представників служби безпеки підприємства, ознайомлених як з діяльністю підприємства в цілому, так і з роботою окремих підрозділів. До її складу бажано включити:

- фахівця, який володіє фінансовими питаннями, кон’юнктурою ринку та інформацією щодо діяльності конкуруючих фірм (як правило, це фінансовий менеджер);

- фахівця, який досконало знає систему організації роботи підприємства, її особливості;

- фахівця з питань зв'язків з іншими підприємствами, а також з укладення контрактів і договорів;

- фахівця, який володіє всіма відомостями про продукцію, що випускається, її технологічний цикл і виробництво, про проходження усіх видів інформації (усної, документальної, у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).

Якщо підприємство є досить великим або виготовлена продукція має різнорідний характер, можна створити кілька таких комісій: одну — головну, з метою координації та узагальнення результатів роботи, інші — залежно від необхідності по кожній окремій ділянці.

З іншого боку, не виключено, що підприємство може складатися лише з кількох осіб, особливо на початкових етапах розвитку. Тоді, справді, таку мету здатен вирішити один керівник за умови, що він буде володіти всією необхідною інформацією. Однак, щоб уникнути суб’єктивних помилок, краще розглядати ці питання щонайменше удвох.

Як зазначено вище, у Комісії повинні бути провідні фахівці, які володіють повним обсягом даних, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Однак це не означає, що варто обов'язково ознайомлювати всіх залучених експертів з конкретною інформацією, яка може становити комерційну таємницю, якщо раніше вони її не знали. У більшості випадків досить, якщо хоча б один з них детально обізнаний з окремим питанням, що розглядається, а інші мали про нього загальне уявлення. Такий підхід зробить роботу Комісії більш раціональною і виключить уже на першому етапі можливі передумови до необґрунтованого поширення комерційної таємниці.

На другому етапі Комісія повинна проаналізувати можливий збиток від витоку виділених на першому етапі відомостей. 

Перед Комісією (групою експертів) необхідно поставити комплекс питань у такій послідовності:

1) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;

2) на основі наявних даних про ринок збуту оцінити, чи перевищує рівень прибутку для даного виду діяльності аналогічні показники на інших підприємствах;

3) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.

Якщо з економічної точки зору зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і на даний момент, і в перспективі, а прибуток є вищим, аніж у конкуруючих фірм, то експерти повинні визначити, що саме в даному виді діяльності дозволяє отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства. 

Так, для відомостей наукового характеру — це, як правило:

- ідеї,  винаходи, відкриття;

- окремі формули;

- нові технічні проекти;

- нові методи організації праці та виробництва;

- програмне забезпечення;

- результати наукових досліджень.

Для відомостей технологічного характеру:

- конструкторська документація, креслення, схеми, записи;

- описи технологічних іспитів;

- "ноу-хау";

- точні знання конструкційних характеристик виробів та оптимальних параметрів розроблювальних технологічних процесів (розміри, обсяги, конфігурація, процентний зміст компонентів, температура, тиск, час тощо);

- відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів, обладнання та устаткування, на якому вони проводилися тощо;

- окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси, прилади, верстати й устаткування, що використовуються на підприємстві. 

Для відомостей ділового характеру:

- відомості про укладені або заплановані контракти;

- дані про постачальників та клієнтів;

- огляди ринку, маркетингові дослідження;

- інформація про конфіденційні переговори;

- калькуляція витрат виробництва підприємства, структури цін, рівень прибутку;

- плани розвитку підприємства та його інвестицій.

 Якщо у виділенні вузлових відомостей виникають проблеми, то можна розглянути вид діяльності по окремих технологічних етапах, по логічному алгоритму дій, по тимчасових відрізках. У будь-якому випадку корисними будуть аналогічні приклади організації захисту секретів західними фірмами.

Варто врахувати й інші фактори. Наприклад, підприємство може застосовувати загальновідомі методи організації виробництва, технологічні прийоми, устаткування тощо і при цьому досягати високого прибутку. Незважаючи на доступність таких даних, сам факт їх застосування може бути комерційною таємницею.

Разом із цим, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

- установчі й інші документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю або її окремими видами;

- інформація за всіма формами державної звітності;

- відомості, необхідні для перевірки вирахування й сплати податків й інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхній заробітній платі в цілому, по професіях і за посадами, а також інформація про наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків й обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, порушеннях техніки безпеки, реалізації продукції, що наносить шкоду здоров'ю, а також інших порушеннях законодавства України й розмірах заподіяного при цьому збитку;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях й інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню (Постанова № 611, яка містить вичерпний перелік інформації, яка не є комерційною таємницею).

Відповідно до Закону України від 02.10.92 № 2657 "Про інформацію" не може встановлюватися режим обмеженого доступу до інформації, що є загальновідомою й загальнодоступною на законних підставах.

 Як правило, пропозиції про включення відомостей у розряд комерційної таємниці вносяться керівниками структурних підрозділів підприємства  у вигляді доповідних або службових записок.

З метою забезпечення єдиного підходу до відбору відомостей, які складають комерційну таємницю, на підприємстві може бути розроблена відповідна методика.

Третій етап зводиться до формування переліку відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства, прийняття мотивованого рішення та введенню його в дію.

Структура такого переліку може бути наступною: виробництво;  управління;  плани;  наради;  фінанси;  стан ринку;  партнери;  контракти;  ціни;  науково-технічні досягнення;  система безпеки підприємства.

Підготовлений Комісією перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства, представляється в установленому порядку на розгляд і затвердження керівництву підприємства, -  вводиться в дію відповідним наказом. Перебіг строку віднесення відомостей до  комерційної таємниці починається з часу введення в дію наказу.

З цим наказом обов'язково повинні бути ознайомлені під підпис усі працівники, які допущені до роботи з інформацією, що становить комерційну таємницю підприємства.

Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства у разі необхідності повинен (можливо встановлення конкретного строку) переглядатися Комісією, з метою внесення до нього відповідних змін (внесення інших відомостей, що мають потребу в захисті, продовження строку дії деяких відомостей або скасування рішення  про  віднесення  їх  до  комерційної таємниці через втрату значення).

Інформація вважається комерційною таємницею або такою, що не становить комерційної таємниці,  з  часу  внесення в уставленому порядку відповідних   змін  до   переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства.

Перелік державних органів, які мають право отримувати певну інформацію

№ п.п	Орган, який має право на одержання конфіденційної інформації	Підстава
1	Служба безпеки України	Закон України від 25.03.92 № 2229 "Про Службу безпеки України"
2	Органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність*	*Закон України від 18.02.92 № 2135 "Про оперативно-розшукову діяльність"
3	Органи, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю	Закон України  від 30.06.93 № 3341 "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"
4	Міністерство внутрішніх справ України	Закон України від 02.07.15  № 580 "Про Національну поліцію"
5	Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику	Податковий кодекс України
6	Органи державного фінансового контролю	Закон України від 26.01.93  № 2939 "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні"
7	Антимонопольний комітет України	Закон України  від 26.11.93 № 3659 "Про Антимонопольний комітет України"
8	Органи дізнання та органи попереднього слідства	Кримінальний процесуальний кодекс України
9	Органи прокуратури	Закон України    від 05.11.91 № 1789 "Про прокуратуру"
10	Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України	Закон України  від 30.10.96 № 448 "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"
* Статтею 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачено, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної   поліції; Державного   бюро   розслідувань;  Служби   безпеки   України; Служби  зовнішньої  розвідки  України; Державної   прикордонної   служби  України; управління   державної  охорони;   органів   доходів   і   зборів;  органів  і  установ  виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної  пенітенціарної служби України; розвідувального   органу   Міністерства   оборони  України; Національного  антикорупційного  бюро  України.

Початок - Комерційна таємниця на підприємстві