Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства та колективних договорів на підставі укладеного трудового договору (контракту).
Питання державного та договірного регулювання оплати праці, прав працівника на оплату праці й їх захисту визначаються Кодексом законів про працю України (надалі – КЗпП), Законом України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" (надалі – Закон № 108) та іншими чинними нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 94 КЗпП роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, - заробітну плату. При цьому статтею 23 Закону № 108 встановлено, що заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, які мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.
Варто також відзначити, що відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від от 19.02.93 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Крім того, пунктом 7 Указу Президента України від 25.08.96 № 762 "Про грошову реформу в Україні" зазначено, що виплата заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню проводиться лише у гривнях без будь-яких змін порядку і строків такої виплати.
Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 23 Закону № 108).
Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 244 (надалі – постанова № 244).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації (надалі – підприємство) і максимальним розміром не обмежується.
Державною соціальною гарантією є мінімальна заробітна плата, обов'язковою на всій території України для підприємств та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Закон України від 15.07.99 № 966 "Про прожитковий мінімум" .
Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати (статті 3 Закону № 108).
Умови визначення, порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати встановлено статтями 9 і 10 Закону № 108.
За своєю структурою заробітна плата складає:
- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Більш детальніше структура заробітної плати визначена в Інструкції зі статистики заробітної плати, затверджено наказом Державного комітету статистики України від 13.01.04 № 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713 (надалі - Інструкція № 5).
Необхідно також відмітити таку категорію, як "середня заробітна плата" (розділ 4 Інструкції 5). Ця величина визначається розрахунковим шляхом і застосовується під час окремих виплатах, які встановлені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від от 08.02.95 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:
- надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;
- надання працівникам творчої відпустки;
- виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;
- переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я;
- переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;
- надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;
- виплати вихідної допомоги;
- службових відряджень;
- вимушеного прогулу;
- направлення працівників на обстеження до медичних закладів;
- звільнення працівників-донорів від роботи;
- залучення працівників до виконання військових обов'язків;
- тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;
- інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до статті 33 Закону № 108 і статті 95 КЗпП у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з актами чинного законодавства.
Індексація, згідно із статтею 1 Закону України від 25.04.97 № 234 "Про індексацію грошових доходів населення", це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 № 1078 (надалі - Порядок № 1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством);
- стипендії;
- оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;
- грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби;
- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності);
- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (пункт 2 Порядку № 1078).
До об'єктів індексації, зазначених вище, не відносяться, зокрема:
а) доходи громадян від здачі в оренду майна, від акцій та інших цінних паперів, ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства, підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошових доходів від власності;
б) виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати;
в) одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності, одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
г) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами, допомога при народженні дитини, допомога на поховання;
д) цільова разова матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, суми соціальних пільг, компенсації (крім виплат, визначених пунктом 2 цього Порядку), винагорода за підсумками роботи за рік тощо;
е) соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму:
- пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону України від 09.07.03 № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму;
- тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме;
- мінімальний розмір допомоги по безробіттю;
- державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;
- державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд;
- щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним;
- компенсаційна виплата, що призначається непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами);
ж) державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомога на дітей одиноким матерям, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Крім того, статтею 34 Закону № 108 передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.97 N 1427 (надалі – Положення № 1427).
Із 01.01.2001 року діє Закон України від 19.10.2000 № 2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі – Закон № 2050), яким передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини роботодавця.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності Законом № 2050. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії;
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Відмова роботодавця від виплати компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку.
Отже, у разі прострочення виплати заробітної плати працівник має право на компенсацію. Але право на компенсацію виникає не автоматично наступного дня, а при дотриманні деяких умов.
Так, у разі затримки виплати заробітної плати, нарахованої працівникам за період роботи з 01.01.98 до 31.12.2000 роки, компенсація провадиться відповідно до Положення № 1427. Причому умовами компенсації є: затримка на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, і якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
З 1 січня 2001 року порядок компенсації за невчасну виплату зарплати істотно змінено. Відповідно до Закону. № 2050, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, грошове забезпечення та інші доходи, що не мають разового характеру), нарахованих за період починаючи з дня набрання чинності цим законом (01.01.01).
На відміну від Закону № 2050, Положення № 1427 не застосовувалося, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період затримки зріс менш як на один відсоток. Закон повинен застосовуватися і в разі індексу інфляції 100,1 відсотка.
Натомість при розрахунку суми компенсації за Законом № 2050 не береться до уваги інфляція місяця перед виплатою суми заборгованості. Також зроблено більш зрозумілим і точним принцип розрахунку сум компенсації.
Якщо раніше, відповідно до Положення № 1427, сума компенсації обчислювалася шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін, який визначався як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1, то тепер усе просто - сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, і місяця перед виплатою суми заборгованості до уваги не береться, тобто якщо заборгованість, наприклад, за січень виплачується в грудні, то не береться до уваги інфляція за січень та листопад).
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.01 № 159 (приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку до постанови).
Стосовно строків виплати заробітної плати, статтею 115 КЗпП і статтею 24 Закону № 108 визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Звернути увагу: Навіть якщо строки (терміни) виплати заробітної плати в колективному договорі (трудовому договорі чи іншому локальному документі підприємства) не встановлено, діє правило статті 115 КЗпП і частини першої статті 24 Закону № 108 (заробітна плата виплачується працівникам не рідше ніж два рази на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів).
Але, це не значить, що нарахування компенсації необхідно здійснювати у зв’язку з порушенням кожного з двох установлених строків її виплати. Нарахування заробітної плати здійснюється один раз на місяць за його підсумками. При виплаті заробітної плати за першу половину місяця (авансу) заробітна плата за відповідний місяць ще не нарахована. Тому, порушення строків виплати авансу не можна вважати підставою для обчислення компенсації втрати частини заробітної плати.
Звідси випливає, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованої заробітної плати (у тому числі й авансу) із дня, встановленого колективним договором підприємства для виплати заробітної плати за другу частину місяця, тобто дня, встановленого для кінцевого розрахунку з працівниками по заробітної платі за відповідний місяць.
Щодо нарахування і виплати фізичною особою-підприємцем чи фізичною особою, що використовують працю найманих працівників, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати – застосовуються усі вимоги наведених вище нормативно-правових актів.
Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.01 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745 (надалі – Наказ № 260).
Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджено Наказом № 260 (у редакції відповідного наказу від 14.10.10 № 320).
Варто пам'ятати, що відповідно до наведених вище актів, якими регулюється порядок проведення компенсації (у частині заробітної плати, нарахованої але не виплаченої) працівнику за період роботи з 01.01.98 по 31.12.2000 роки і до ліквідації заборгованості за цей період здійснюється на підставі Положення № 1427, а у частині заробітної плати, нарахованої (але не виплаченої) працівнику, спочатку 01.01.2001 року – згідно із Законом № 2050 і Порядком № 159.
Оскільки, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
(Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 див. в Рішеннях Конституційного Суду від 15.10.13 № 8-рп/2013, від 15.10.13 № 9-рп/2013).
Продовження:
Продовження:
