Роботодавець виявив, що виплатили працівнику зайві кошти –
заробітну плату, відпускні, лікарняні тощо. Знайте: утримати їх із працівника
можна не завжди. І якщо цього не вдасться зробити, то може постати питання про
відшкодування підприємству зайвих виплат тими особами, з чиєї вини вони
допущені (у визначених законом межах). Кодекс законів про працю України (надалі – КЗпП) надійно захищає інтереси
працівників. Розглянемо судове рішення, що стосується цієї теми
Суть спору
У період із 24.12.2008 по 09.02.2009 року
Контрольно-ревізійним управлінням Міністерства транспорту та зв’язку України (надалі – КРУ) була проведена ревізія фінансово-господарської
діяльності державного підприємства "ГНСЦЦАУ". Під час ревізії було встановлено, що внаслідок
неналежного виконання своїх обов’язків начальником відділу кадрів, а також
неналежного контролю за визначенням трудового стажу з боку інших членів комісії державного підприємства "ГНСЦЦАУ" були зайво виплачені кошти, тобто здійснено переплату заробітної
плати у вигляді винагороди за вислугу років працівниці (відповідач у справі) у
сумі 16658 грн 45 коп.
За інформацією, викладеною в акті ревізії і яка лягла в
основу позову, працівниця не мала права на отримання доплати за стаж роботи,
оскільки він (стаж) не підтверджується записами в її трудовій книжці.
Оскільки суб'єкт господарювання є державним підприємством, то
зайвими виплатами йому завдано збитків, з позовом про стягнення яких у порядку
статті 361 Закону України від 05.11.91 № 1789 "Про прокуратуру" до суду
звернувся Київський транспортний прокурор (позивач у справі).
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від
10.11.2010 року у справі № 2-2029-1/2010 позов задоволено на користь державного
підприємства.
Під час судового засідання було досліджено дані трудової
книжки працівниці, наказів керівника ДП «ГНСЦЦАУ» про призначення доплати за
стаж роботи, умови колективного договору в частині доплати за стаж роботи.
Встановлено розбіжності між даними трудової книжки й інформацією, зафіксованою
в наказах про призначення доплати. Крім того, прокурор уточнив, що за даними
бухгалтерії сума зайво виплаченої доплати становить 17544 грн 29 коп.
Відповідачка з наведеними в позові даними погодилася лише
частково та добровільно повернула частину доплати.
Працівниця пояснила, що на момент складання акту ревізії
вона, працюючи на підприємстві, не погоджувалась з висновками ревізорів, проте
це не було взято до уваги. На її думку, вона мала законне право на отримання
винагороди за вислугу років саме в розмірі 30 і 40% посадового окладу.
Працівниця погодилася, що сума невірно нарахованої доплати за вислугу років,
яка, на її думку, підлягає поверненню, становить 1733 грн, і повернула її
підприємству. В решті відповідачка та її представник вважали позов
безпідставним і необґрунтованим, таким, який не підлягає задоволенню.
Дослідивши зібрані докази у справі та давши їм оцінку в
сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора знайшли в
судовому засіданні своє обґрунтування та підтвердження, а тому позов підлягає
задоволенню. Відповідач та її представник усупереч статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (надалі -
ЦПК) не надали суду письмових доказів на підтвердження своїх заперечень на позов, зокрема щодо законності нарахування їй 30% винагороди за вислугу років
від посадового окладу, враховуючи висновки акту ревізії КРУ від 09.02.2009 року.
Рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24.02.2011 року
рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2010 року залишено без
змін.
Працівник, посилаючись на невідповідність висновків суду
обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне
застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального
права, звернулася з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі
– ВССУ) і просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про
відмову в задоволенні позову.
Рішення суду касаційної інстанції
Колегія суддів судової палати в цивільних справах ВССУ
касаційну скаргу працівниці задовольнила частково з таких підстав.
Відповідно до статей 212 і 214 ЦПК, вказує суд касаційної
інстанції, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце
обставини, яким обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін, на підставі
всебічного, повного та об’єктивного аналізу доказів.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор вказував на те,
що працівниці було безпідставно нараховано та виплачено доплату за вислугу
років, оскільки за даними трудової книжки встановлено, що вона не має належного
трудового стажу, який би давав їй підстави для отримання винагороди. Посилаючись
на наведене, прокурор просив стягнути з неї зайво виплачені кошти в сумі 15811
грн 24 коп.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що винагорода
за вислугу років працівнику нарахована всупереч встановленому порядку,
безпідставно, і це підтверджено даними перевірки КРУ, до того ж працівниця,
погоджуючись із безпідставним нарахуванням їй такої допомоги, частково її
повернула.
Проте з цими висновками судів попередніх інстанцій, на
думку суду касаційної інстанції, погодитись не можна з огляду на таке.
За змістом статті 127 КЗпП повернення підприємству зайво
виплачених коштів можливо для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної
плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок рахункових помилок; для
погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове
відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо
працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, при звільненні працівника
до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за
невідроблені дні відпустки; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника
підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП).
Також стаття 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) зобов'язує особу, яка
набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без
достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому
це майно.
При цьому статтею 1215 ЦК встановлено, що не підлягають
поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до
неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані
фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або
юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і
недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, нормами закону не передбачено повернення
працівником підприємству зайво виплачених коштів, крім випадків, встановлених
статтею 127 КЗпП і статтею 1215 ЦК.
Судами встановлено, що пунктом 2.1.8 Колективного
договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом державного підприємства "ГНСЦЦАУ",
працівникам призначено щомісячну виплату за вислугу років, яка нараховується та
виплачується на підставі положення. Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" ці виплати належать до компенсаційних і
заохочувальних виплат у формі винагород, які не передбачені актами чинного
законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Протоколом засідання Комісії щодо визначення трудового
стажу для виплати винагороди за вислугу років працівникам підтверджено
наявність трудового стажу працівниці, який дає їй право на отримання щомісячної
надбавки за вислугу років, а наказом директора ДП їй встановлено виплату
надбавки у визначених розмірах.
Ураховуючи те, що виплачені працівниці кошти, які є
складовою частиною заробітної плати, були їй нараховані згідно з протоколом
засідання колегіального органу з дотриманням умов Колективного договору, і
призначені відповідним наказом, суд мав перевірити, чи справді вона набула їх
без достатньої підстави, а тому ці кошти можуть бути з неї стягнуті, та чи є в
діях працівниці ознаки, передбачені статтею 1215 ЦК і статтею 127 КЗпП для
повернення безпідставно набутих коштів, а саме: відсутність ознаки
добровільності юридичної особи під час проведення їй вказаних виплат, наявність
рахункової помилки з її боку при нарахуванні цих коштів, а також
недобросовісність з боку працівниці як набувача.
Таким чином, суд касаційної інстанції констатував, що
судами під час розгляду справи порушені норми пункту 1 частини першої статті
214 і статті 212 ЦПК, що унеможливило
встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного
вирішення справи. Ці порушення є підставою для скасування ухвалених у справі
рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Післямова
На жаль, у Єдиному державному реєстрі судових рішень ще
немає рішення суду першої інстанції, прийнятого за результатами розгляду цієї
справи за вказівкою суду касаційної інстанції, тому ми не знаємо, на чию
користь у кінцевому результаті вирішено спір. Та наведені судові рішення дають
нам змогу зробити для себе деякі висновки, що стосуються утримання з доходів
працівників зайво чи помилково виплачених сум, з чим бухгалтерам із заробітної
плати доводиться мати справу.
Законодавство містить вичерпний перелік підстав для
утримання із зарплати працівника:
- доручення самого працівника (наприклад, у рахунок
погашення заборгованості за товари, придбані в розстрочку);
- наказ (розпорядження) роботодавця (стаття 127 КЗпП);
- виконавчі документи (згідно із Законом України від 21.04.99 № 606 "Про виконавче провадження", наприклад, наказ на стягнення аліментів).
До відома. Станом на 20.09.2017 року застосовується Розділ IX "Умови
звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи
боржника" Закону України від 02.06.2016 № 1404 "Про виконавче провадження".
Порядок відрахувань із заробітної плати працівників за
рішенням роботодавця визначає стаття 127 КЗпП. Встановлено, що роботодавець має
право здійснювати відрахування із заробітної плати працівників:
- для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної
плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок лічильних помилок; для
погашення невитраченого та своєчасно не повернутого авансу, виданого на
службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські
потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих
випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ
(розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення
строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з
дня виплати неправильно обчисленої суми;
- при звільненні працівника до закінчення того робочого
року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки.
Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з
підстав, зазначених у пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40
КЗпП, а також у разі направлення на навчання та в зв’язку з виходом на пенсію;
- при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника
підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП).
Різночитання спричиняє словосполучення "якщо працівник не
оспорює підстав і розміру відрахування".
Міністерство праці та соціальної політики України (лист
від 23.10.09 № 248/06/186-09) стверджує, що пропуск зазначеного строку
(місячного) означає неможливість не тільки видання наказу (розпорядження) про
відрахування із заробітної плати, але й стягнення суми заборгованості
працівника перед підприємством узагалі, оскільки власник у цьому випадку
позбавлений права звернутися з позовом до суду. Схожу позицію можна знайти і в
деяких науково-практичних коментарях до КЗпП.
У той же час у пункті 24 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 24.12.99 № 13 "Про практику застосування судами законодавства
про оплату праці" (надалі - постанова ВСУ
№ 13) зазначається, що вирішуючи спори, пов’язані із застосуванням статті
127 КЗпП, суди мають враховувати, що:
- вимоги про повернення працівником авансу, виданого в
рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених унаслідок лічильних помилок,
а також погашення невитраченого та своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські
потреби, розглядаються судами, якщо роботодавець не має можливості провести
відрахування із заробітної плати у зв’язку з тим, що працівник оспорює підстави
і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу
(розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і
той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов’язані з обчисленнями
помилки в застосуванні закону й інших нормативно-правових актів, у т. ч.
колективного договору;
- не утримані під час звільнення суми за невідпрацьовані
дні використаної працівником відпустки не можуть бути стягнені з нього судом,
якщо трудовий договір припинено з підстав, зазначених у пунктах 3, 5 і 6 статті
36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у
зв’язку з виходом на пенсію.
Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до
суду згідно з правилами частини першої статті 233 КЗпП (у чинній на сьогодні
редакції статті це частина третя) протягом одного року з дня виникнення права
на відрахування відповідних сум.
Тому вважаємо, що якщо підприємство пропустило з якихось
причин місячний строк для стягнення вищеназваних сум, воно все ж має право
звернутися до суду.
Крім того, варто зауважити, що у статті 127 КЗпП не вжито
«класичне» словосполучення «та в інших випадках». Це дає підстави стверджувати,
що перелік випадків, коли роботодавець може провести відрахування із заробітної
плати працівника з власної ініціативи є вичерпним. І серед них не згадуються,
зокрема, помилки, пов’язані із застосуванням законів та інших
нормативно-правових актів, у т. ч. колективного договору. Саме така ситуація і
розглядалася за позовом прокурора до працівниці, якій було виплачено доплату за
стаж роботи.
У постанові ВСУ № 13 зазначено, що помилки в застосуванні
законів та інших нормативно-правових актів, у т. ч. колективного договору не
пов’язані з нарахуванням, не вважаються лічильними. Чи може підприємство
стягнути з працівника зайво виплачені суми в результаті таких помилок?
Вважаємо, що така можливість все ж таки існує. Але не за
правилами, встановленими статтею 127 КЗпП, коли видається наказ про
відрахування зайво виплачених сум із заробітної плати, а шляхом звернення до
суду. І тут виникає нове запитання: в який строк і з яких підстав слід до нього
звертатися?
Якщо керуватися пунктом 24 постанови ВСУ № 13, то на
підставі частини третьої статті 233 КЗпП встановлюється річний строк з дня
виникнення права на відрахування відповідних сум (тобто з моменту виявлення
акту зайвої виплати). Однак не можна не звернути увагу на те, що у цієї статті
КЗпП йдеться про строки звернення до суду в питаннях стягнення з працівника
матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок
порушення покладених на них трудових обов’язків (стаття 130 КЗпП). Очевидно, що
працівник, отримавши зайву виплату, шкоди підприємству не завдав (шкоду завдав
той працівник, який допустив цю виплату (можливість виплати) на користь
одержувача).
Тому є підстави вважати, що в цій ситуації можна
застосовувати загальний строк позовної давності, встановлений цивільним
законодавством (три роки) (стаття 257 ЦК). Хоча для окремих видів вимог законом
може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша
порівняно із загальною позовною давністю (стаття 258 ЦК). У статті 9 ЦК
встановлено, що положення цього кодексу застосовуються, зокрема, до трудових
відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
І тут до уваги слід брати норми статтю 1215 ЦК щодо
безпідставно набутого майна, яке не може бути повернуто. Норми цієї статті не
було враховано в рішенні про задоволення позову на користь державного підприємства "ГНСЦЦАУ", що й
стало підставою для скасування рішення суду про стягнення з працівниці доплати
за стаж роботи.
У статті 1215 ЦКУ є така норма: не підлягає поверненню,
зокрема безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї,
якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за
відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Лічильною помилкою у постанові ВСУ № 13 називає
неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і
той самий період тощо. І додає, що не можуть вважатися такими помилками не
пов’язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону й інших
нормативно-правових актів, у т. ч. колективного договору.
Якщо припустити, що в нашому випадку працівник жодним
чином не вчиняла недобросовісних дій зі своєю трудовою книжкою щодо трудового
стажу, а сталася помилка чи неправильне тлумачення законодавства з боку комісії
з призначення доплати за стаж роботи, то недобросовісності в набутті працівником
доплати немає. А оскільки немає лічильної помилки (а є помилка в застосуванні
умов колективного договору), то підстав для стягнення з працівника доплати за
стаж, вважаємо, немає.
Зауважимо також, що тут може постати питання про
відшкодування підприємству шкоди, завданої зайвими виплатами, тими особами, з
чиєї вини така шкода завдана. Стягувати таку шкоду (у визначених законом межах)
з винних осіб підприємство буде в порядку, встановленому статтями 127 і 136
КЗпП.
Підбиваючи підсумок, звертаємо увагу на те, що інтереси
працівників надійно захищає КЗпП, у т. ч. за рахунок прогалин, які в ньому не
врегульовані в достатній мірі. Тому роботодавцю, який має намір стягнути з
працівника спірну суму, варто або домовлятися з працівником про добровільне її
повернення, або звертатися до суду. У будь-якому випадку слід бути уважним у
розрахунках, а в разі сумнівів у правильності застосування норм законодавства -
звертатися за роз’ясненнями до фахівців у галузі права.
