В умовах процесу євроінтеграції та розширення
українського бізнесу за межі території нашої держави все частіше виникає
необхідність у легалізації рішень іноземних судів на території України.
За загальним правилом, судове рішення, яке набрало
законної сили, може бути виконано лише в межах тієї держави, суд якої
постановив це рішення. У той же час з розвитком співпраці міжнародної спільноти
дедалі актуальнішим стає питання захисту прав та основоположних свобод людини
на території будь-якої держави.
Саме тому світовою практикою було вироблено два основні
способи легалізації рішення на території іноземної держави: екзекватура та
реєстрація. Перший передбачає розгляд судом клопотання про дозвіл на виконання
рішення іноземного суду (Франція, Бельгія та інші країни), другий - внесення
рішення іноземного суду до особливого реєстру (Велика Британія та інші країни).
В Україні виконання рішень іноземних судів регулюється
розділом VIII Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК).
Стаття 390 ЦПК визначає, що рішення іноземного суду
визнаються та виконуються в Україні, тобто легалізуються, якщо їх визнання та
виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Вказана процедура передбачає подання за місцем
знаходження (проживання) боржника чи його майна (у випадку, передбаченому частина
друга статті 392 ЦПК) в суд загальної юрисдикції клопотання про визнання та
примусове виконання рішення іноземного суду.
Довідково зазначимо, що перед тим як звертатися до суду з
таким клопотанням, необхідно переконатись, що строк для звернення не
пропущений. Так, за загальним правилом зазначений строк становить три роки з
дня набрання рішенням іноземного суду законної сили.
Проте ухвала Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013
року у справі № 6-21363св13 свідчить про те, що за певних умов трирічний строк
на подання клопотання може бути подовжено. Законодавство не встановлює переліку
підстав для поновлення пропущеного строку: суд, керуючись своїм внутрішнім
переконанням, робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску.
Тобто у разі пропущення строків для легалізації рішення іноземного суду
необхідно також одночасно з клопотанням про примусове виконання рішення подати
до суду клопотання про відновлення пропущеного строку з поважних причин. Наприклад,
АО "МІТРАКС" довело суду необхідність поновлення пропущеного 3-річного строку
на подання клопотання про легалізацію з тієї підстави, що клієнт - іноземна
компанія набула прав стягувача щодо боржників - резидентів України на підставі
договорів про відступлення прав вимоги лише після спливу вказаного строку, а
отже, в його межах не могла звернутись з відповідним клопотанням до суду.
Також звернемо увагу на необхідність дотримання певних
вимог, які висуваються законодавцем до такого клопотання, зокрема:
а) щодо
суб’єкта подання – правом подання клопотання про легалізацію наділені
безпосередньо стягувач (його представник)
або, якщо це передбачено міжнародним договором, інша особа (її
представник);
б) щодо змісту
- клопотання повинно містити:
- ім'я (найменування) особи, що подає клопотання,
зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
- ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця
проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в
Україні;
- мотиви подання клопотання (частина перша статті 394 ЦПК);
в) щодо
переліку документів, що додаються до клопотання
- якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися
до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі
документи:
- засвідчена в установленому порядку копія рішення
іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
- офіційний документ про те, що рішення іноземного суду
набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
- документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої
постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі,
була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
- документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу
рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
- документ, що посвідчує повноваження представника (якщо
клопотання подається представником) (частини друга та третя статті 394 ЦПК).
Зауважимо, що суд, встановивши, що клопотання і
документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених
ЦПК України, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його
без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього,
особі, що його подала.
Цікавим у цьому контексті є те, що ЦПК не встановлює
жодних строків для прийняття судом рішення щодо залишення клопотання про
легалізацію без розгляду. Недостатньо визначеним залишається і питання щодо
етапу, на якому приймається таке рішення: до повідомлення боржника про
надходження клопотання чи після.
Ситуація ускладняється тим, що законодавством не
передбачено винесення ухвали про відкриття провадження у цій категорії справ.
Так, стаття 395 ЦПК визначено, що суд письмово лише повідомляє боржника про
надходження клопотання про легалізацію і пропонує надати заперечення протягом
одного місяця. Після отримання заперечень від боржника чи спливу строків для
подання заперечення, суд постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце
судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше
ніж за десять днів до його розгляду. Знову ж таки жодних обмежень щодо строків
для призначення розгляду справи законодавством не передбачено.
Вищезазначене зумовлює виникнення низки проблем, зокрема:
- суди, враховуючи обмежене фінансування, лише формально
виконують вимоги процесуального законодавства, повідомляючи про факт подання
клопотання про примусове виконання, не надсилаючи боржнику копії такого
клопотання з додатками, які зазвичай з урахуванням іноземної складової є досить
об’ємними. За таких обставин для подання до суду обґрунтованого заперечення
боржнику необхідно спочатку звернутись до суду з клопотанням про ознайомлення з
матеріалами справи;
- суди зловживають строками перевірки клопотання про
легалізацію на відповідність вимогам законодавства та призначення справи до
розгляду. Вказане на практиці негативно впливає на можливість швидкого розгляду
справи: стягувач, наприклад, може протягом місяця очікувати перевірки
правильності оформлення чи комплектації його клопотання судом і врешті-решт останній, встановивши певні
недоліки, поверне документ заявнику без розгляду. Тобто в такому разі повторне
подання клопотання про примусове виконання можливе лише після спливу значного
періоду часу з моменту первинного звернення до суду.
Утім, повернемось до процедурних моментів. Розгляд
клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Неявка без
поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників не
є перешкодою для розгляду клопотання.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення
сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього
питання. Одразу зазначимо, що український суд не перевіряє правильність чи
законність рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Відмовити у задоволенні
клопотання суд може з виключних підстав, визначених статтею 396 ЦПК або
підстав, передбаченим міжнародним договором (що є пріоритетним).
Так, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо:
- рішення іноземного суду за законодавством держави, на
території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
- сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного
суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що
їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
- рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить
виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону
органу України;
- ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими
сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили,
або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами,
з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі
в іноземному суді;
- пропущено встановлений міжнародними договорами, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, строк пред'явлення
рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
- предмет спору за законами України не підлягає судовому
розгляду;
- виконання рішення загрожувало б інтересам України;
- в інших випадках, встановлених законами України (частина
друга статті 396 ЦПК).
У цьому контексті зазначимо, що спірним є формулювання,
надане в ЦПК України щодо відмови в наданні відповідного дозволу на підставі
того, що виконання рішення загрожуватиме інтересам України. Погодимось з
переважною думкою науковців, що мається на увазі поняття «публічний порядок».
Зазначена неконкретизованість законодавства створює умови для неоднозначного
тлумачення та створює ризики щодо неоднакового правозастосування.
З одного боку, зазначена норма дозволяє уникнути "розкрадання" державного бюджету за «суперечливими» рішеннями іноземних судів
про стягнення з державних підприємств суми боргу, законність яких, як
зазначалось раніше, не перевіряється українськими судами.
З іншого - дозволяє недобросовісним українським державним
підприємствам уникнути реальної відповідальності за невиконання своїх
зобов’язань у правовідносинах з іноземними контрагентами. Тобто дійсно законне
та обґрунтоване рішення іноземного суду про стягнення боргу з українського
державного підприємства не буде виконане на території України з надуманої судом
підстави - загрози інтересам України.
Показовим у даному випадку є, наприклад, ухвала
Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 лютого 2009 року у справі
№2-1806/2009, відповідно до якої суд відмовив стягувачу у задоволенні
клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
(про стягнення заборгованості з АТ ЕК "Миколаївобленерго") у зв’язку з тим, що «примусове виконання такого рішення
призведе до погіршення функціонування енергетичної галузі держави та вплине на
економічну безпеку України». За таких обставин іноземний резидент був
позбавлений реальної можливості стягнути суму боргу з українського підприємства, яке, вочевидь, не
виконало своїх зобов'язань за договором. Питання подальшої співпраці сторін
спірних правовідносин після винесення вказаної ухвали українським судом є
риторичним.
За таких обставин, вважаємо, що в цій частині потрібно
конкретизувати законодавство для того, щоб виключити неоднозначне тлумачення та
забезпечити функціонування принципу правової визначеності.
Варто звернути увагу, якщо в рішенні іноземного суду суму
стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання,
визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на
день постановлення ухвали. При цьому на практиці, хоча це не передбачено
законодавством, сторона-стягувач самостійно зобов'язана на кожне судове
засідання готувати заяву про розрахунок суми стягнення в гривні за курсом НБУ.
У іншому випадку, суд може відкласти остаточне вирішення питання про стягнення
коштів до наступного разу - коли стягувач все ж надасть суду відповідний
розрахунок.
Ухвала про задоволення клопотання про легалізацію чи про
відмову у задоволенні може бути оскаржена в апеляційному порядку.
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання
дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає
виконавчий лист. Щоправда, на практиці виконавчий лист не містить чітко
сформульованих положень щодо необхідності стягнення коштів з боржника – в ньому
лише зазначається про задоволення клопотання щодо примусового виконання рішення
іноземного суду в тій чи іншій частині.
Таким чином, передбачена ЦПК процедура легалізації рішень
іноземних судів є досить прогресивним механізмом захисту прав особи за екстериторіальним
принципом. Водночас вона не позбавлена недоліків, які вимагають невідкладного
вирішення: щодо строків призначення і розгляду справи, направлення відповідачу
копії клопотання, перерахунку валюти суми стягнення та фактичного виконання
рішень іноземних судів.
тут
тут
