Чинними
нормативно-правовими актами не визначено особливого порядку направлення працівників
у відрядження під час карантину. Тому, застосовується загальна процедура на
підставі положень, встановлених Інструкцією про службові відрядження в межах
України та за кордон, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (у редакції наказу відповідного міністерства від 17.03.11 № 362),
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658
(надалі – Інструкція).
Службовим
відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу
державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника
державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або
частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (надалі - підприємство), на певний строк
до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його
постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового
відрядження з основною діяльністю підприємства).
У випадках, коли
філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості,
місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена
трудовим договором (контрактом).
Службові поїздки
працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний
(пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено
законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між
працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником) (пункти 1 і 2
Інструкції).
До відома
Положення
Інструкції є обов'язковими для органів державної влади, підприємств, установ і
організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок
бюджетних коштів.
Стосовно інших
підприємств та організацій, то Інструкція має лише роз’яснювальний характер і
може використовуватися як допоміжний (довідковий) документ.
Листи:
- Державної
податкової адміністрації України від 07.09.11 № 10077/5/15-1216 щодо
підтвердних документів, які повинні надавати фізичні особи - підприємці
відрядженим працівникам при здійсненні з ними готівкових розрахунків;
- Державної податкової служби України від 31.03.12 № 5742/6/15-1415 щодо надання роз'яснення на запит про віднесення до складу витрат на відрядження працівників не бюджетного підприємства.
Отже, іншим
підприємствам та організаціям необхідно розробити та затвердити локальний службовий
акт про відрядження (наприклад, положення про відрядження), в якому вказати
порядок оформлення відрядження, порядок і строки звіту після повернення з
відрядження, режим роботи на основному місці в день від’їзду та приїзду,
порядок повідомлення про необхідність перенесення строків відрядження,
порядок оплати вихідних днів, у які працівник перебував у відрядженні,
порядок оплати лікарняних виплат під час відряджень, норми добових для
відряджень по Україні та за кордон, граничні суми оплати за житло тощо.
|
Відповідно до
частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) трудовим
договором є угода між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник
зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична
особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати
умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про
працю, колективним договором і угодою сторін.
З наведеного вище
випливає, що службове відрядження працівника (на підставі письмового розпорядження роботодавця),
пов'язане з виконанням завдань щодо основної діяльності підприємства та обумовлено
трудовим договором, - є для нього обов'язковим. Тому, відмова працівника від службового
відрядження без поважних причин, за умови дотримання роботодавцем усіх вимог
законодавчих актів, може розглядатись як порушення ним трудової дисципліни.
Водночас, слід мати
на увазі, що роботодавцям заборонено вимагати від працівника виконання роботи,
не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП).
Приймаючи рішення
про відрядження працівника, роботодавцю слід мати на увазі, що:
- забороняється направлення у відрядження
вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП);
- жінки, що мають
дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть
направлятись у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП);
- гарантії,
встановлені статтями 176 і 177 КЗпП, поширюються також на батьків, які
виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в
лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних
батьків, одного з батьків-вихователів (стаття 1861 КЗпП).
Відповідно до абзацу
другого пункту 1 розділу II Інструкції строк відрядження визначається
керівником або його заступником (строк відрядження державного службовця
визначається керівником державної служби) але не може перевищувати 30
календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету
Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми витрат на відрядження державних службовців, а також
інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та
організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок
бюджетних коштів".
Відповідно до
статті 29 Закону України від 06.04.2000 № 1645 “Про захист населення від
інфекційних хвороб“ і з метою запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з
урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки
та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою Кабінетом Міністрів
України від 11.03.20 № 211 (із наступними змінами) встановлено на всій території України
карантин.
При цьому, запровадження
карантину не визначено законодавцем як підставу для відміни службових відряджень
працівників. У чинних нормативно-правових актах також відсутні будь-які застереження
з цього питання або заборона роботодавцям направляти працівників у службові
відрядження під час дії карантину.
Тобто вимога щодо утримання
від службових відряджень під час дії карантину на всій
території України, як обов'язкова, не визначена.
Вище вже
зазначалося, але повторимо ще раз, що відмова працівника від службового
відрядження без поважних причин, за умови
дотримання роботодавцем усіх вимог законодавчих актів, може розглядатись як
порушення ним трудової дисципліни.
Під час виконання
працівником посадових (робочих) обов’язків за трудовим договором (контрактом)
умови праці на робочому місці, стан засобів колективного та індивідуального
захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови
повинні відповідати вимогам законодавства (частини першої статті 6 Закону
України від 14.10.92 № 2694 "Про охорону праці").
Працівник має право відмовитися від дорученої
роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи
здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи
довкілля (перше речення частини другої статті 6 закону про охорону праці).
Крім того, під час
дії карантину, встановленого на всій території України, важливими для
роботодавця є зобов’язання, визначені статтею 8 закону про охорону праці
щодо забезпечення працівників спецодягом, іншими
засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, у тому
числі при відрядженні працівників.
тут
У разі прояву симптомів
зараження працівники повинні повідомити роботодавця, залишатися вдома та
самоізолюватися, телефонувати до закладу охорони здоров’я або місцевого
управління охорони здоров’я, надаючи їм детальну інформацію про стан здоров’я.
тут
Державною службою
України з питань праці надано рекомендації щодо профілактики коронавірусної хвороби для працівників, які мають роз’їзний характер роботи. Зокрема,
зазначено, що під час розробки та застосування заходів щодо непоширення
коронавірусної інфекції COVID-19 під час роботи, серед іншого, роботодавцям
необхідно приділити належну увагу категорії працівників, які мають роз’їзний
характер роботи, тобто працівникам, які виконують роботи на об'єктах,
розміщених на значній відстані від місця розташування підприємства, у зв’язку з
поїздками в неробочий час від місця знаходження підприємства (збірного пункту)
до місця роботи на об'єкті й назад, що становить не менше як дві-три години на
день. Разом із забезпеченням працівників необхідними засобами захисту важливим
залишається питання проведення широкої роз’яснювальної роботи з працівниками,
які мають роз’їзний характер роботи та часто перебувають у відрядженнях.
Для працівників з роз'їзним характером роботи до потенційних джерел впливу можна віднести тісний
контакт з колегами та іншими людьми або дотик до інших поверхонь, до яких
торкалася чи обробляла особа, яка має COVID-19.
Основними
рекомендаціями для запобігання поширенню вірусу серед працівників з роз'їзним характером роботи є:
– наскільки можливо
уникати контакту з людьми, привітальних обіймів і рукостискань. Рекомендована
відстань, на якій працівник має триматися від інших людей, становить не менше
1,5 м;
– застосування
«безконтактного» надання послуг, а також максимальне виключення необхідності
тісного контакту з людьми;
– під час надання
послуг необхідно обмежувати контакти з поверхнями, до яких часто торкаються;
– у громадських
місцях або місцях, де важко вжити заходів соціального відсторонення, носити
маски та рукавиці, також періодично їх змінювати;
– періодично
протягом дня обробляти руки дезінфекційними засобами або мити їх із милом не
менше 20 с;
– дезінфікувати
особисті речі (телефони, гаджети, сумки тощо), поверхні службового
транспортного засобу (особливо, якщо він спільний) на початку та в кінці зміни;
– витирати ручки
(маркери) та інші поверхні, що використовуються для підпису, після кожного
користування;
– застосовувати
одноразові серветки для чищення та дезінфекції;
– контролювати
прояви симптомів та проводити вимірювання температури тіла двічі на день.
