Державний
службовець здав до служби управління персоналом листок непрацездатності з
відміткою про порушення режиму
лікування. На робочому місці
наполягають на його звільненні у зв’язку з прогулами. Чи правомірні дії
роботодавця?
На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності
громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому
законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню (стаття 41 Закону
України від 19.11.92 № 2801 "Основи законодавства України про охорону
здоров’я").
Звільнити працівника під час його тимчасової
непрацездатності жоден роботодавець не має права. Водночас, свою відсутність на
роботі через хворобу працівник повинен підтвердити документом. Листок непрацездатності - це багатофункціональний документ,
який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з
матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової
непрацездатності, вагітності та пологів.
Якщо частина періоду у листку непрацездатності хворого анульована,
то роботодавець може наполягати на звільненні за прогул у зв’язку з невиходом
працівника на роботу. На що потрібно звернути увагу у такому випадку.
F Причина анулювання листка непрацездатності хворого.
Відповідно до підпункту 5 пункту 3 Інструкції про порядок
заповнення листка непрацездатності, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я
України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду
соціального страхування з
тимчасової втрати працездатності, Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.04 N 532/274/136-ос/1406, зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 року за N 1456/10055, у графі "Відмітки про порушення
режиму:" зазначається дата порушення режиму, що засвідчується підписом лікаря. Види порушень
режиму вказуються лікарем у правому
нижньому полі листка непрацездатності у графі
"Примітка:", з обов'язковим записом у медичній карті амбулаторного чи
стаціонарного хворого.
Підпунктом 1 пункту 4 цієї Інструкції встановлено, що при
порушенні хворим призначеного режиму вказується
вид порушення, наприклад:
- несвоєчасна
явка на прийом
до лікаря;
- алкогольне,
наркотичне, токсичне
сп'яніння під час
лікування;
- вихід на роботу
без дозволу лікаря;
- самовільне залишення закладу охорони здоров'я;
- виїзд на лікування
в іншому закладі
охорони здоров'я без відмітки про
дозвіл виїзду;
- відмова від направлення або несвоєчасна явка на МСЕК та
інше.
Ця інформація також засвідчується записом у медичній
карті амбулаторного хворого.
F Медична інформація про стан здоров’я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування
є конфіденційною інформацією і не можуть бути розкриті для третіх осіб.
Зокрема, це визначено статтею 391, частиною
першою статті 40 Закону України "Основи законодавства України про охорону
здоров’я"; частиною другою статті 21 Закону України від 02.10.92 № 2657 "Про
інформацію" (у редакції закону від 13.01.11 № 2938); статтями 6, 7 і 10 Закону
України від 13.01.11 № 2939 "Про доступ до публічної інформації"; статтями 14, 16, 21 і 24 Закону України від 01.06.10 № 2297 "Про захист персональних
даних"; пунктом 3.6 Етичного кодексу лікаря України, прийнятого і підписаного на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського
лікарського товариства від 27.09.2009 року тощо.
Медичний працівник має право розголосити медичну таємницю
без згоди особи чи її законних представників у випадках, передбачених
законодавчими актами. Правомірно розголошуючи медичну таємницю, медичний
працівник повинен, зокрема, пам’ятати:
ü розглядаючи
звернення компетентних осіб, слід розмежовувати випадки, коли вони потребують
медичної інформації для виконання своїх трудових обов’язків (наприклад, при
здійсненні службової перевірки) і виступають роботодавцями, а коли – виконують
службові обов’язки (наприклад, проводять дослідчу перевірку).
А відтак, у першому випадку медики, надаючи медичну
інформацію, порушуватимуть чинне законодавство України, зокрема статтю 286
Цивільного кодексу України, статтю 391 Закону України "Основи
законодавства України про охорону здоров’я", а в другому – діятимуть
правомірно, незалежно від волі пацієнта чи його законних представників.
ü коли для
реалізації свої прав (забезпечення прав клієнтів - для юристів) необхідна
інформація, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню,
витребувати такі відомості можна в процесі розгляду справи в суді, подавши
клопотання про витребування доказів на підставі статті 84 Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, причина невиходу на роботу працівника через тимчасову втрату працездатності може бути поважною та не може вважатися прогулом, тому звільнення працівника за цією підставою (пункт 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України) буде незаконним.
Відповідно до частини першої статті 65 Закону України від 10.12.15 № 889 "Про державну службу" (надалі – Закон № 889) підставою
для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є
вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або
бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному
виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог,
встановлених цим законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього
може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Пунктом 12 частини другої цієї статті зазначено, що прогул
державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин
протягом робочого дня) без поважних причин, є дисциплінарним проступком.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 889 до
державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного
стягнення: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність;
звільнення з посади державної служби.
У разі допущення державним службовцем дисциплінарного
проступку, передбаченого пунктом 12
частини другої статті 65 цього закону, суб’єктом призначення або керівником
державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану
(частина третя статті 66).
Звільнення з посади державної служби є винятковим видом
дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення
систематично (повторно протягом року)
дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65
цього закону (частина п’ята статті 66).
З наведеного випливає, що суб’єкт призначення або
керівник державної служби має право застосувати до державного службовця дисциплінарне
стягнення, з урахуванням всіх вимог чинних актів законодавства. Зокрема,
частини першої статті 67 Закону № 889, якою передбачено, що дисциплінарне
стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного
проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду
дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку,
обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне
відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та
його ставлення до виконання посадових обов’язків.
F Щодо права працівника на допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України від 23.09.99 № 1105 "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування"
застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій
непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не
з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому
числі на лікарсько-консультативну комісію чи медико-соціальну експертну
комісію, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що
встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій
непрацездатності.
Таким чином, за наявності в листку непрацездатності (у
графі "Примітка") відмітки про порушення державним службовцем (застрахованою
особою) режиму, встановленого лікарем, то він втрачає право на цю допомогу з
дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який
призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
