Законодавством не заборонено обумовлювати в
договорі заробітну плату в іноземній валюті, яка підлягає перерахунку в гривню
відповідно до курсу Національного банку України (надалі – НБУ), чинного на момент нарахування заробітної плати.
Суди установили, що між Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ, позивач) в особі директора
та працівником (відповідач) укладено трудовий договір, згідно з яким останнєго
призначено на посаду заступника директора цього ТОВ.
Згідно із підпунктом 3.3 пункту 3 указаного трудового договору останньому
щомісяця виплачується за рахунок коштів ТОВ заробітна плата в розмірі 82408 гривен,
що є еквівалентом 7872 євро 05 євроцентів за курсом НБУ.
У подальшому між ТОВ та працівником укладено додаткову угоду до трудового
договору, згідно з якою пункт 3.3 трудового договору викладено в такій
редакції: «За виконання обов`язків, передбачених цим трудовим договором, заступнику
директора щомісяця виплачується за рахунок коштів товариства заробітна плата в
розмірі 6500 євро після відрахування всіх належних податків та платежів, що
виплачується в національній валюті України - гривні, відповідно до «Готівкового
курсу продажу грн/євро», оприлюдненого на зазначеній в
договорі сторінці мережі Internet станом на фактичну дату виплати.
Прохаючи визнати недійсною додаткову угоду до трудового договору та
визнання розміру заробітної плати, ТОВ посилалось, зокрема, на невідповідність
такої умови додаткової угоди статті 99 Конституції України, статті 192 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК), Кодексу законів про працю України, Закону України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці", які не
передбачають встановлення заробітної плати в іноземній валюті.
ТОВ
також стверджувало, що зазначення заробітної плати в іноземній валюті сприяє
порушенню ним статтю 9 Закону України від 08.07.10 № 2464 «Про збір та облік
єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункту 168.1.5 статті 168 Податкового кодексу України (надалі – ПК).
Суди першої і апеляційної інстанцій прийняли
негативне для позивача рішення, - у задоволенні позову відмовлено, з чим
погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.
При цьому Касаційний цивільний суд Верховного Суду (надалі - ВС/КЦС) зазначив, що відповідно до частини першої статті 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у
гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом
на території України.
Разом
з тим, частина друга цієї статті ЦК допускає, що сторони можуть визначити в
грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Таким
чином, закон передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України
в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках
розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Підсумовуючи,
ВС/КЦС дійшов висновку про те, що сторони
трудового договору (як у первісній редакції, так і з урахуванням додаткової
угоди) визначили розмір заробітної плати працівника у гривні із зазначенням
еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить статтям 192, 533 ЦК.
На
думку Суду, безпідставними є й твердження, що виконання положень додаткової
угоди спонукає відповідача порушувати норми ПК і зобов’язує сплачувати штрафні санкції, оскільки алгоритм
нарахування заробітної плати заступнику директора
після укладення додаткової угоди не змінився - протягом усього періоду трудових
відносин між сторонами при визначенні розміру його заробітної плати, що
підлягає сплаті у гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день
платежу.
