Українське ділове мовлення (частина перша)

Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер - не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві.

Літературна мова - це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення. Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

Стильові різновиди української мови

Мова обслуговує усі сфери суспільного життя. В процесі історичного розвитку в мові виробилося багато різноманітних засобів висловлювання, які по-різному використовуються залежно від мети спілкування.

Так, наприклад, мовні засоби художнього твору де в чому відрізняються від наукового твору; мовні засоби ділових документів відрізняються від художніх і наукових творів і т. д.

Літературна мова становить систему стилів. Структура, кількість, характер і співвідношення їх змінюються з розвитком суспільства. Під стилями літературної мови розуміють її різновиди, які обслуговують різноманітні сфери суспільного життя. Усна форма літературної мови має лише один стиль - розмовний. У писемній мові виділяють: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній стилі.

Офіційно-діловий стиль має підстилі: інформаційний, дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Ним написані найважливіші документи, в яких відбивається історія народу. Це стиль Конституції країни, законів, постанов, статутів, програм, наказів, звітів та інших ділових паперів. Документи відображають події, зберігають пам'ять через роки, пов'язуючи минуле з сьогоденням.

Тексти в офіційно-діловому стилі повинні бути змістовними, точними. Для офіційно-ділового стилю характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення документів, поділ на частини. В ньому закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм. Цей стиль позбавлений образності й емоційності. Побудова речень відзначається лаконізмом. Речення чіткі й нескладні.

Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. В канцелярсько-діловій мові виразно виявляється безпосередній зв'язок мови з виробничою діяльністю людей.

З роками, від століття до століття, від епохи до епохи змінюються мовні стилі. Ряд термінів і слів виходять з ужитку і виникають нові, а ті, що лишаються, змінюють своє значення. Тому стиль ділової мови на сучасному етапі відрізняється від стилів попередніх років.

Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх, правильно розуміти - обов'язок кожної сучасної людини.

Текстове оформлення документів

Документ - основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, повинен містити конкретні й реальні пропозиції та вказівки. Обов'язковими для документа є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, Приватні стосунки між людьми. Документи мають правове і господарче значення. За походженням виділяють службові й приватні документи; службові функціонують в установах і організаціях, приватні стосуються приватних осіб.

За призначенням документи поділяють на: розпорядчі де подається інформація про організацію роботи установи' закладу, підприємства; статутні - з коротким викладом змісту статуту організації чи установи; виконавчі в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи; інформаційні, які містять конкретну інформацію' необхідну для діяльності даної організації чи підприємства.

Документи розрізняють ще й за структурними ознаками вони можуть бути стандартними й нестандартним и, що залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Типові та фірмові документи оформляються на бланках або стандартних аркушах.

Слід зауважити, що в роботі інженерів, конструкторів керівників виробництва багато часу відводиться вивченню, аналізу та складанню різної документації. Це - конструкторська технологічна, експлуатаційно-ремонтна документація; організаційно-розпорядчі, інформаційні, рекламні та інші документи.

Часто буває, що робота з подібними документами ускладнюється тільки тому, що в побудові їх немає необхідної послідовності або ж документи перевантажені несуттєвою для користування інформацією.

Питаннями складання текстових документів відають сучасні наукові дисципліни: прикладна лінгвістика і теорія стандартизації, інженерна психологія і психолінгвістика, теорія і практика редагування та теорія управління виробництвом.

Щоб не марнувати часу в процесі складання і використання документів, слід розумно поєднувати формальний підхід і творчість.

Пропонований розділ подає деякі рекомендації, загальні правила і норми у текстовому викладі ділових паперів та ілюструє їх конкретними зразками.

Текст - головний елемент документа. Крім параграфів пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити щоб кожен абзац розпочинав нову думку чи мікротему.

Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.

Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з трьох чи п'яти речень. Для сприйняття краще якщо ід речення будуть різні: найкоротші — на початку і в кінці. Абзаци теж вимагають чергування залежно від розмірів. Наприклад, у виробничих документах, де звертається увага на кожну операцію чи деталь, абзаци використовуються для виділення однорідних членів чи сурядних речень в окремі мікротексти. Тут доречні абзаци з одного-двох речень.

Найзручніші для сприйняття речення з трьох, п'яти, семи і найбільше - з дев'яти слів.

Щодо словосполучень, то слід пам'ятати, що в будь-якому діловому тексті варто використовувати звичні стандартизовані форми. Це прискорює складання і сприйняття документа.

Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.

Класифікація звуків української мови

Усі звуки нашої мови поділяються на голосні та приголосні.

Голосних звуків в українській мові шість: а, о, у, е, и, і. Це звуки, при творенні яких видихуваний струмінь повітря, що несе голос, у ротовій порожнині не натрапляє на перепони. Звуки а, о, у належать до голосних заднього ряду; і, и, е - до голосних переднього ряду. Звуки о та у називають лабіалізованими, усі інші - нелабіалізовані.

Приголосні звуки поділяються на сонорні, це коли голос переважає над шумом (р, л, м, н, й, в), та шумні (усі інші приголосні). У свою чергу, шумні за участю голосу поділяються на дзвінкі та глухі.

Чергування голосних звуків

Чергування звуків - постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів та форм. Наприклад: стіл - столи, нести - носити, плести - заплітати, могти - помагати.

В українській мові розрізняють два види чергувань: позиційне (фонетичне) й історичне (фонетично не зумовлене).

F Позиційне - це чергування, яке відбувається залежно від позиції звука в слові і зумовлюється фонетичними законами сучасної мови. Наприклад: лити - ли [е] ла; ле [и] ла. Тут звукове чергування: и - и [е] - е [и].

F Історичне - це чергування, успадковане із спільнослов'янської та давньоруської мов.

Інші виникли в період формування фонетичної системи Української мови. Більшість чергувань голосних належить до історичних:

•чергування о - а: могти - помагати, горіти - згарище, схопити - хапати;

•чергування е - і: плести - заплітати, летіти - літати, мести - замітати;

•чергування о - е - и з нулем звука: беру - брати, день - дня, ставок - ставка, дзвінок - дзвінка;

•чергування і - а: сідати - садити;

•чергування и - і: бити - бій, бий - бійка;

•чергування о, е - і: столи - стіл, семи - сім, печі - піч.

Примітка.

У коренях дієслів звук о чергується із звуком е, якщо маємо наступний наголошений суфікс -а-; -я- {котити - катати, скочити - скакати). Але деякі слова цьому правилу не підлягають: вимовити - вимовляти, простити - прощати.

Чергування О, Е З І

Це чергування є специфічним для української мови. Фонеми о, е виступають найчастіше у відкритих складах, фонема і -в закритих. Наприклад:

F У різних формах того самого слова: семи - сім, осені - осінь, гори - гір, мого - мій, радість - радості - радістю, ніч - ночі - ніччю, піч - печі - піччю, Канів - Канева, Харків - Харкова, Чернігів - Чернігова.

F У словах одного кореня або спільної основи: воля - вільний, будова - будівельник, робота - робітник, нога - підніжжя.

F При зміні початкового звука о на і з'являється протетичний приголосний звук в: овес - вівса, око - вічко.

Примітка.

У словах із звукосполученнями: -оро-, -оло-, -ере-, -еле- о, е в закритих складах не переходить в і.

Наприклад: подорож, мороз, сторож, очерет, шелест, прибережний, перед, через, посередній та інші.

Чергування О, Е з нулем звука

При заміні слова голосні о, е в суфіксах випадають. Наприклад: садок - садка, день - дня, орел -орла, сон - сну.

Звук А з етимологічного (давнього) О

У сучасній українській мові є ряд слів, у яких в основі сталася зміна етимологічного (давнього) звука о на а. Наприклад: багато, багаття, багатир (у значенні багач); гаразд, гарячий (але горіти); хазяїн, кажан, калач тощо.

Таку зміну називають гармонійною асиміляцією (уподібненням).

У багатьох словах давній звук о зберігається: богатир (у значенні силач), монастир, солдат, лопата, товар, козак, гончар, корявий, поганий та інші.

Чергування Е З О після шиплячих та J

У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести -шостий, четвертий -чотири, жених - жонатий.

F Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j живається перед м'яким приголосним (зокрема, перед складом з е та и): пшениця, вечеря, учень, щербина, жевріти, вишенька, четверо, честь та інші.

F Звук о вживається після шиплячих, буквосполучення дж та і перед твердими тіриголоснимй: (зокрема, перед складом з о, а у, и): пшоно, жолудь, жоржина, бдокола, чоловік, щока, жовтий, знайомий, його, іграшок, жорстокість, дружок.

F Не змінюється е на о після шиплячих у книжних та іншомовних словах: чек, жетон, печера, чемпіон, ковчег та інші.

F У деяких словах е зберігається після шиплячих за усталеною традицією: шепіт, черга, чепурний, черпати, чекати, щедрий, щезати, червоний та інші.

Чергування приголосних звуків

У сучасній українській мові при відмінюванні слів та утворенні нових відбувається чергування приголосних звуків. До найпоширеніших належать:

F Чергування г, к, х з ж, ч, ш.

Наприклад: плуг - плужок, друг - дружба, дорога - дорожній, вік - вічний, око - очі, рука - ручний, юнак - юначе, пастух - пастуше, сухий - сушити;

F Чергування г, к, х з з, ц, с.

Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів.

Наприклад:

Давальний відмінок: знахідка - знахідці, книга - книзі, облога - облозі, опалубка - опалубці, папка - папці, пересадка - пересадці, плаха - пласі, покупка - покупці, сім'янка - сім'янці, фабрика - фабриці

Місцевий відмінок: берег - на березі, блок - у блоці, відпустка - у відпустці, капелюх - на капелюсі, колега - на колезі, палатка - в палатці, поріг - на порозі, рейка - на рейці, техніка - в техніці

Чергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека - аптеці, універмаг - в універмазі, літфак - на літфаці.

Спрощення в групах приголосних

Збіг кількох приголосних ускладнює вимову, тому вони спрощуються.

У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн-, в яких випадає середній звук. Наприклад: користь - корисний, тиждень - тижня, честь - чесний, щастя - щасливий, якість – якісний.

Це спрощення відбувається у вимові й на письмі. Виняток становлять слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять.

Зберігається також -т- і в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження: компостний, контрастний, баластний, форпостний.

У групах приголосних -скн-, -зкв- випадає к у дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-.

Наприклад: блиск - блиснути, бризк - бризнути, брязк - брязнути, тиск - тиснути, тріск - тріснути

але: випускний.

Спростилися групи приголосних і в словах: серце, сонце, міський.

Синоніми в діловому мовленні

Синоніми - це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

•лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий - видатний - славетний -знаменитий);

•стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити - мовити - пророчити - верзти);

•абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові - кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Замісник. Заступник.	Замісник - посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна назва посади.
Квиток. Білет.	Квиток - вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.
Наступний. Подальший.	Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.
Положення. Становище. Стан.	У російській мові на ці слова існують два відповідники — положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище - міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища. Слово стан - у таких словосполученнях: стан економіки, фінансів, стан справ, стан хворого.
Спиратися. Опиратися.	Спиратися на знання, досвід, уміння. Опиратися - чинити опір.
Суспільний. Громадський.	Суспільний - прикметник вживається у словосполученнях: суспільний лад або клас; суспільна система, праця; суспільне становище, виробництво, буття тощо. Громадський - це обов'язок, осуд, порядок, діяч; громадська робота, справа тощо.
Тепер. Зараз. Нині. Сьогодні.	Ці слова різні за лексичним значенням. Слово тепер виражає теперішній час. З таким же значенням вживаються слова нині, сьогодні. Зараз - характеризує момент розмови, тобто цієї миті, цієї хвилини.

Діалектна лексика

Основу лексики української мови складають слова, які розуміють і вживають усі. Вони називаються загальновживаними. Але є такі слова, які вживають лише в певній місцевості, в окремих говірках, наріччях. Такі слова називаються діалектними.

Що таке діалекти і діалектизми?

Діалекти - це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності; нації, племені.

За особливостями фонетичних рис, лексичного складу, морфологічних та синтаксичних відмінностей поділяється на три діалектні групи або наріччя: північне, південно-східне, південно-західне.

Діалектизми (або провінціалізми) — це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу. Це -  територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

У розмовно-побутовому стилі нерідко зустрічається діалектна лексика. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і послуговуватися загальновживаними унормованими словами української мови.

Слід зазначити, що надмірне вживання діалектної лексики Ускладнює читання творів. Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не засмічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами.

У сучасній літературній мові діалектна лексика зустрічається дуже рідко. І зовсім не використовується в діловому мовленні, науковому та публіцистичному стилях.

Літературна мова обслуговує найвищі форми суспільно-політичних, культурних відносин, тому й багатша за своїм лексичним складом, граматичною будовою. Вона має унормований словник, граматичні форми й систему вимови, що є обов'язковими для всіх, хто нею користується.

В українській мові відбувається складний процес взаємодії між літературною мовою і діалектною лексикою, процес стирання відмінностей між літературною національною мовою і територіальними діалектизмами. Все застаріле, що є в територіальних діалектизмах, поступово відходить і замінюється загальнонародними засобами вираження.

Але літературна мова не просто витісняє місцеві говори з мовної практики їх носіїв, а водночас убирає з них усе те, що може збагатити її новими засобами виразності, образності, експресивності; новими лексичними і граматичними елементами. Однак надмірне вживання діалектної лексики не збагачує мову, а тільки засмічує її непотрібними словами.

Отже, з одного боку, літературна мова вбирає в себе все найкраще, найцінніше, життєво важливе й типове з діалектної лексики і завдяки цьому збагачується, вдосконалюється. З іншого боку, елементи літературної мови проникають у діалектну лексику і наближають її до загальнонародної мови. Літературна мова дедалі сильніше впливає на місцеві говори і сприяє зближенню їх системи із загальнонародною національною мовою.

М'який знак

В українській мові м'якість приголосних передається м'яким знаком (ь).

М'який знак пишеться:

•після приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу, якщо вони передають м'які звуки: тінь, молодь, гедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;

•після м'яких приголосних у середині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;

•у суфіксах: -зьк, -ськ, -цьк; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цькс; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -цьки, -ськи: київський, український, близький, близькість, людськість, військо, козацький, по-українському, по-українськи;

•у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: маленький, корівонька, тихесенький, виднісінько, баюсіньки, тонюсінький;

•після м'якого звука л перед наступним м'яким: їдальня, ковальський, спільність;

•у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: учениць, друкарень;

•у дієслівних формах дійсного та наказового способів: будується, робиться, роблять, будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

М'який знак не пишеться:

•після р у кінці складу або слова: перевірте, друкар, секретар, тепер, Харків (виняток: Горький);

•між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;

•у прізвищах із суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Марченко, Радчук, Федорчук, Грінчишин;

•після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц;

•після н перед ж, ч, ш, щ: тонший, інший, камінчик та інші.

Апостроф

Апостроф (') вживається для позначення на письмі вимови звука й у звукосполученнях, що передаються голосними я, ю, є, ї. Апостроф не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.

Апостроф ставиться:

•після б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї, наприклад: п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр, подвір'я;

•після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янівка тощо;

•після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї, наприклад: від'їзд, під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити, об'єднати, трьох'ярусний, пів'яблука.

В українських словах апостроф не ставиться:

•після губних приголосних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: свято, дзвякнути, цвях (за винятком: верб'я, торф'яний). Якщо попередній приголосний належить до префікса, то апостроф ставиться: зв'язок, розв'язка, зв'ялити;

•після р у деяких словах: ряд, рясно, буря, крюк, гарячий;

•після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, а, о, у: безіменний, загітувати, зекономити зокрема, зуміти.

Правопис префіксів

F У префіксах роз-, без- завжди пишеться з, бо кінцевий дзвінкий приголосний: безкрилий, безтактний, безсилий, безглуздий, безкраїй, безладний, безлюдний, розбитий, розмальований, рознесений, розгніваний.

F Перед літерами к, п, т, ф, х завжди пишеться с-: скласти, створити, спробувати, спресувати, схвалити, сфотографувати.

F Важливо розрізняти префікси при-, пре-, прі-:

•префікс при- вживається здебільшого в дієсловах із значенням приближення, приєднання: прибув, прибіг, приніс, прийшов, прив'язав, прибудував, приєднав, пригвинтив, приклеїв, приклав;

•префікс пре- пишеться в словах на означення найвищого ступеня ознаки: прегарний, предобрий, премилий, пребідний, препоганий, превеликий;

•префікс пре- можна замінити словом дуже: премудрий - дуже мудрий; превисокий - дуже високий; презлий - дуже злий;

•префікс прі- пишеться лише в словах: прізвище, прізвисько, прірва.

F Префікси пред-, перед-, пере- пишуться завжди через е: пред'явити, представник, передмова, передбачення, перекласти, перестрибнути, перечитати, передати.

F Префікси від-, під-, між- пишуться завжди через і: відзначити, відчинити, віднести, підкинути, підбадьорити, піддати, міжпланетний, міжбрів'я, міжміський, міжцеховий, міжнародний.

F Префікс ви- вживається при дієсловах, які вказують напрям дії зсередини: вибути, виділити, виїхати, вилетіти, винести, вивезти; а також надає дієслову значення завершеності означуваної ним дії: вичитати, вивчити, вигадати, вирішити.

Пароніми в діловому мовленні

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.

Порівняймо значення паронімів:

Адрес. Адреса.	Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.
Виборний. Виборчий.	Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду. Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів, наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.
Виключно. Винятково.	Виключно, тобто лише, тільки (виключно для співробітників комерційних банків). Винятково вживається у значенні дуже, особливо, надзвичайно (товарна біржа має винятково важливе значення).
Дипломат. Дипломант. Дипломник.	Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.
Дільниця. Ділянка.	Дільниця - це адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці, шахті, а також виборча дільниця. Ділянка - частина якої-небудь поверхні, земельної площі, галузі, сфера діяльності (садова ділянка, дослідна ділянка).
Додержувати. Додержуватися.	Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати слова, порядку). Додержуватися - бути прихильником якихось думок, певних поглядів, переконань.
Особистий. Особовий.	Особистий - який належить певній особі, стосується окремої особи, виражає її індивідуальність (особистий підпис, особисте життя). Особовий - який стосується окремої людини. Вживається в усталених словосполученнях: особова справа, особовий склад військових з'єднань, навчальних закладів тощо. У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.
Покажчик. Показник.	Покажчик - напис, стрілка, довідник. Показник - наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад: економічний показник, показник можливостей та ін.

Літературна вимова

Орфоепія - розділ науки про мову, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові.

Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками - усе це включає поняття орфоепія.

Літературна вимова - нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час - час активного суспільного життя - удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка - книжки, книжками, книжкам; вітер - вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад: Київщина - (бо Київ); Полтавщина - (бо Полтава); Харківщина - (бо Харків); Донеччина - (бо Донецьк).

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти та інші. Наприклад: нести - принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).

Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад: читати – читання; тесати – тесання; писати – писання; пізнати – пізнання; питати – питання; завдати – завдання; надбати – надбання; признати – признання.

Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві - становище, стан).

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.

Примітка. Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.

Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка - націнка, кредит -кредит, замазка - замазка, юрма - юрма, замок - замок, заняття - заняття, дорога - дорога, поділ - поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.

Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.

Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) - книжки (мн.), сестри (одн.) -сестри (мн.), вікна (одн.) - вікна (мн.) та ін.

Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.

У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо.

Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.

Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.

Правопис прізвищ та імен по батькові

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук. 

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо	Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов
якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо	Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;
під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о	Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов.
у ненаголошеній позиції пишеться е	Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев
російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е	Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич
але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є	Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський
російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і	Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко
після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и	Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов
російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї	Руїн, Воїнович, Мар'їн, Ільїн, Переїденко
російська літера ы завжди передається через и	Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих
літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов	Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур
російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц.	Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;
у префіксі при- завжди пишеться и	При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній
у суфіксах -ич, -ик пишеться и	Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик
слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк.	Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський

Імена по батькові

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати.

Григорій - Григорович, Григорівна

Сава - Савич (-ович), Савівна

Ілля - Ілліч, Іллівна

Микита - Микитович, Микитівна

Яків - Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука - Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і). Наприклад:

Р. в. Людмили Тимофіївни - (неправильно: Тимофі-ївної), Вікторії Володимирівни - (неправильно: Володи-мирівної).

Д. в. Людмилі Тимофіївні - (неправильно: Тимофі-ївній), Вікторії Володимирівні - (неправильно: Володими-рівній).

Складні випадки відмінювання прізвищ

У сучасній українській мові нормативними слід вважати обидва варіанти відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ. Наприклад:

Жіночі прізвища

н. Людмила Макарова

р. Людмили Макарової

д. Людмилі Макаровій

з. Людмилу Макарову

о. Людмилою Макаровою

м. при Людмилі Макаровій

Чоловічі прізвища

Руслам Макаров

Руслана Макарова

Руслану (-ові) Макарову

Руслана Макарова

Русланом Макаровим

при Руслані (-ові) Макарові

Аналогічно відмінюються і прізвища на -ишин: Дмит-ришин, Ковалишин, Іванишин, Миколишин, Федоришин та ін. Але слід мати на увазі, що форма жіночих прізвищ цього типу може бути невідмінюваною. Таке написання теж вважається нормативним. Наприклад:

н. Ольга Бондаришин

р. Ольги Бондаришин

д. Ользі Бондаришин

Ольга Бондаришин

Ольги Бондаришиної

Ользі Бондаришиній

з. Ольгу Бондаришин

о. Ольгою Бондаришин

м. при Ользі Бондаришин

Ольгу Бондаришину

Ольгою Бондаришиною

при Ользі Бондаришиній

Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються за зразком:

н. Микола Білоус

р. Миколи Білоуса

д. Миколі Білоусу

з. Миколу Білоуса

о. Миколою Білоусом

м. при Миколі Білоусу (Білоусові)

Анатолій Кузьмич

Анатолія Кузьмича

Анатолію Кузьмичу

Анатолія Кузьмича

Анатолієм Кузьмичем

Анатолію Кузьмичу (Кузьмичеві)

Олег Коваль

Олега Коваля

Олегу (-ові) Ковалю

Олега Коваля

Олегом Ковалем

Олегу (-ові) Ковалю (Ковалеві)

До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвиша типу: Іеаньо, Руньо, Пильо, Барзьо, Маньо та ін. Наприклад: Пильо —Пиля, Пильові (Пилю),Пиля, Пилем, при Пилеві (Пилю, Пилі).

Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові перебувають поза відмінами. Наприклад: Пансо Тетяна, Охтаро Людмила, Бурдо Анастасія, Мандро Ліля, Тягнирядно Надія- Гай Дарія, Гордій Галина, Тугай Лідія, Тужій Марина, Соловей Інна, Суховій Уляна, Бородай Неля; Трьомсин Ганна, Білаш Катерина, Брус Жанна, Стає Зінаїда, Голуб Юлія, Шевчук Світлана, Назарчук Ніна, Кравчук Варвара; Рець Марія, Швець Софія, Кравець Руслана, Микитась Павлина, Кришталь Євгенія, Кавунець Олександра.

Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Покотило Василина, Позшайло Дарина, Манойло Ніла, Гуцало Валерія, Парафило Ксенія, Фугало Карина, Нечитайло Діана, Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Боженко Валентина, Па-насенко Юлія, Федоренко Таміла, Паращенко Антоніна, Юхи-менко Соломія, Усенко Ліза, Козенко Христина, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малько Любов, Власенко Вікторія та ін.

Завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів. Наприклад: Русин, Турчин, Сербин, Угрин тощо.

 Окрему групу прізвищ в українській мові становлять прізвища «спільного роду». Це українські прізвища на -а типу: Коляда, Білобаба, Сирота, Воєвода, Діброва, Сіромаха, Дубинка, Лобода та прізвища іншомовного походження. Рід таких прізвищ визначається синтаксично, залежно від того, особі якої статі (чоловічої чи жіночої) даються ці прізвища.

Наприклад: Павло Діброва й Ольга Діброва; Роман Сирота і Людмила Сирота; Антоніна Дубинка і Микола Дубинка; Дарій Воєвода і Софія Воєвода; Маріанна Сальватьєрра і Луїс Саль-ватьєрра; Марісабель Метлок і Альберто Метлок та інші.

Українські прізвища «спільного» роду відмінюються за зразком:

н. Андрій Лагода

р. Андрія Лагоди

д. Андрію (-єві) Лагоді

з. Андрія Лагоду

о. Андрієм Лагодою

м. при Андрію (-єві) Лагоді

Марія Лагода

Марії Лагоди

Марії Лагоді

Марію Лагоду

Марією Лагодою

при Марії Лагоді

Усне мовлення

Українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв'язують це завдання по-різному.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Важлива ознака усного мовлення - це простота і природність. Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація тощо).

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури взагалі. Відомий український педагог В. Сухомлинський писав, що «мовна культура — це живодайний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу».

Звертання

Звертання - це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Наприклад: Галино, дівчино, чом сумна ходиш, до мене не говориш?

Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального -знак питання.

Звертання найчастіше виражається кличною формою іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко); Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).

Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок.

Наприклад: Слухай, ти. Ну, ти, нахабо (І. Рябокляч). Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному.

В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні - в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді - колего.

Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).

Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях

F Іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині окрему кличну форму.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличній формі закінчуються на -у (-ю), -е.

Іменники твердої групи з суфіксами -ик, -ок, -к(о) та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення -у. Наприклад: батьку, товаришу, хлопчику, провіднику, Іваненку, дядьку, синку.

Іменники м'якої групи мають закінчення -ю. Наприклад: лікарю, токарю, вчителю, кобзарю, місяцю, Костю, секретарю, водію, Юрію.

Безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м'якої групи з суфіксом -ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні з основою на р, ж) мають закінчення -е. Наприклад: друже, молодче, хлопче, Іване, Вікторе, Петре, козаче, інженере, директоре, школяре.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни в кличній формі закінчуються на -о, -е (-є), -ю.

Іменники І відміни твердої групи мають закінчення -о. Наприклад: сестро, мамо, дочко, подруго, дівчино, Людмило, Миколо.

Іменники І відміни м'якої та мішаної груп, а також іменники III відміни мають закінчення -є (-є). Наприклад: земле, мріє, надіє, радосте, воле, Маріє, Софіє.

Іменники І відміни м'якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена або загальні назви, мають закінчення -ю. Наприклад: матусю, доню, тьотю, тітусю, бабусю, бабуню, дідусю, дідуню, Меласю, Галю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю тощо.

F У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличну форму має тільки перше слово: пане бригадир, пане агроном, пане полковник, пане лікар, пане директор.

Іноді в таких звертаннях кличну форму можуть мати й обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму і форму називного відмінка: брате Іване (брате Іван), друже Ярославе (друже Ярослав), товаришу Андрію (товаришу Андрій), сестро Ярино (сестро Ярина).

Вибір слова

Суттєвою вадою усного мовлення часто буває бідний словниковий запас. Мовець може говорити багато, але використовувати одні й ті ж слова чи словосполучення. Часто виступаючий орієнтується лише на писемний стиль, тобто послуговується книжними словами. На жаль, не кожен доречно може вживати крилаті слова і вирази. Іноді мовець у свій виступ уводить фразеологізми, але вони не завжди доречні серед канцеляризмів. Ознака низької мовної культури - вживання тавтологічних словосполучень.

Компетентний мовець повинен говорити просто, зрозумілою слухачам мовою, уникати складної термінології, іншомовних слів. Якщо ж вживання термінів є необхідним, то поряд з ними слід подавати пояснення їх значень, добирати синоніми, користуватися порівняннями з образними засобами. Робити це треба ненав'язливо й коректно.

В усному діловому мовленні трапляється вживання деяких усталених слів у неточному значенні. Щоб виступ мовця був милозвучним, не втратив точності, цілеспрямованості, подаємо до деяких загальновживаних слів відповідники, які можна використовувати під час усного виступу.

Авторитет	повага, пошана, престиж, вага
Аргумент	підстава, мотив, обґрунтування, доказ
Будувати	споруджувати, мурувати, ставити
Бурхливий	буремний, буряний, несамовитий, шалений, палкий
Вимагати	ставити вимогу, домагатися
Висловлювати	виражати, виявляти, відбивати, передавати
Витрата	витрачення, збитки
Відвертий	щирий, прямий, неприхований, очевидний, явний, безсумнівний, щиросердечний
Ворожнеча	незгода, незлагода, розбрат, чвари
Гілка	галузка, вітка, віта, гілляка
Гомін	гамір, галас, шелест, шум, розголос
Дефект	брак, упущення, недоробка, вада, хиба, недолік, пошкодження
Документи	ділові папери, папери, джерела, першоджерела
Доручати	покладати, зобов'язати
Думка	твердження, ідея, задум
Економія	ощадливість, заощадження
Експеримент	дослід, спроба
Екстрений	терміновий, спішний, негайний
Енергійний	активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний
Жвавий	моторний, рухливий, шпаркий, швидкий, прудкий, баский
Завдання	мета, призначення, перспектива
Завірити	запевнити, гарантувати, дати слово
Заспокоювати	угамовувати, утихомирювати, утишувати
Застосовувати	використовувати, запроваджувати
Затамувати	придушити, подавити, пригнітити, пригнобити, заглушити, стримати, угамувати, побороти
Збиток	шкода, втрата, занепад, спад
Збільшити	підвищити, підняти, примножити, посилити
Зв'язати	сполучити, поєднати, сплести
Здійснювати	чинити, робити, проводити, вершити, складати, укладати, виконувати, коїти
Здобути	оволодіти, опанувати, охопити
Змовлятися	домовлятися, умовлятися, порозумітися
Зниження	зменшення, скорочення, пониження
Ідентичний	тотожний, рівнозначний, однаковий
Інцидент	випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія
Компенсація	відшкодування, оплата, покриття
Крихкий	тендітний, ламкий, ломкий, слабкий
Лаконічний	стислий, короткий, небагатослівний
Ланцюг	низка, сплетення, сплетіння, кайдани, пута
Ліквідувати	скасувати, припинити, знищити, викоренити
Мешкати	жити, мати притулок, тулитися
Неясний	невиразний, непевний, туманний
Основний	головний, найважливіший, найактуальніший
Осягнути	охопити, оточити, огорнути, обгорнути, обхопити, обняти, обійняти, збагнути
Охороняти	вартувати, стерегти, оберігати
Ощадливий	розважливий, розважний, обачливий, обачний
Пам'ять	спогад, спомин, згадка
Період	етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу
Повага	пошана, шана, шаноба, поважання
Повідомити	оповістити, проінформувати, довести до відома
Повідомлення	інформація, новина, звістка
Погляд	переконання, думка, гадка
Порівнювати	зіставляти, співвідносити, проводити аналогію
Пояснити	з'ясувати, вияснити
Правильний	надійний, певний, несхибний, нехибний
Пріоритет	перевага, першість, переважне право
Рвати	виривати, шарпати, смикати, дерти, драти, шматувати, підривати
Реалізація	виконання, здійснення, втілення, проведення
Реальний	дійсний, справжній, існуючий, можливий для
виконання Ремонт	лагодження, усунення недоліків, виправлення пошкоджень
Ремствувати	нарікати, скаржитися, жалкувати, тужити
Різкий	пронизливий, гострий, шпаркий
Рішення	вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, вирок, присуд
Рішучий	відважний, зважливий, категоричний, вирішальний
Розбіжність	незгода, незлагода, нелад
Розкрити	розпакувати, розпечатати, виявити, викрити
показати Розладнати	розстроїти, прикро вразити, завдати жалю
засмутити Розрахунок	сподівання, намір, вигода, інтерес, рація, ощадливість
Росток	паросток, кільчик, живець
Рубати	стинати, сікти, шаткувати
Рушати	прямувати, простувати, кидатися, пориватися, летіти, линути, ринути, мчати, направлятися, підійматися, прориватися, подаватися, спрямовуватися, скеровуватися
Сварити	лаяти, ганити, картати
Сильний	дужий, міцний, могутній, потужний, великий
Симптом	ознака, риса, прояв, знак
Співдружність	дружба, згода, товариство
Спритний	тямущий, кмітливий, догадливий
Старанність	пильність, ретельність, завзяття, запопадливість
Стимул	поштовх, причина, рушійна сила, імпульс, заохочення
Стійкий	сталий, усталений, тривалий, тривкий
Схвильований	збентежений, зворушений, збуджений, збурений, розхвильований, розбурханий
Традиції	звичаї, звички, ідеї, норми, правила
Труднощі	скрута
Турбувати	тривожити, бентежити, непокоїти, хвилювати
Турбуватися	піклуватися, клопотатися, дбати
Уїдливий	їдкий, дошкульний, ущипливий
Улаштування	упорядкування, обладнання, справляння
Усунути	відсторонити, звільнити
Утішний	приємний, похвальний, схвальний, принадний
Утома	утомленість, стомленість, змореність
Ушкодити	пошкодити, зіпсувати, зашкодити, завадити
Хронічний	затяжний, тривалий, довгий, постійний, довготривалий, довгочасний
Цвітіння	квітування, процвітання, красування
Чекати	очікувати, ждати, дожидати, сподіватися
Чіткий	певний, ясний, очевидний
Чуйний	чутливий, чулий, сприйнятливий
Щирий	душевний, сердечний, щиросердий
Щодня	щоденно, повсякденно
Якість	риса, властивість
Ящик	скриня, скринька (поштова), шухляда

Писемне мовлення

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Писемне мовлення - переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.

Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі, територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо.

Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов'язані один з одним.

Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового тощо.

Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу.

Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні.

Подвоєння та подовження приголосних

F Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

•префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;

•кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, міськком;

•кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день - денний, ранок - ранній, причина -причинний, закон - законний, година - годинник, вікно - віконниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний - безвинність - безвинно, законний - законність - законно, туманний - туманність - туманно;

•якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.

Буквосполучення нн пишеться:

•в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

•у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;

•у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.

F Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

•перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;

•якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття - почуттів; відкриття - відкриттів та інші;

•перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів тощо; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини - статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;

•перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь - тінню; мить - миттю; молодь - молоддю; вісь - віссю; міць - міццю; подорож: - подорожжю; ніч - ніччю; розкіш - розкішшю; річ - річчю; Рось - Россю;

•перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та інші;

•перед ю, е у формах теперішнього часу дієслова лити (литися) —ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, лають, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють тощо.