спробуємо заповнити деякі прогалини.
Сумісництвом вважається
виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи
на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому
або іншому підприємстві, в установі, організації.
Якщо працівник працює в одній і
тій самій установі (органі, закладі) як основний працівник і як сумісник, і
роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час, таку роботу
можна назвати внутрішнім
сумісництвом. Якщо ж він працює у двох (або
кількох) установах (органах, закладах), одна з яких є основним місцем роботи, а
друга - місцем роботи за сумісництвом, така робота вважається зовнішнім сумісництвом. При роботі за сумісництвом з
працівником укладається окремий трудовий договір, який юридично не пов’язаний із
трудовим договором за основним місцем роботи.
Порядок роботи за сумісництвом
для державних службовців регламентовано низкою законодавчих актів, серед них:
- Закон України від 10.12.15 № 889 "Про державну службу" (надалі
– Закон № 889);
- Закон України від 14.10.14 № 1700 "Про запобігання корупції" (надалі
– Закон № 1700);
- Кодекс законів про працю України (надалі – КЗпП);
- Кодекс України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП);
- Постанова Кабінету Міністрів
України від 03.04.93 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників
державних підприємств, установ і організацій" (надалі – Постанова № 245);
- Наказ Міністерства праці України,
Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 N 43 "Про
затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України
30 червня 1993 року за N 76 (надалі
– Положення № 43).
Види діяльності для
сумісництва держслужбовцями
Проаналізуємо види діяльності, за
якими передбачено можливість щодо сумісництва для державних службовців.
|
Вид діяльності
|
Нормативно-правовий
акт |
Визначення діяльності
|
|
Викладацька |
пункт 4 частини першої статті 1
Закону України від 05.09.17 № 2145 "Про освіту" |
Діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей,
світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових
та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси,
майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним
(науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така
форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою
на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору |
|
Творча |
пункт 21 частини першої статті
1 Закону України від 14.12.10 № 2778 "Про культуру" |
Діяльність із створення, інтерпретації та виконання творів |
|
Наукова |
пункт 12 частини першої статті
1 Закону України від 26.11.15 № 848 "Про наукову і науково-технічну
діяльність"
|
Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та
(або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та
прикладні наукові дослідження |
|
Медична практика |
Абзац другий пункту 4 Ліцензійних
умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України |
Вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться
закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою
надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії |
|
Щодо медичної практики зазначимо,
що вказаний термін передбачений саме для застосування у господарської
діяльності у відповідній сфері. Водночас у контексті антикорупційного
законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність зі
здійснення медичної практики, а про можливість зайняття такою практикою в
державних, комунальних чи приватних закладах охорони здоров’я. Разом із тим у нормативно-правових
актах відсутні визначення поняття "інструкторська та суддівська практика
зі спорту". Ці питання потребують додаткового законодавчого
врегулювання. Проте аналіз відповідних термінів вказує на те, що такі види
практики тісно пов’язані зі спортивно-тренувальною діяльністю. Так, частиною
першою статті 41 Закону України від 24.12.93 № 3808 "Про фізичну
культуру і спорт" установлено, що спортивні судді - це фізичні особи,
які пройшли спеціальну підготовку, отримали відповідну кваліфікаційну
категорію та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань,
положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність
зафіксованих результатів.
|
||
Доречно буде висвітлити й деякі
поширені питання, які зазвичай є предметом обговорення при піднятті теми
сумісництва на державній службі.
Тривалість роботи за
сумісництвом
Пунктом 2 Постанови № 245 установлено,
що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин
на день
і повного робочого
дня у вихідний день. Загальна
тривалість роботи за
сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини
місячної норми робочого часу.
Оплата праці
сумісникам
Відповідно до частини першої
статті 1021 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, одержують
заробітну плату за фактично виконану роботу.
Пунктом 14 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 24.12.99 N 13 "Про практику застосування
судами законодавства про оплату праці" також установлено, що згідно зі статтею
1021 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом (виконують крім
основної у вільний від неї час і іншу роботу на умовах трудового договору в того самого чи іншого роботодавця), одержують
заробітну плату за фактично виконану роботу
без обмеження її певним розміром. Сумісники мають право на оплату фактично виконаної
роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників
обмеження для роботи за сумісництвом. Такі
порушення за певних умов можуть бути
підставою для припинення трудового договору за сумісництвом.
Визначені Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 1021
КЗпП умови роботи за сумісництвом, у тому числі щодо її тривалості,
яка протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого часу,
поширюються лише на працівників державних підприємств, установ
і організацій.
Зазначимо, що сумісники мають
право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено
встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за
сумісництвом. Утім, такі порушення за певних умов можуть бути підставою для
припинення трудового договору за сумісництвом.
Отже, працівник державного органу
(за відсутності відповідних обмежень на виконання роботи за сумісництвом) має
право працювати за сумісництвом у тому самому чи іншому (державному або
недержавному) органі не більше ніж чотири години на день. Робота більшої
тривалості може бути кваліфікована як порушення законодавства.
Відповідно до частин
першої-другої статті 56 Закону № 889 тривалість робочого часу державного
службовця становить 40 годин на тиждень. Для державних службовців
установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
Якщо працівник працює в державній
установі за графіком п’ятиденного робочого тижня і також він оформлений за
сумісництвом в організації недержавної форми власності з графіком роботи: з
понеділка по п’ятницю 8 годин на день, то для виправлення ситуації доцільно
невідкладно запропонувати працівнику, який працює за сумісництвом, погодити
питання щодо встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу, який
відповідатиме вимогам законодавства.
Тепер перейдемо до обмежень у
справі роботи за сумісництвом державних службовців.
Обмеження щодо роботи
за сумісництвом
Відповідно до частини другої
статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і
творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на
декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено
законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 25 Закону № 1700 особам,
уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (державні
службовці, народні депутати, професійні судді тощо) встановлено обмеження щодо
сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Зокрема, відповідно до
частини першої цієї статті, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної
практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або
підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами
України.
Зауважимо, пунктом 4 Постанови № 245
установлено, що окрім працівників, яким
законодавчими актами
заборонено працювати за
сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом
також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних
підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком
наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
При цьому стаття 25 Закону № 1700 чітко встановлює обмеження щодо сумісництва та
суміщення з іншими видами діяльності, а саме: особам, уповноваженим на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною
(крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської
та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не
передбачено Конституцією або законами України;
2) входити до складу правління,
інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або
організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи
здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі
чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної
громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської
організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, крім
випадку, передбаченого вище.
Утім, частиною третьою цієї
статті встановлено виняток для деяких суб’єктів, на яких зазначені обмеження не
поширюються. Зокрема, не заборонено сумісництво та суміщення з іншими видами
діяльності:
- депутатам місцевих рад (крім
тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі);
- присяжним;
- помічникам-консультантів
народних депутатів України;
- працівникам секретаріатів
Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України
та заступника Голови Верховної Ради України;
- працівникам секретаріатів
депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України;
- працівникам патронатних служб у
державних органах;
- особам, зазначеним у підпункті
"к" пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700 (крім осіб,
зазначених в інших підпунктах пункту 1 частини першої статті 3 цього закону).
Стосовно сутності обмеження
заборони зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, то вона
полягає в тому, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, отримуючи заробітну плату з бюджетних коштів, не може
займатися будь-яким іншим видом діяльності, за здійснення якої передбачено
оплату (винагороду), не пов’язану з виконанням такою особою своїх службових
повноважень.
Необхідно звернути увагу на те,
що заборона полягає не лише в отриманні особою оплати (винагороди) за
результатами зайняття нею іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, але
й безпосередньо у зайнятті такою діяльністю, навіть якщо оплату (винагороду)
особа не отримуватиме або відмовиться від її отримання.
Приклад. Особа, яка є
державним службовцем, одночасно обіймає одну з посад (не пов’язана з
викладацькою, науковою та творчою діяльністю, а також з медичною практикою,
інструкторською та суддівською практикою зі спорту) в організації, що не має на
меті одержання прибутку (наприклад, громадська організація, благодійна
організація тощо). Проте за цією посадою згідно з установчими документами такої
організації особі передбачається оплата її діяльності.
У цьому випадку особа порушує
вимоги пункту 1 частини першої статті 25 Закону № 1700. Також це стосується
будь-якого безпосереднього зайняття особою іншою оплачуваною або
підприємницькою діяльністю.
Поширеним є питання щодо
можливого порушення особою вимог пункту 1
частини першої статті 25 Закону № 1700 у разі отримання прибутку від
розпорядження власним майном (здача власного майна в оренду, отримання особою
доходів у вигляді роялті, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань тощо).
У зв’язку з цим необхідно
зазначити, що відповідно до частин першої-другої статті 319 Цивільного кодексу України, власник:
- володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд;
- має право вчиняти щодо свого
майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Антикорупційне законодавство
встановлює, що держава не втручається у здійснення власником права власності.
Таким чином, нормами чинного законодавства не встановлені обмеження для осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо
розпорядження своїм майном.
Відповідальність за
порушення порядку оформлення сумісництва
Відповідно до пункту 5 підрозділу
1 (Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб) розділу ХХ Перехідних
положень Податкового кодексу України (надалі
– ПКУ) якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний
мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в
розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства
в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для
яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової
соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169
розділу IV цього кодексу для відповідного року.
Абзацами третім-четвертим частини
п’ятої статті 651 Закону № 1700 визначено, що особа, стосовно якої
складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, якщо
інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від
виконання службових повноважень за рішенням керівника органу, установи,
підприємства, організації, де вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у
справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з
відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від
виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час
вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням.
Відповідальність за порушення обмежень
щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності визначено статтею 1724
КУпАП. Так, порушення особою встановлених законом обмежень щодо:
- зайняття іншою оплачуваною
діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та
суддівської практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою
діяльністю - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (від 5100 до 8500 гривен) з конфіскацією отриманого доходу від
підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом;
- входження до складу правління,
інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або
організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа
здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи
територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної
громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської
організації), - штраф від трьохсот до
п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 5100 до 8500 гривен) із конфіскацією отриманого доходу від
такої діяльності.
Дії, зазначені вище, вчинені
особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж
порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (від 8500 до 13600 гривен) з
конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.
Суб’єктами
правопорушень у цій статті є
особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1700, за винятком депутатів
місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на
постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів
України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого
заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради
України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у
Верховній Раді України.
Об’єктом правопорушення є суспільні відносини, пов’язані із забороною отримання особами,
уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших
доходів, не пов’язаних зі здійсненням їх владних повноважень.
Предметом цього
правопорушення буде дохід від забороненої
діяльності (загальна сума доходу від усіх видів забороненої діяльності,
отриманого в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі у виключній морській економічній зоні, так
і за їх межами) чи винагорода від роботи за сумісництвом (будь-яка одноразова,
періодична або щомісячна матеріальна (грошова чи натуральна) виплата).
Об’єктивна сторона правопорушення полягатиме в активних протиправних діях, а саме: зайнятті
іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю. Зайняття іншою оплачуваною
або підприємницькою діяльністю - виконання посадовою особою, крім
основної, ще й іншої оплачуваної роботи, незалежно від укладення трудового
договору, за виключенням здійснення викладацької, наукової та творчої
діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із
спорту.
Суб’єктивна сторона правопорушення - прагнення отримати прибуток або
винагороду за здійснення заборонених законом для суб’єктів владних повноважень
видів діяльності.
Отже, з наведеного випливає, що
законодавець дозволяє державним службовцям та посадовим особам органів
місцевого самоврядування здійснювати викладацьку (наукову, медичну, творчу)
роботу за сумісництвом поряд із виконанням роботи за основним місцем роботи за
умови відсутності корупційної складової.
Використана інформація журналу Бюджетна бухгалтерія (липень, 2020)
