Обставини справи
З матеріалів справи
відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т" про поновлення на роботі, стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд установив, що
позивач був призначений на посаду генерального директора Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т". Рішенням загальних зборів учасників товариства
його відкликано з посади генерального директора згідно із поданою заявою про
звільнення за угодою сторін. Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю
позивача звільнено з посади, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП).
Проте з 31 січня 2019
року до 06 лютого 2019 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні.
07 лютого 2019 року позивач намагався приступити до виконання своїх трудових
обов’язків, одночасно звернувшись до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Т" із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення від 31
січня 2019 року. Однак його не допущено до виконання трудових обов’язків
керівника товариства.
Місцевий суд, з рішенням
якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.
Висновок Верховного Суду
Верховний Суд у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що
розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового
договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди
повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення
трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на
припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не
заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо
припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого
ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Колегією суддів Верховного
Суду також зазначено, якщо працівник подає письмову заяву про припинення
трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за
угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового
договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі
(розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою
сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена
дата звільнення.
Так, судами першої та
апеляційної інстанцій встановлено те, що 31 січня 2019 року позивач подав заяву
про звільнення з посади генерального директора Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т" за угодою сторін.
Відмову у задоволенні
позову суди мотивували, зокрема, тим, що добровільність волевиявлення на
звільнення позивач підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції,
надаючи пояснення в якості свідка. Відповідно до статті 92 Цивільного процесуального кодексу України він також повідомив, що заяву про відкликання
поданої раніше заяви про звільнення він подав у зв’язку з невидачею йому
трудової книжки. Такі обставини не вказують на намір позивача продовжити
трудові відносини з відповідачем, та з огляду на наявність оскаржуваного наказу
про звільнення позивача з посади 31 січня 2019 року, заява про відкликання
звільнення, подана ним 07 лютого 2019 року, не могла бути розглянута, оскільки
домовленість про звільнення за угодою сторін вже була досягнута та реалізована
шляхом видання відповідного наказу.
Колегія суддів
Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної
інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою
сторін, оскільки заява позивача про звільнення за угодою сторін не містить
конкретної дати звільнення працівника.
Водночас, колегією
суддів Верховного Суду підкреслено, що відсутність у заяві конкретної дати
звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення
трудового договору за взаємною угодою сторін.
Таким чином, у справі,
що є предметом перегляду в касаційному порядку, суди першої та апеляційної
інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і
дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання
незаконним та скасування наказу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Т" від 31 січня 2019 року про звільнення позивача за угодою сторін.
Верховний Суд скасував
постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду
апеляційної інстанції.
Ухвала від 03 листопада 2021 року (справа № 591/1375/19, провадження
№ 61-13478св20).
