Стосовно права державних службовців на щорічну додаткову відпустку
Відповідно до статті 51 Закону України від 10.12.15 № 889 "Про державну службу” (надалі – Закон № 889), за кожний рік державної служби по досягненню п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.16 № 270 (надалі - Порядок № 207).
Пунктом 3 Порядку № 207 передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто, як і раніше, за Порядком № 207, виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Слід зазначити, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних додаткових відпусток за стаж державної служби за минулі роки має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має розраховуватися відповідно до норм чинного законодавства.
У випадку, якщо приведена дата стажу державної служби за 10 років припала на 20.03.2016 року, згідно з законодавством, що діяло на той час, державний службовець мав право після цієї дати на 5 календарних днів відпустки. Оскільки після 01.05.2016 року тривалість додаткової відпустки за стаж служби 10 років становить 6 календарних днів, в даному випадку, він має право отримати ще один додатковий день відпустки.
Державний службовець, який вже має стаж служби, наприклад, 8 років, починаючи з 01.05.2016 року матиме право на 4 дні додаткової відпустки.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 207 державному службовцю, який відповідно до статті 35 Закону № 3723 за стаж державної служби 12 років набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 9 календарних днів, додатковий день надається після наступних двох років державної служби; 13 років - набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 11 календарних днів, додатковий день надається після наступних трьох років державної служби; 14 років - набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 13 календарних днів, додатковий день надається після наступних чотирьох років державної служби.
Тобто тривалість такої відпустки державного службовця, який має стаж служби 12 років, два роки лишатиметься незмінною і становитиме 9 днів, право на 10 днів відпустки в нього виникне після 14 років стажу, на 11 днів після 15 років стажу тощо.
У випадку, якщо на день набрання чинності Законом № 889 він вже має право на таку відпустку тривалістю 11 календарних днів за 13 років стажу державної служби, право на відпустку тривалістю 12 календарних днів він матиме лише через чотири роки, оскільки 12 днів такої відпустки за новим порядком надається за наявності стажу державної служби 16 років.
Стосовно права родичів, які фактично доглядають за дитиною, на відпустку для догляду за нею до досягнення трирічного віку
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 15.11.96 № 504 „Про відпустки” (надалі – Закон № 504) після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Кодексу законів про працю України (надалі -КЗпП), частини третьої статті 18 Закону № 504 ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.
Статтею 181 КЗпП встановлено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки, або осіб, зазначених вище, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються розпорядчим документом роботодавця.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 КЗпП) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 504 особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу (навчання) до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу на повний робочий день, а також довідки органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про припинення їй виплати допомоги по догляду за дитиною (якщо така допомога була призначена), гарантовано право батька дитини, бабусі чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).
Слід зазначити, що допомогу по догляду за дитиною скасовано з 1 липня 2014 року.
Особам, які станом на 30.06.2014 року мали право на отримання допомоги при народженні дитини у розмірі, встановленому на першу дитину, після досягнення дитиною двох років на наступні 12 місяців призначається щомісячна допомога у розмірі 130 гривень, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Після 01.07.2014 року призначається лише допомога при народженні дитини у розмірі 41 280 гривен - виплата цієї допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривен, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами (стаття 12 Закону України від 21.11.92 № 2811 "Про державну допомогу сім’ям з дітьми”).
У разі, коли мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові для догляду за дитиною у цей же період підстав немає (немає довідки з місця роботи матері про те що вона вийшла на роботу.
Із зазначеного вище випливає, що право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку, тобто, мати може делегувати своє право на відпустку вище переліченим особам.
У випадку, якщо мати дитини працює і проживає за кордоном, на неї не поширюються норми Закону. Тобто, права на відпустку на території України ця жінка не має, а тому відповідно не можуть мати права на цю відпустку і особи, перелічені у частині третій статті 18 Закону № 504.
Також згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому, у випадку, якщо мати дитини - фізична особа-підприємець, вона не має права на будь-який вид відпусток, у томі числі і на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не перебуває у трудових відносинах. Отже відповідно відсутня підстава і для надання батьку дитини, чи іншим родичам, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Стосовно додаткової відпустки окремим категоріям ветеранів війни
Статтею 16-2 Закону № 504 передбачене право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України від 22.10.93 № 3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 12 Закону № 504 щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (частина перша статті 24 Закону № 504).
Отже, саме щорічна відпустка підлягає поділу на частини та грошовій компенсації при звільненні.
Види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504. До них належать: щорічна основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена статтею 16 розділу III (Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням. Творча відпустка. відпустка для підготовки та участі в змаганнях) Закону № 504, тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
Стосовно права працівників-сумісників на додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону № 504
Відповідно до частини другої статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.
Це узгоджується також із статтею 56 КЗпП, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 N 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за N 76 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Ураховуючи зазначене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за статтею 19 Закону № 504 не вбачається.
