Трудове законодавство України гарантує працівнику дотримання
тих умов трудового договору, які передбачені під час його укладення. Згідно зі
статтею 32 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) будь-яка зміна умов трудової функції є зміною
істотних умов праці, а тому в усіх випадках потрібна згода працівника.
До набрання чинності Законом № 889 (01.05.16) порядок та
умови проходження служби в державних органах, регламентувались Законом України від 16.12.93 № 3723 "Про державну службу" (надалі - Закон № 3723), які не визначали механізму зміни істотних
умов служби. Тому щодо цього для державних службовців застосовувалися загальні
норми трудового законодавства - положення статті 32 КЗпП про зміну істотних
умов праці та пункт 6 статті 36 КЗпП як підстави для припинення трудового
договору. Зважаючи, що призначення, проходження та звільнення з
державної служби мають певну специфіку, яка відрізняється від звичайної
трудової діяльності, Законом № 889 уведено нові спеціальні норми, які
максимально повно регулюють службові відносини з метою відокремлення цієї сфери
зайнятості та законодавства від трудового.
Частиною третьою статті 5 Закону № 889 передбачено, що
дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині
відносин, не врегульованих цим законом. А оскільки стаття 43 Закону № 889 чітко
регламентує всі питання, пов’язані з порядком зміни істотних умов служби, це
означає, що з 01.05.2016 року, норми статті 32 КЗпП і пов’язаної з нею норми пункту 6 статті 36 КЗпП для державних службовців не застосовуються.
Отже, за загальними положеннями:
До 01 травня 2016 року
Статтею 32 КЗпП передбачено, що до змін істотних умов
праці належать зміни:
- систем і розмірів оплати праці;
- пільг;
- режиму роботи;
- установлення або відміни неповного робочого часу;
- суміщення професій;
- розрядів та найменувань посад;
- інші.
Зміна істотних умов праці допускається у разі змін в
організації виробництва та праці при одночасному продовженні роботи за тією
самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (частина третя статті 32 КЗпП).
Із 01 травня 2016 року
Варто звернути увагу на те, що істотні умови служби та
вимоги, що висуваються до претендента на посаду державного службовця,
публікуються в оголошенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади
державної служби.
Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 23 Закону №
889 в такому оголошенні має бути зазначено:
- найменування і місцезнаходження державного органу;
- назва посади;
- посадові обов’язки;
- умови оплати праці;
- вимоги до професійної компетентності кандидата на
посаду;
- інформація щодо строковості чи безстроковості
призначення на посаду.
Як бачимо, Закон № 889 ще до початку роботи на посаді установлює
нові норми щодо істотних умов служби.
Далі, частиною третьою статті 43 Закону № 889 установлено,
що під час проходження служби зміною істотних умов державної служби вважається
зміна:
- належності посади державної служби до певної категорії
посад;
- основних посадових обов’язків;
- умов (системи та розмірів) оплати праці або
соціально-побутового забезпечення;
- режиму служби, встановлення або скасування неповного
робочого часу;
- місця розташування державного органу (в разі його
переміщення до іншого населеного пункту)
Проаналізуємо ці умови більш детальніше.
Належність посади державної служби до певної категорії посад
Згідно зі статтею 25 Закону № 3723 основними критеріями
класифікації посад державних службовців були організаційно-правовий рівень
органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній
посаді, роль і місце посади у структурі державного органу. Встановлювалося 7
категорій посад. Віднесення існуючих посад державних службовців, не зазначених
у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних
службовців проводилося Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним
державним органом.
Законом № 889 змінено класифікацію посад державної
служби, установлено принципово новий підхід до побудови такої класифікації:
посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно
від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх
виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. Так,
відповідно до частини другої статті 6 встановлюються такі категорії посад
державної служби:
- категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади:
Державного секретаря
Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів
міністерств;
керівників центральних
органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх
заступників;
керівників апаратів
Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих
судів та їх заступників;
голів місцевих державних
адміністрацій;
керівників державної
служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію
України;
- категорія "Б" - посади:
керівників структурних
підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників;
керівників структурних
підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших
державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих
державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників;
заступників голів
місцевих державних адміністрацій;
керівників апаратів
апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів
судів, їх заступників;
заступників керівників
державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю
територію України;
- категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".
Таким чином, замість 7 категорій держслужбовців, передбачених
Законом № 3723, новим Законом № 889 посади держслужби поділено на 3 категорії.
Тож з урахуванням нововведення можна констатувати, що фактично усі посади, що
відносились до 5–7 категорій, за Законом № 3723 перейдуть у категорію "В" за
Законом № 889.
Важливою умовою нової класифікації є й те, що частиною
третьою статті 6 Закону № 889 передбачено, що кількість посад державної служби категорій "А" і "Б" в державному органі повинна становити не більше третини його штатної
чисельності. Таким чином, порівняти або зіставити раніше чинні категорії посад
державних службовців з новими підгрупами посад неможливо. У нових умовах саму
класифікацію слід розуміти не як визначений перелік посад, а як процес, що
повинен здійснюватися регулярно при розробці та затвердженні штатного розпису в
кожному державному органі згідно з установленими в Законі № 889 принципами та
критеріями поділу посад.
Основні посадові обов’язки
До 01.05.2016 року конкретні обов'язки і права державних
службовців визначалися на підставі типових кваліфікаційних характеристик і
відображалися в посадових положеннях та інструкціях, що затверджувалися
керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (стаття
11 Закону № 3723).
Законом № 889 перш за все передбачено, що:
- посада державної служби -
визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу
з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах
повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього закону;
- професійна
компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень
застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні
моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і
обов’язків, навчання, професійного та особистісного розвитку.
Для того щоб особа могла виконувати свої посадові
обов’язки, Законом № 889 визначені вимоги до її професійної компетентності, які
складаються із загальних та спеціальних вимог.
Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону № 889 особа,
яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким
загальним вимогам:
- для посад категорії "А" - загальний стаж роботи не
менше семи років; досвід роботи на посадах державної служби категорій "А" чи "Б" або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах
місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах у відповідній
сфері не менш як три роки; вільне володіння державною мовою, володіння
іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи;
- для посад категорії "Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України,
та його апараті, - досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б" чи "В" або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на
керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми
власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або
кількох областей, міста Києва або Севастополя, та його апараті - досвід роботи
на посадах державної служби категорій "Б" чи "В" або досвід служби в органах
місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств,
установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років,
вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "Б" в іншому державному органі, крім тих, що зазначені у пунктах 2 і 3 цієї
частини, - досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б" чи "В" або
досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних
посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не
менше одного року, вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "В" - наявність вищої освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, вільне
володіння державною мовою.
Спеціальні ж вимоги до осіб, які претендують на зайняття
посад державної служби категорій "Б" і "В", визначаються суб'єктом призначення
з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного
державного органу, в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної
служби.
Особи, які претендують на зайняття посад державної служби
категорії "А", мають відповідати типовим вимогам (включаючи спеціальні),
затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Статтею 55 Закону № 889 визначено заходи, які керівник державної служби повинен здійснити з метою створення належних умов для виконання посадових обов’язків, а саме:
- надавати державним
службовцям необхідну для виконання посадових обов’язків інформацію;
- облаштувати приміщення,
пристосоване для виконання посадових обов’язків;
- належно облаштувати
робочі місця;
- забезпечити державних
службовців необхідним обладнанням.
Умови оплати праці або соціально-побутового забезпечення
Що стосується оплати праці держслужбовців, то цьому
питанню в Законі № 889 присвячено чимало нових норм. Зазначимо основне.
Зокрема, статтею 50 "Оплата праці державних службовців" передбачено, що держава
забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного
виконання посадових обов’язків, заохочує їх до результативної, ефективної,
доброчесної та ініціативної роботи.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 889
заробітна плата державного службовця складається з:
- посадового окладу;
- надбавки за вислугу
років;
- надбавки за ранг
державного службовця;
- виплати за додаткове
навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного
службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього
державного службовця;
- виплати за додаткове
навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної
служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
- премії (у разі
встановлення).
Цією статтею також передбачено, що за результатами роботи
та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть
встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:
- премія за результатами
щорічного оцінювання службової діяльності;
- місячна або квартальна
премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний
результат роботи державного органу.
Зверніть увагу.
Загальний розмір премій, передбачених частиною другою
Закону № 889, які може отримати державний службовець за рік, не може
перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік (абзац другій
пункту 2 частини третьої статті 50 Закону № 889).
Важливо.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою
для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Інша важлива умова нового працеоплатного поділу посад -
групи оплати праці державних службовців
Відповідно до статті
51, з метою встановлення розмірів посадових окладів посади державної служби
поділяються на такі групи оплати праці:
до групи 1 належать
посади керівників державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 2 належать
посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них
посади;
до групи 3 належать
посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 4 належать
посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і
прирівняні до них посади;
до групи 5 належать
посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних
органів і прирівняні до них посади;
до групи 6 належать
посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів
державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади;
до групи 7 належать
посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 8 належать
посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 9 належать
посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом
Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах
державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин,
погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну політику у сфері державної служби.
З метою встановлення розмірів посадових окладів державні
органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється:
- на всю територію
України;
- на територію однієї
або кількох областей, міста Києва або Севастополя;
- на територію одного
або кількох районів, міст обласного значення.
Водночас слід звернути увагу на нову норму. Так, якщо в
Законі № 3723 відповідно до статті 33 умови оплати праці держслужбовців,
розміри доплат, надбавок і матеріальної допомоги визначалися Кабінетом
Міністрів (постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.06 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (надалі – Постанова № 268)), то нормами Закону
№ 889 до цього питання встановлено абсолютно новий підхід.
Отже, частиною третьою статті 51 Закону № 889 регламентовано,
що схема посадових окладів на посадах державної служби визначається щороку
Кабінетом Міністрів України під час підготовки проекту закону про Державний
бюджет України на наступний рік з урахуванням юрисдикції державних органів, а
також виходячи з того, що мінімальний розмір посадового окладу групи 1 у
державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України,
становить не більше семи мінімальних розмірів посадового окладу групи 9 у
державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох
районів, міст обласного значення.
Мінімальний розмір посадового окладу групи 9 у державних
органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів,
міст обласного значення, не може бути менше двох розмірів мінімальної
заробітної плати, встановленої законом.
Таким чином, закріплюється посилення ролі посадового
окладу у структурі заробітної плати та зменшення кількості так званих
стимулюючих виплат.
Структура заробітної плати державного службовця
складатиметься не тільки з посадового окладу. Фінансова мотивація
держслужбовців передбачає застосування таких інструментів, як надбавки, виплати
за додаткове навантаження, передбачені Законом № 889, і премії (стаття 52 Закону
№ 889).
Надбавки:
- надбавка за вислугу
років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу
державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не
більше 50 відсотків посадового окладу;
- розмір надбавки за
ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час
затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби. Ранги
державних службовців є видом спеціальних звань.
Статтею 39 Закону № 889 встановлюється дев’ять рангів
державних службовців:
- державним службовцям,
які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;
- державним службовцям,
які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;
- державним службовцям,
які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.
Виплати за додаткове навантаження
- виплата за додаткове
навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного
службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за
поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового
окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
- виплата за додаткове
навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної
служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього
керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов’язків за
вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії
фонду посадового окладу за відповідною посадою.
Премії
Премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від
особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного
органу.
Типове положення про преміювання затверджується
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує
державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері державної служби. Встановлення премій державним службовцям
здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним
Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з
виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
Фонд преміювання державного органу встановлюється у
розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії
фонду оплати праці. Премія за результатами оцінювання службової діяльності та
місячна або квартальна премія державним службовцям, які займають посади
державної служби категорії «А», встановлюються суб'єктом призначення.
Інших надбавок і доплат Закон № 889 не передбачає.
Отже, з 01.05.2016 року "канули в Лету" передбачені Постановою
№ 268 (втратила чинність на підставі відповідної постанови від 05.05.16 № 323) надбавки, що залежали від рішення керівника, наприклад,
надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої
роботи. Норми Закону № 889 повинні забезпечити прозорість оплати праці
державних службовців, реалізовуючи принцип рівної оплати за рівну роботу,
усуваючи дискримінацію за міжвідомчим і територіальним принципами, суб’єктивний
підхід керівників.
Соціально-побутове забезпечення
Статтею 54 Закону передбачено, що державному службовцю у
випадках і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, можуть надаватися:
- службове житло;
- матеріальна допомога
для вирішення соціально-побутових питань.
Режим служби, встановлення або скасування неповного робочого часу
До 01.05.2016 року встановлення режиму роботи було є
правом роботодавця і реалізовувалося шляхом установлення всіх елементів такого
режиму у Правилах внутрішнього трудового розпорядку державного органу (надалі – Правила). Відповідно до статті
142 КЗпП Правила визначають трудовий розпорядок підприємств, установ та
організацій.
Наприклад, у Правилах конкретизуються, зокрема, такі
вимоги КЗпП:
- тривалість робочого
тижня (стаття 52);
- тривалість щоденної
роботи (стаття 52);
- час початку та
закінчення щоденної роботи (зміни) (стаття 57).
У разі потреби працівник підприємства, установи за
погодженням з роботодавцем може змінити встановлений Правилами режим роботи.
Зміна режиму роботи оформляється розпорядчим документом (наказ, розпорядження) роботодавця.
Слід пам'ятати:
Законом № 889 визначено, що дія норм законодавства про
працю поширюється на державних службовців тільки у частині відносин, які не
врегульовані цим законом.
Статтею 56 Закону № 889 установлено, що:
- тривалість робочого
часу державного службовця становить 40 годин на тиждень;
- для державних
службовців установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями;
- за згодою керівника
державної служби для державного службовця може встановлюватися неповний робочий
день або неповний робочий тиждень.
На прохання вагітної жінки, одинокого державного
службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі
яка перебуває під його опікою, або який доглядає за хворим членом сім’ї
відповідно до медичного висновку, керівник державної служби зобов’язаний
установити для них неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в такому разі здійснюється пропорційно
відпрацьованому часу
Нормами статті 56
і статті 60 Закону № 889 збережено особливості, що діяли до
01.05.2016 року щодо:
1. Виконання
невідкладних і непередбачених завдань, можливості залучення до служби у
вихідні, святкові, неробочі дні, а також у нічний час (стаття 56).
Так, для виконання
невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом
не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження)
керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної
профспілкової організації (за наявності), зобов’язані з’явитися на службу і
працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні,
святкові та неробочі дні, у нічний час.
За роботу в зазначені
дні (години) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та
порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються
відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.
Тривалість роботи понад
установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні,
у нічний час не повинна перевищувати для кожного державного службовця чотирьох
годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Якщо святковий або
неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на
наступний після святкового або неробочого дня.
Забороняється залучати
до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні,
святкові та неробочі дні, у нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей
віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або
дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою.
Водночас, залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою
і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
2. Відкликання зі
щорічної та додаткової оплачуваних відпусток (стаття 60).
Так, для виконання
невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорії "А",
можуть бути відкликані із щорічної основної або додаткової відпустки за
рішенням суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади
категорій "Б" і "В", - за наказом (розпорядженням) керівника державної служби.
Порядок відкликання
державних службовців із щорічних відпусток затверджується Кабінетом Міністрів
України.
Частина невикористаної
відпустки за погодженням з керівником державної служби надається державному
службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в
наступному році з відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у
зв’язку з його відкликанням з відпустки.
Порядок відшкодування
непередбачуваних витрат державних службовців у зв’язку з їх відкликанням із
щорічної основної або додаткової відпустки затверджується Кабінетом Міністрів
України.
Правилами внутрішнього службового розпорядку державного
органу, зокрема, визначаються:
- початок та кінець
робочого часу державного службовця;
- перерви, що надаються
для відпочинку та прийняття їжі;
- умови і порядок
перебування державного службовця в державному органі у вихідні, святкові та
неробочі дні, а також після закінчення робочого часу;
- порядок повідомлення
державним службовцем про його відсутність на службі.
Типові правила внутрішнього службового розпорядку
затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну політику у сфері державної служби..
Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до
відома всіх державних службовців під підпис.
Місце розташування державного органу
Зміною істотних умов трудового договору, що вимагає згоди
працівника, є переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством,
установою, організацією (надалі –
підприємство) (частина перша статті 32 КЗпП). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.98 № 255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" під іншою місцевістю розуміють інший населений пункт. Будь-якого
іншого (ґрунтовнішого тлумачення), не існує, тому під поняттям «іншою
місцевістю» слід розуміти інший населений пункт (місто, селище, село), ніж той,
де розміщувалося підприємство на якому працював працівник до переведення.
Пунктом 5 частини третьої статті 43 Закону № 889
встановлено, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна,
зокрема, місця розташування державного органу (в разі його переміщення до
іншого населеного пункту).
Порядок запровадження змін істотних умов служби
Нагадаємо чинний порядок запровадження зміни істотних
умов праці, який може знадобиться службі
управління персоналом державного органу для попередження державних службовців
про зміну істотних умов праці за Законом № 889.
Відповідно до статті 32 КЗпП у зв’язку зі змінами в
організації виробництва та праці допускається зміна істотних умов праці при
продовженні роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Про зміну істотних умов праці працівник має бути
повідомлений не пізніше ніж за два місяці до їх упровадження.
Повідомлення про зміну істотних умов праці фактично є
повідомленням працівника про заплановану зміну умов укладеного з ним трудового
договору з пропозицією продовжувати роботу в нових умовах.
Працівник може прийняти таку пропозицію або відмовитися
від неї. Мінімальний двомісячний строк попередження встановлено законодавством
для того, щоб працівник, якщо він не згоден працювати в нових умовах, мав
можливість знайти собі іншу роботу.
Як правило, факт такого повідомлення фіксується підписом
працівника про ознайомлення з наказом про зміну істотних умов праці.
Зауважимо, що законодавством про працю не передбачено
форму повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та форму згоди
працівника чи його відмови (незгоди) продовжувати роботу в нових умовах.
Водночас у разі виникнення трудових спорів роботодавець
повинен мати докази, що працівник був повідомлений про відповідні зміни за два
місяці, а також докази, що працівник відмовився від продовження роботи в нових
умовах. Такими неспростовними доказами можуть бути тільки письмове повідомлення
працівника про заплановані зміни з підписом останнього про ознайомлення, а
також письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв’язку зі
зміною істотних умов праці або, навпаки, згоду продовжувати роботу в нових
умовах.
Чинними нормативно-правовими актами про працю також не
визначено строку, в який працівник повинен повідомити роботодавця про свою
згоду чи незгоду продовжувати роботу в інших умовах, тому працівник може
повідомити роботодавця у будь-який час до дня впровадження зміни істотних умов
праці.
Відповідно до статті
43 Закону № 889 підставами для зміни істотних умов державної служби є:
- ліквідація або
реорганізація державного органу;
- зменшення фонду оплати
праці державного органу;
- скорочення чисельності
або штату працівників у зв’язку з оптимізацією системи державних органів чи
структури окремого державного органу.
Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна
назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов’язана із
зміною функцій державного органу та основних посадових обов’язків.
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби
письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до
зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної
плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження
проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов державної служби
він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6
частини першої статті 83 Закону № 889 або заяву про переведення на іншу
запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня
ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення
державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього
не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний
службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної
служби.
У разі незгоди державного службовця із зміною істотних
умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку,
визначеному статтею Закону № 889.
Припинення служби при зміни істотних умов (чинні норми законодавства)
Частиною четвертою статті 32 КЗпП встановлено, якщо колишні
істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на
продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом
6 статті 36 КЗпП.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 32 КЗпП і пункт
10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" звільнення з посади на підставі пункту 6 статті
36 КЗпП у разі відмови працівника від продовження роботи можна вважати
обґрунтованим:
- у зв'язку із змінами в
організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при
продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою;
- про зміну істотних
умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи,
встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну
розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не
пізніше ніж за два місяці.
Взяти до уваги, що у тих випадках, коли підстави для зміни зазначених
умов були, але працівник, який відмовився від продовження роботи,
не був попереджений за два місяці
про їх зміну або звільнений до закінчення цього строку після
попередження, суд відповідно
змінює дату звільнення.
На підставі відповідного наказу державного органу працівниками
служби управління персоналом цього органу, керуючись Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено наказом Міністерства праці України,Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17
серпня 1993 року за N 110, вноситься відповідна запис у трудову книжку
державного службовця.
Статтею 44 КЗпП зазначено, що при припиненні трудового
договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 КЗпП, працівнику
виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку,
який обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день
звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми
мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим
працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові
при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити
працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних
працівнику при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений
у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, виконуючи вимоги статті 47 КЗпП, роботодавець зобов'язаний
в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести
з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. У разі звільнення
працівника з ініціативи роботодавця він зобов'язаний також у день звільнення
видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення
копія наказу видається на вимогу працівника.
