Верховним Судом України в постанові від 14.09.2016 у справі за № 6-1437цс16 зазначено правову позицію щодо стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Згідно з положеннями статті 72 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього кодексу. За змістом частини другої статті 2 Закону України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" (надалі - Закон № 108) у структурі заробітної плати входить передбачена заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Згідно зі статтею 34 Закону № 108 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 14 вересня 2016 р. № 6-1437цс16
Про стягнення грошової
компенсації за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної
плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього
заробітку за час затримки розрахунку
розглянувши в судовому
засіданні справу за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення
грошової компенсації за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини
заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього
заробітку за час затримки розрахунку за заявою уповноваженої особи
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного
товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_2 про перегляд рішення
Шевченківського районного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року, ухвали
Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року та ухвали колегії суддів
судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою,
посилаючись на те, що до 30 січня 2009 року вона працювала в публічному
акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» (далі — ПАТ «КБ «Надра») на
посаді радника відділу навчання продажу банківських продуктів центру професійного
навчання управління розвитку персоналу департаменту управління персоналом.
Розпорядженнями банку від 25 грудня 2008 року та 6 січня 2009 року ОСОБА_1
перебувала у відрядженнях в період з 27 до 30 грудня 2008 року та з 12 до 28
січня 2009 року, з яких 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24, 25 січня 2009 року
припали на вихідні дні.
Вважаючи, що відповідач на порушення трудових норм не здійснив оплати
роботи у вихідні дні в подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку й під
час звільнення з роботи не виплатив компенсації за роботу у вихідні дні,
уточнивши позовні вимоги, позивачка просила стягнути з відповідача на свою
користь: компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2 тис. 79 грн 96 коп.,
компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її
виплати в розмірі 1 тис. 21 грн 26 коп., середній заробіток за час затримки
розрахунку при звільненні в розмірі 268 тис. 314 грн 84 коп.
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 2 квітня 2015 року,
залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року,
позов задовольнив, постановив стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1
компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2 тис. 79 грн 96 коп.,
компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її
виплати в розмірі 1 тис. 21 грн 26 коп., середній заробіток за час затримки
розрахунку при звільненні в розмірі 268 тис. 314 грн 84 коп.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 лютого
2016 року зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
залишила без змін.
У заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_2 (далі — уповноважена особа)
про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвалених у
справі судових рішень та постановлення нового судового рішення про відмову в
задоволенні позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстав: неоднакового
застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального
права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції
викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у
подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 71, 72 Кодексу
законів про працю України (далі — КЗпП України).
На підтвердження зазначених підстав подання заяви
уповноважена особа посилається на:
ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 10 березня 2016 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «КБ «Надра» про
стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсації за
втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки
розрахунку при звільненні (№ 6-37733св15);
постанову Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ
«КБ «Надра» про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні й неробочі
дні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
та зустрічним позовом ПАТ «КБ «Надра» до фізичної особи про зобов’язання
припинити зловживання правами (№ 6-176цс15).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-37733св15
суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову в
задоволенні позову з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів
направлення позивачки у відрядження, а зі змісту звіту про операції на
поточному (картковому) рахунку позивачки не вбачається, за яке саме відрядження
перераховані кошти.
У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (№ 6-176цс15)
встановлено відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції
однієї і тієї самої норми матеріального права та відмовлено в задоволенні
заяви. У зазначеній постанові Верховним Судом України не викладено висновку
щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого
погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що відповідач
зарахував на картковий рахунок позивачки гроші з цільовим призначенням «кошти
на відрядження», що підтверджує направлення позивачки та перебування її у
відрядженні згідно з розпорядженнями ПАТ «КБ «Надра», а також виконання
передбачених цими розпорядженнями заходів, у тому числі у вихідні дні, а тому
відповідач зобов’язаний виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 72 КЗпП України
компенсацію за роботу у вихідні дні за правилами статті 107 цього Кодексу,
компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її
виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні
згідно зі статтями 116, 117 КЗпП України.
Надана для порівняння постанова Верховного Суду України не може слугувати
прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції
викладеному в ній висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм
матеріального права, а тому відсутні підстави для перегляду судових рішень за
пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України.
Разом з тим наведені правові висновки суду касаційної інстанції про
застосування судом норм матеріального права (статті 72 КЗпП України), покладені
в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками,
зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі № 6-37733св15.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в
задоволенні заяви необхідно відмовити з огляду на таке.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_1 працювала у ПАТ «КБ
«Надра» на посаді радника відділу навчання продажу банківських продуктів центру
професійного навчання управління розвитку персоналу департаменту управління
персоналом.
Розпорядженнями банку від 25 грудня 2008 року та 6 січня 2009 року ОСОБА_1
направлено у відрядження для проведення семінарів в Одеському управлінні ПАТ «КБ
«Надра» у період з 27 до 30 грудня 2008 року та з 12 до 28 січня 2009 року, з
яких 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24, 25 січня 2009 року припали на вихідні
дні.
Зі звіту про операції на поточному (картковому) рахунку, який належить
ОСОБА_1, за період з 1 січня 2008 року до 30 січня 2009 року вбачається, що банк зарахував на картковий рахунок позивачки 2
тис. 643 грн — 26 грудня 2008 року та 10 тис. 14 грн — 9 січня 2009 року з
цільовим призначенням «кошти на відрядження».
Крім того, висновком «Про результати розслідування щодо можливого порушення
банком чинного законодавства та встановлених у банку внутрішніх правил з боку
звільнених працівників управління розвитку персоналом департаменту управління
персоналом та інших працівників Банку» від 20 листопада 2009 року встановлено,
що в 2008–2009 роках окремі працівники управління персоналом банку залучались
на роботи у вихідні дні для проведення тренінгів і занять з працівниками
регіональних мереж банку та грошова компенсація за роботу у вихідні дні
працівникам не виплачувалась.
Наказом від ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачку звільнено з роботи за власним бажанням
на підставі статті 38 КЗпП України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної
інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України виходить з такого.
Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди
(частина сьома статті 43).
Відповідно до положень статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може
компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій
формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за
правилами статті 107 цього Кодексу.
Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі
відрядникам — за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який
працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день
відпочинку (стаття 107 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995
року № 108 «Про оплату праці» (далі — Закон України «Про оплату
праці») заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому
виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за
виконану ним роботу.
За змістом частини другої статті 2 цього Закону у структурі заробітної
плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад
установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови
праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати,
передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих
завдань і функцій.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація
працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її
виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і
тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282 «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів
населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами
України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість
частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний
в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і
провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні
працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи,
організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не
працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня
після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані
суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган
повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого
ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті
116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа,
організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час
затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 Правил оформлення службових відряджень та
обліку витрат на відрядження відкритого акціонерного товариства «Комерційний
Банк «Надра» (далі — Правила) відрядженому працівникові перед виїздом у відрядження
надається грошовий аванс у межах суми на оплату проїзду, наймання жилого
приміщення, добові. Аванс у готівковій або безготівковій формі (при
використанні особистої пластикової картки) або витратний ліміт (при
використанні корпоративної пластикової картки) виплачується або встановлюється,
щонайменше, за один день до початку відрядження.
Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, колегія суддів Судової
палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в
разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідний день у грошовій
формі в подвійному розмірі, або ненадання іншого дня відпочинку, та невиплати
звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу
зазначеної компенсації за роботу у вихідний день, з роботодавця підлягають
стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини
заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також середній
заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка була направлена
та перебувала у відрядженнях, що підтверджується відповідними розпорядженнями
ПАТ «КБ «Надра», звітом про операції на поточному (картковому) рахунку, який
належить ОСОБА_1, з якого вбачається, що банк напередодні направлення
працівника у службові відрядження перераховував на картковий рахунок позивачки
гроші з цільовим призначенням «кошти на відрядження», що узгоджується з
вимогами, передбаченими пунктами 4.1, 4.3 Правил.
Крім того, суди встановили, що відповідач не здійснив оплати роботи ОСОБА_1
у вихідні дні в подвійному розмірі, інших днів відпочинку їй також не надавав,
а при звільненні з роботи не виплатив компенсації за роботу у вихідні дні.
Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли законного й обґрунтованого
висновку про те, що банк, порушивши вимоги трудового законодавства, не здійснив
виплати належних звільненому працівнику сум у строки, визначені статтею 116
цього Кодексу, а тому з роботодавця на користь позивачки підлягають стягненню
компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної
плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за
час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє
у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи,
не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява,
були застосовані правильно.
Оскільки у справі, яка переглядається, судове рішення касаційної інстанції
є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не
підтвердились, то відповідно до статті 3605 ЦПК України в
задоволенні заяви необхідно відмовити.
Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и
л а:
У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»
ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2
квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року та
ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого
2016 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки
на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного
процесуального кодексу України.
