Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною першою статті 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація (надалі - підприємство) повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП.
Згідно зі статтею 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частина перша статті 9 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) кореспондується зі статтею 4 КЗпП щодо застосування ЦК до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Статтею 617 ЦК передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України від 02.12.97 № 671 "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Як приклад, 25 травня 2016 року Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах розглянув справу за №6-948цс16, предметом якої був спір про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність вини підприємства у затримці виплати позивачу належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, не давши належної оцінки висновку Торгово-промислової палати України від 28.08.2014 року №2644/05-4, яким засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність антитерористичної операції на території Донецької області) з 02.07.2014 року для відповідача при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов’язкових платежів.
Ураховуючи зазначене вище, оскільки встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, тому справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Торгово-промислової палати України, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП.
