ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
від 15 квітня 2015 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Журавель В. І., Лесько А. О., Леванчука А. О., Черненко В. А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про встановлення факту перебування у трудових відносинах та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору підряду дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 грудня 2014 року, встановила:
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, у якому просила встановити факт її перебування у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) з 15 січня 2014 року, зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки про роботу у ФОП ОСОБА_4 з 15 січня 2014 року, зобов'язати ФОП ОСОБА_4 прийняти та оплатити згідно з чинним законодавством листок непрацездатності серії АГО N 025019 з 14 квітня до 16 травня 2014 року, зобов'язати ФОП ОСОБА_4 видати їй направлення для проходження комісії МСЕК.
На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що з 15 січня 2014 року працювала як найманий робітник у відповідача на виробництві гофрованого картону та картону, паперової і картонної тари. До її обов'язків входило висікання заготовок із гофрокартону на висікальному станку ВК130М та склейка і упаковка чотирьох клапанних гофроящиків. При прийомі на роботу була усна домовленість із ФОП ОСОБА_4 про укладення в подальшому трудового договору. Проте після нещасного випадку на виробництві, який стався із нею 15 квітня 2014 року, відповідач запропонував їй укласти договір підряду. Вважає, що між ними склалися трудові відносини, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.
ФОП ОСОБА_4 подала зустрічний позов, у якому просила визнати договір підряду від 15 квітня 2014 року дійсним, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_3 фактично склалися відносини підряду, проте остання ухиляється від підписання договору, оскільки вважає, що це вплине на розмір соціальної допомоги, яку вона отримує на утримання неповнолітньої дитини.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року первинні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_4 з 15 січня 2014 року. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 внести запис до трудової книжки ОСОБА_3 про роботу у ФОП ОСОБА_4 з 15 січня 2014 року. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 прийняти та оплатити згідно з чинним законодавством листок непрацездатності серії АГО N 025019 з 14 квітня 2014 року до 16 травня 2014 року. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3000 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь держави 243,60 грн. судового збору. У частині зобов'язання ФОП ОСОБА_4 видати ОСОБА_3 направлення для проходження комісії МСЕК відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі, поданій представником ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Судами під час розгляду справи встановлено, що з 15 січня 2014 року ОСОБА_3 у ФОП ОСОБА_4 за її розпорядженням виконувала роботу з висікання заготовок із гофрокартону на висікальному станку ВК130М, належному останній, та склейки і упаковки гофроящиків по АДРЕСА_1.
Частково задовольняючи первинний позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами склалися трудові відносини, а не цивільно-правові, позивач не довів укладення з відповідачем договору підряду.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Зазначаючи, що між сторонами наявні трудові відносини, апеляційний суд залишив поза увагою те, що основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантуються заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.
Суд першої інстанції не встановив факту прийняття позивача на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановив факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та про інформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Крім того, відповідач не подав доказів, а суд не встановив того, що за трудовим договором працівник має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства, де він працює, дотримуватися трудової дисципліни (ст. ст. 139 - 152 КЗпП України), на роботодавця покладається низка обов'язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору, а за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).
При цьому у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 327 ЦК України).
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.
Отже, висновок суду першої інстанції про прийняття ОСОБА_3 на роботу є передчасним.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог статей 315, 316 ЦПК України не усунув допущені порушення суду першої інстанції.
Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
Д. Д. Луспеник
|
Судді:
|
В. І. Журавель
|
А. О. Леванчук
| |
А. О. Лесько
| |
В. А. Черненко
|
