Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України від 15.11.96 № 504 "Про відпустки", статті 80 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості
протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам
віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові
відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером
праці.
Разом із цим, постає питання чи можна вважати роботодавця порушником трудового законодавства та вживати до нього штрафні санкції, якщо працівник відмовляється від використання щорічної відпустки за графіком відпусток підприємства?
Житомирським окружним адміністративним судом розглядалася адміністративна справа № 806/1561/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" до управління Державної служби з питань праці у Житомирській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, як таку, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи.
Об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Житомир
09 листопада 2016 року
справа № 806/1561/16
категорія 10.4.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Черняхович І.Е.,
секретар судового засідання Господарчук,
за участю: представника позивача - Камінського А.Ф.,
представника відповідача - Горбовського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" до управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною і скасування постанови від 05.08.2016 року,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05.08.2016 №ЖИ54/06-26-040/0474, що винесена управлінням Держпраці у Житомирській області. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувана постанови винесена з порушенням вимог чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи.
Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Управління Держпраці у Житомирській області була проведена планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За результатами перевірки Управлінням Держпраці у Житомирській області було складено акт перевірки №06-26-040/0474, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 79, ч. 5 ст. 80, ч. 1 ст. 116 КЗпП, ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
05 серпня 2016 року на підставі акту перевірки Управлінням Держпраці у Житомирській області була винесена постанова №ЖИ54/06-26-040/0474, якою, згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП, за порушення позивачем законодавства про працю, викладене в акті перевірки №06-26-040/0474, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" було накладено штраф у розмірі 29000,00 грн (а.с.8).
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суд виходив з наступних мотивів.
Відповідно до статті 259 КЗпП нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.15 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою КМУ від 11.02.15 №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Управління Держпраці у Житомирській області.
Процедуру проведення відповідачем перевірок встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.12 № 390 (далі - Порядок №390).
Відповідно до пункту 7 Порядку №390 за результатами перевірки складається акт перевірки.
Встановлено, що за результатами проведення перевірки Управлінням Держпраці у Житомирській області було складено акт перевірки №06-26-040/0474, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог КЗпП, а саме:
- у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" колективний договір не укладався; працівники та спеціалісти про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну письмово не повідомляються;
- ненадання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд;
- невиплата при звільненні працівників всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення;
- невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Враховуючи, що відповідачем застосовані штрафні санкції, передбачені саме абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП, можна дійти висновку про те, що при визначенні розміру штрафу відповідач виходив із встановлення перевіркою фактів недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці щодо двох працівників.
Із дослідженого акту перевірки вбачається, що під час перевірки встановлено лише одне порушення щодо двох працівників, а саме: порушення вимог ч.5 ст. 80 КЗпП в частині ненадання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. Порушення вчинене відносно бухгалтера ОСОБА_3 та будівельника ОСОБА_4.
Однак, представник позивач вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" не порушувало прав працівників, що підтверджується копіями заяв бухгалтера ОСОБА_3 та будівельника ОСОБА_4, які надані до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Перевіркою встановлено порушення ч. 5 ст. 80 КЗпП, якою забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Відповідач вважає, що порушення вчинено відносно бухгалтера ОСОБА_3- остання дата перебування у відпустці з 23.08.2010 по 16.09.2010 згідно наказу №7-к від 20.08.2010 за період роботи з 03.11.2004-02.11.2011. За період роботи з 03.11.2005 у відпустці повної тривалості не перебувала; будівельника ОСОБА_4 - остання дата перебування у відпустці з 20.01.2012 по 12.02.2012 згідно наказу №9-к від 19.01.2012 за період з 01.04.2011 по 21.03.2012. За період роботи з 01.04.2012 у відпустці повної тривалості не знаходився.
В матеріалах справи знаходяться належним чином завірені копії заяв бухгалтера ОСОБА_3 (а.с. 15-24), а саме:
- заява № 01/11/06 від 01.11.2006 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2005 по 02.11.2006 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2006 рік;
- заява № 01/11/07 від 01.11.2007 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2006 по 02.11.2007 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2007 рік;
- заява № 31/10/08 від 31.10.2008 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2007 по 02.11.2008 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2008 рік;
- заява № 30/10/09 від 30.10.2009 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2008 по 02.11.2009 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2009 рік;
- заява № 01/11/10 від 01.11.2010 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2009 по 02.11.2010 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2010 рік;
- заява № 01/11/11 від 01.11.2006 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2010 по 02.11.2011 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2011 рік;
- заява № 01/11/12 від 01.11.2012 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2011 по 02.11.2012 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2012 рік;
- заява № 01/11/13 від 01.11.2013 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2012 по 02.11.2013 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2013 рік;
- заява № 01/11/14 від 01.11.2014 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2013 по 02.11.2014 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2014 рік;
- заява № 30/11/15 від 30.10.2015 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2014 по 02.11.2015 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2015 рік.
Окрім того, в матеріалах справи знаходяться належним чином завірені копії заяв будівельника ОСОБА_4 (а.с. 25-27), а саме:
- заява № 29/03/13 від 29.03.2013 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2012 по 31.03.2013 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2013 рік;
- заява № 31/03/14 від 31.03.2014 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2013 по 31.03.2014 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2014 рік;
- заява № 30/04/15 від 30.04.2015 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2014 по 31.03.2015 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2015 рік.
Суд звертає увагу на те, що у вказаних заявах працівники зазначають, що "за потреби у відпустці звернусь з додатковою заявою".
Всі заяви зареєстровані в Журналі реєстрації заяв працівників ТОВ "Трансгаз" (а.с. 52-61).
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи регулюються Законом України "Про відпустки" (далі - Закон).
Так, дійсно стаття 11 Закону забороняє ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Однак, суд звертає увагу на те, що вказана в ст. 11 Закону та в ст. 80 КЗпП заборона стосується роботодавця, однак жодним чином не зобов'язує працівника використовувати у примусовому порядку надане законами право на відпустку.
Згідно статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Отже, відпустка - це право, а не обов'язок кожного, хто працює.
Судом безспірно встановлено, що на виконання вимог чинного законодавства роботодавець включив в графік щорічних відпусток даних працівників, тим самим надав їм право на відпустку. Використання ж цього права залежить лише від волі працівника, оскільки відсутній правових механізм примусового направлення працівників у відпустку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку, в порядку виконання обов'язку передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05.08.2016 №ЖИ54/06-26-040/0474, що винесена управлінням Держпраці у Житомирській області.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Лист від 25.01.17 № 828/4.3/4.1-ДП-17
Про розгляд звернення
Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці повідомляє.
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про відпустки", іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Стаття 45 Конституції України закріплює положення, згідно якого кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується, зокрема, шляхом надання оплачуваних щорічних відпусток.
Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України "Про відпустки").
Порядок і умови надання щорічних відпусток регулюються статтею 79 Кодексу законів про працю України та статтею 10 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон). Згідно з нормами зазначених статей надання відпустки є обов'язком роботодавця.
Відповідно до статті 6 Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, також воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з яких ось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за попередні роки, то він має право їх використати.
Відповідно до статті 2 Закону заміна відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону, заборонена.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.
Частиною 5 статті 79 Кодексу законів про працю України передбачено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком строку.
Згідно статті 28 Закону особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством. Абзацом 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено фінансову відповідальність юридичних та фізичних осіб за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 3200 гривень. Цією нормою не передбачена відповідальність за кожного працівника.
Отже, ненадання працівнику щорічних відпусток є порушенням законодавства про працю, за що передбачена фінансова та адміністративна відповідальність.
Заступник директора департаменту І. Дегнера
