Пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці в пункті 1 статті 40 КЗпП, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ліквідація та реорганізація - це форми припинення юридичної особи, при яких всі її права та обов’язки або припиняються (ліквідація), або переходять до нової (іншої) юридичної особи (реорганізація).
Вживані у пункті 1 статті 40 КЗпП поняття "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. Така правова позиція міститься в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.12.16 у справі № 802/1264/16-а за позовом до районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За обставинами справи позивач проходив державну службу на посаді начальника відділу апарату Тиврівської райдержадміністрації. Розпорядженням РДА реорганізовано відділи райдержадміністрації шляхом злиття у один відділ. Позивачу було запропоновано дві посади - начальника відділу апарату РДА тимчасово - на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника та головного спеціаліста, від яких позивач відмовився.
За обставинами справи позивач проходив державну службу на посаді начальника відділу апарату Тиврівської райдержадміністрації. Розпорядженням РДА реорганізовано відділи райдержадміністрації шляхом злиття у один відділ. Позивачу було запропоновано дві посади - начальника відділу апарату РДА тимчасово - на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника та головного спеціаліста, від яких позивач відмовився.
Після спливу двомісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення позивача було звільнено з посади начальника відділу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП у зв’язку із реорганізацією.
Судом встановлено порушення відповідачем норм статей 40 та 49-2 КЗпП та визнано незаконним оскаржуване розпорядження про звільнення позивача з тих підстав, що згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП поняття "реорганізація" стосується саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Злиття двох відділів апарату райдержадміністрації не є ліквідацією або реорганізацією РДА, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури. Зазначена обставина може бути підставою для звільнення працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників. Разом з тим, судом встановлено, що штатна чисельність новоутвореного відділу збільшилась на 1 посаду.
Суд зробив також висновок про те, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв’язку із зміною в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
13 грудня 2016 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Згідно розпорядження голови Тиврівської РДА №6-рк від 01.02.2016 року ОСОБА_2 був призначений по переводу на посаду начальника загального відділу апарату райдержадміністрації, як такий, що успішно пройшов стажування.
Згідно п. 1 даного розпорядження, з 01.05.2016 року, окрім іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття загального відділу апарату райдержадміністрації і сектору контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації у загальний відділ та з питань розгляду звернень громадян апарату райдержадміністрації у складі: начальника відділу, 3-х головних спеціалістів, секретаря керівника, завідувача господарства, 2-х сторожів, 2-х прибиральниць службових приміщень.
На виконання даних вимог, працівників відділів, що реорганізовувались, в тому числі й позивача, попереджено про їх заплановане звільнення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, під зміною в організації виробництва і праці відповідач пов'язує реорганізацію шляхом злиття загального відділу апарату райдержадміністрації і сектору контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації у загальний відділ та з питань розгляду звернень громадян апарату райдержадміністрації.
Суд зауважує, що вживані у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України поняття "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Відтак, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурних підрозділів апарату райдержадміністрації згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.
Встановлено, що розпорядженням голови Тиврівської РДА "Про штатний розпис" від 20.01.2016 року №26 затверджено штатний розпис працівників апарату та працівників управління, відділів та служби райдержадміністрації з 01.01.2016 року згідно додатків.
Таким чином жодних скорочень чисельності працівників у апараті Тиврівської РДА після злиття її двох структурних підрозділів не відбулось, а навпаки така чисельність апарату збільшилась на 1 посаду. При цьому фактично скороченою була лише посада завідуючого сектором контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації, яка й до проведеної реорганізації не була зайнятою, що самим відповідачем не заперечувалося. Тобто посада, яку обіймав позивач - начальник загального відділу була перетворена в посаду начальника загального відділу та з питань розгляду звернень громадян, а функціональні обов'язки начальника новоутвореного відділу зазнали незначних коригувань пов'язаних із добавленням нових функцій щодо контролю та розгляду звернень громадян. Кваліфікаційним вимогам щодо посади начальника загального відділу та з питань розгляду звернень громадян позивач в цілому відповідав.
Крім того, колегія суддів враховує подання про надання згоди на звільнення працівників №2768-01-19 від 02.08.2016 року, адресованого голові профспілкової організації Тиврівської РДА, у якому перший заступник голови Тиврівської РДА В.В. Бойко вказує на те, що усіх працівників реорганізованих відділів було попереджено про зміну істотних умов праці у відповідності до законодавства України, і саме відмова ОСОБА_2. від продовження роботи на запропонованих посадах із зміною істотних умов праці зумовила необхідність погодження його звільнення.
Необхідно звернути увагу на те, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частина третя статті 49-2 КЗпП України встановлює, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно Протоколу №1 засідання комісії з реорганізації відділів, секторів апарату райдержадміністрації та структурних підрозділів райдержадміністрації від 29.06.2016 року, першим заступником голови Тиврівської РДА Бойком В.В. позивачу була запропонована посада начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3. та вакантна посада головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації.
Згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_4., розпорядженням першого заступника голови РДА від 29.04.2016 року №20-рк її було призначено по переводу на посаду начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3. На даній посаді ОСОБА_4. пропрацювала до 03.08.2016 року. Тобто запропонована в червні 2016 року ОСОБА_2 декретна посада начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації уже була зайнята ОСОБА_4. з 29.04.2016 року по 03.08.2016 року, а тому не могла вважатись вакантною та, як наслідок, не могла пропонуватись позивачу. Відтак, відмова позивача від цієї посади є цілком обґрунтованою.
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 не відмовлявся від переведення на запропоновану йому іншу посаду головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації, а лише утримався від відповіді, оскільки мав намір погодитись на її зайняття в разі, якщо йому не запропонують іншої посади до закінчення двохмісячного терміну. До того ж, матеріали справи не містять доказів того, що позивач, станом на момент звільнення, відмовився від даної посади.
Отже, при звільненні позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем у повній мірі не дотримано положень частини другої цієї статті, та належним чином не виконано обов'язок передбачений статтею 49-2 КЗпП України запропонувати працівнику іншу роботу в Тиврівській РДА, що є порушенням вимог трудового законодавства та основоположних гарантій працівника на працю. Тому таке звільнення ОСОБА_2. є протиправним.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Враховуючи, що позивача було звільнено без достатніх підстав та з порушенням норм законодавства про працю, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено, та наявність підстав для стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Колегія суддів також погоджується із розрахунком суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 802/1264/16-аГоловуючий у 1-й інстанції: Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
13 грудня 2016 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.
13.12.2016р. до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що головний спеціаліст-юристконсульт апарату Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області приймає участь у розгляді іншої справи у Тиврівському районному суді.
Розглянувши вказане клопотання колегія суддів не встановила підстав для його задоволення. Так, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин викладених в клопотанні.
Більш того, відповідач - Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області, являється юридичною особою з відповідним штатом працівників. Інтереси юридичної особи у суді мають право представляти керівник та/або працівники з відповідною довіреністю. Таким чином, за відсутності відповідних працівників, керівник відповідача також мав право представляти інтереси позивача у суді.
Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 01.10.2009 року проходив державну службу в Тиврівській РДА.
Згідно розпорядження голови Тиврівської РДА №6-рк від 01.02.2016 року ОСОБА_2 був призначений по переводу на посаду начальника загального відділу апарату райдержадміністрації, як такий, що успішно пройшов стажування.
Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та у зв'язку із виробничою необхідністю і кадровими змінами, пов'язаними із набранням 01.05.2016 року чинності Закону України "Про державну службу", першим заступником голови райдержадміністрації було винесено розпорядження "Про внесення змін до структури апарату райдержадміністрації" №267 від 26.05.2016 року.
Згідно п. 1 даного розпорядження, з 01.05.2016 року, окрім іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття загального відділу апарату райдержадміністрації і сектору контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації у загальний відділ та з питань розгляду звернень громадян апарату райдержадміністрації у складі: начальника відділу, 3-х головних спеціалістів, секретаря керівника, завідувача господарства, 2-х сторожів, 2-х прибиральниць службових приміщень.
Пунктом 8 цього розпорядження зобов'язано попередити працівників апарату райдержадміністрації, посади яких реорганізовуються, про їх заплановане звільнення згідно із додатком №1.
На виконання даних вимог, працівників відділів, що реорганізовувались, в тому числі й позивача, попереджено про їх заплановане звільнення.
У зв'язку із реорганізацією та можливими звільненнями ОСОБА_2 було запропоновано дві посади, а саме: посаду начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від якої ОСОБА_2 відмовився, та посаду головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації, відносно якої позивач відповіді не надав.
Розпорядженням першого заступника голови Тиврівської РДА Бойка В.В. №53-рк від 02.08.2016 року ОСОБА_2. звільнено з посади начальника загального відділу апарату райдержадміністрації на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а саме у зв'язку із реорганізацією.
Вважаючи, що при його звільненні відповідачем не було дотримано передбачених трудовим законодавством гарантій для працівників, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтями 40, 49-2 КЗпП України, а відтак оскаржуване розпорядження від 02.08.2016 року №53-рк є протиправним та підлягає скасуванню, так як звільнення ОСОБА_2. здійснено з порушенням законодавства про працю. Відповідно, ОСОБА_2 повинен бути поновлений на посаді з якої він незаконно звільнений, а саме на посаді начальника загального відділу апарату райдержадміністрації з 03 серпня 2016 року, тобто з наступного дня після звільнення, оскільки день звільнення - 02 серпня 2016 року є останнім робочим днем для позивача, із відшкодуванням за рахунок відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди залишені судом першої інстанції без задоволення за безпідставністю.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, під зміною в організації виробництва і праці відповідач пов'язує реорганізацію шляхом злиття загального відділу апарату райдержадміністрації і сектору контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації у загальний відділ та з питань розгляду звернень громадян апарату райдержадміністрації.
Водночас, згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи поперед жувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Суд зауважує, що вживані у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України поняття "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Водночас, Тиврівська РДА як юридична особа ні ліквідована ні реорганізована не була, відповідних відомостей Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить, а злиття двох відділів апарату райдержадміністрації не є ліквідацією або реорганізацією Тиврівської РДА, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури.
Відтак, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурних підрозділів апарату райдержадміністрації згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України, в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Встановлено, що розпорядженням голови Тиврівської РДА "Про штатний розпис" від 20.01.2016 року №26 затверджено штатний розпис працівників апарату та працівників управління, відділів та служби райдержадміністрації з 01.01.2016 року згідно додатків.
Відповідно до штатного розпису апарату Тиврівської РДА діючого із 01.01.2016 року, штатна чисельність загального відділу апарату райдержадміністрації - 7 посад, штатна чисельність сектору контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації - 2 посади. Тобто штатна чисельність двох структурних підрозділів апарату Тиврівської РДА, які на виконання розпорядження №267 від 26.05.2016 року реорганізовані шляхом злиття у загальний відділ та з питань розгляду звернень громадян апарату райдержадміністрації становила - 9 посад.
Згідно додатку до розпорядження №267 від 26.05.2016 року штатна чисельність новоутвореного загального відділу та з питань розгляду звернень громадян передбачала 10 посад.
Таким чином жодних скорочень чисельності працівників у апараті Тиврівської РДА після злиття її двох структурних підрозділів не відбулось, а навпаки така чисельність апарату збільшилась на 1 посаду. При цьому фактично скороченою була лише посада завідуючого сектором контролю та з питань роботи із зверненнями громадян і доступу до публічної інформації апарату райдержадміністрації, яка й до проведеної реорганізації не була зайнятою, що самим відповідачем не заперечувалося. Тобто посада, яку обіймав позивач - начальник загального відділу була перетворена в посаду начальника загального відділу та з питань розгляду звернень громадян, а функціональні обов'язки начальника новоутвореного відділу зазнали незначних коригувань пов'язаних із добавленням нових функцій щодо контролю та розгляду звернень громадян. Кваліфікаційним вимогам щодо посади начальника загального відділу та з питань розгляду звернень громадян позивач в цілому відповідав.
Крім того, колегія суддів враховує подання про надання згоди на звільнення працівників №2768-01-19 від 02.08.2016 року, адресованого голові профспілкової організації Тиврівської РДА, у якому перший заступник голови Тиврівської РДА В.В. Бойко вказує на те, що усіх працівників реорганізованих відділів було попереджено про зміну істотних умов праці у відповідності до законодавства України, і саме відмова ОСОБА_2. від продовження роботи на запропонованих посадах із зміною істотних умов праці зумовила необхідність погодження його звільнення.
Необхідно звернути увагу на те, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновок суду першої інстанції про те, що визначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_2. за наявністю фактичних змін істотних умов праці, не слід було застосовувати в межах даної спірної ситуації.
Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Частина третя статті 49-2 КЗпП України встановлює, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно Протоколу №1 засідання комісії з реорганізації відділів, секторів апарату райдержадміністрації та структурних підрозділів райдержадміністрації від 29.06.2016 року, першим заступником голови Тиврівської РДА Бойком В.В. позивачу була запропонована посада начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3. та вакантна посада головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації.
На вказану пропозицію щодо посади начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації ОСОБА_2 відмовився, а відносно посади головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації відповіді не надав.
Згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_4., розпорядженням першого заступника голови РДА від 29.04.2016 року №20-рк її було призначено по переводу на посаду начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3. На даній посаді ОСОБА_4. пропрацювала до 03.08.2016 року. Тобто запропонована в червні 2016 року ОСОБА_2 декретна посада начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації уже була зайнята ОСОБА_4. з 29.04.2016 року по 03.08.2016 року, а тому не могла вважатись вакантною та, як наслідок, не могла пропонуватись позивачу. Відтак, відмова позивача від цієї посади є цілком обґрунтованою.
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 не відмовлявся від переведення на запропоновану йому іншу посаду головного спеціаліста організаційного відділу апарату райдержадміністрації, а лише утримався від відповіді, оскільки мав намір погодитись на її зайняття в разі, якщо йому не запропонують іншої посади до закінчення двохмісячного терміну. До того ж, матеріали справи не містять доказів того, що позивач, станом на момент звільнення, відмовився від даної посади.
Згідно довідки про перелік вакантних посад державних службовців в апараті Тиврівської РДА станом на 02.08.2016 року, на момент звільнення позивача в апараті райдержадміністрації рахувалось 2 вакантних посади, а саме головний спеціаліст організаційного відділу апарату райдержадміністрації, яка власне й пропонувалась ОСОБА_2, та головний спеціаліст новоутвореного загального відділу та з питань розгляду звернень громадян, яка позивачу запропонована не була. До того ж, у даний переліку посад не включена посада начальника новоутвореного загального відділу та з питань розгляду звернень громадян, яка на момент звільнення позивача була вакантною, та яка ОСОБА_2 також не була запропонована.
Отже, при звільненні позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем у повній мірі не дотримано положень частини другої цієї статті, та належним чином не виконано обов'язок передбачений статтею 49-2 КЗпП України запропонувати працівнику іншу роботу в Тиврівській РДА, що є порушенням вимог трудового законодавства та основоположних гарантій працівника на працю. Тому таке звільнення ОСОБА_2. є протиправним.
Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Враховуючи, що позивача було звільнено без достатніх підстав та з порушенням норм законодавства про працю, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено, та наявність підстав для стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Колегія суддів також погоджується із розрахунком суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
У Х В А Л И В :
апеляційну скаргу Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.
