Досить часто під час трудової діяльності між працівниками і роботодавцями виникають непорозуміння, що вирішуються в судовому порядку. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96№9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (надалі - Постанова № 9) надано роз'яснення, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Стаття 55 Конституції України гарантує кожній людині право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Трудові спори, що виникають між окремим працівником та
роботодавцем, у юридичній літературі іменуються індивідуальними, а між групами працівників, трудовими колективами підприємства, з
одного боку, і роботодавцем, з іншого – колективними.
Класифікацію трудових спорів (конфліктів) проводять за різними критеріями:
- за ознакою підвідомчості (залежно від порядку вирішення
спору – в комісії по трудових спорах, у судовому порядку або в особливому
порядку, визначеному спеціальними нормами законодавства);
- за характером та предметом спору (спори про
застосування норм трудового законодавства; колективного і трудового договору;
спори про встановлення нових умов праці, не врегульованих законодавством або
іншими нормативними актами; спори, пов'язані з відмовою у прийнятті на роботу);
- за видом правовідносин, з яких виник спір (як правило,
спір виникає з трудових правовідносин, проте може виникати і з інших, наприклад
процесуальних, цивільних правовідносин, зокрема в разі визнання
цивільно-правового договору трудовим договором);
- за суб'єктом, що заявив про порушення свого права (як
правило, особою, яка заявляє про порушення своїх трудових прав, є працівник,
хоча такою особою може бути і підприємство – сторона трудового договору);
- за причинами виникнення спору та деякими іншими
критеріями (наприклад, причини виникнення трудових конфліктів можуть мати як
суб'єктивний характер (відсутність знань чинного законодавства України у
працівників і керівників підприємств), так і об'єктивний (колізії норм права,
недостатнє фінансування бюджетних організацій, що спричиняє невиплати
заробітної плати працівникам тощо).
Класифікація трудових спорів має не лише теоретичне, а й
практичне значення, особливо для визначення їх підвідомчості – для кожної групи
трудових спорів встановлена певна процедура розгляду і відповідний орган,
уповноважений державою розглядати цей спір.
Порядок розгляду трудових спорів
За загальним правилом індивідуальні трудові спори
вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по
трудових спорах (КТС).
Статтею 232 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) та пунктом 3 Постанови № 9 встановлено, що безпосередньо в судах розглядаються трудові
спори за заявами:
1) працівників підприємств, установ, організацій (надалі – підприємство):
а) де комісії по трудових спорах не обираються;
б) про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору;
- про зміну дати і формулювання причини звільнення;
- про оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.
За винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя статті 221 КЗпП) та суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, для яких розгляд трудових спорів встановлюється законодавством (стаття 222 КЗпП);
а) де комісії по трудових спорах не обираються;
б) про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору;
- про зміну дати і формулювання причини звільнення;
- про оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.
За винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя статті 221 КЗпП) та суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, для яких розгляд трудових спорів встановлюється законодавством (стаття 222 КЗпП);
в) у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства (підрозділу) в межах наданих їм прав;
г) про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи;
2) керівника підприємства (відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП;
2) керівника підприємства (відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП;
3) роботодавця про відшкодування
працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.
Відповідно
до пункту 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори
вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього
розгляду комісією по трудових спорах.
Крім трудових спорів зазначених вище, суди безпосередньо
розглядають також позовні заяви про відмову у прийнятті на роботу:
- працівників, запрошених на роботу в порядку переведення
з іншого підприємства;
- молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний
заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство;
- вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох
років або дитину-інваліда, а одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини
віком до чотирнадцяти років;
- виборних працівників після закінчення строку
повноважень;
- працівників, яким надано право поворотного прийняття на
роботу;
- інших осіб, з якими роботодавець відповідно до чинного
законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір. Наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, роботодавець
зобов'язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх,
направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені у
зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи
альтернативну військову службу і повернулися після закінчення цієї роботи чи
служби) або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору
всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП.
При обґрунтованості позову суд своїм рішенням зобов'язує роботодавця
укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення,
з першого робочого дня, наступного після дня звільнення з попереднього місця
роботи (якщо була обумовлена інша дата – з цієї дати), з іншими особами – з дня
їх звернення роботодавця з приводу прийняття на роботу.
Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного
укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата
провадиться згідно з правилами статті 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу
незаконно звільненому працівникові.
Трудові спори розглядаються судами за загальними
правилами цивільного судочинства, встановленими в Цивільному процесуальному кодексі України (надалі – ЦПК). Так:
- кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (стаття 3 ЦПК);
- усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами першої інстанції: районними, районними у містах, міськими та міськрайонними (стаття 107 ЦПК);
- позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК);
- кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (стаття 3 ЦПК);
- усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами першої інстанції: районними, районними у містах, міськими та міськрайонними (стаття 107 ЦПК);
- позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК);
- підсудність справ за вибором позивача встановлена статтею
110 ЦПК. Наприклад, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть
пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача,
а пов'язані з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть
пред'являтися також за їх місцезнаходженням;
- позови до кількох відповідачів, які проживають або
знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або
місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (стаття 113 ЦПК).
До уваги. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у
справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається
позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала, яка
разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачу (стаття 115
ЦПК). Суд передає справу на розгляд іншому суду з підстав,
визначених у статті 116 ЦПК.
Пред'явлення позову, відкриття провадження у справі
Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого ЦПК і не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Одним із важливих процесуальних аспектів реалізації
заінтересованою особою права чи охоронюваного законом інтересу є дотримання
цією особою вимог статті 119 ЦПК про форму і зміст позовної заяви.
Позовна заява подається в письмовій формі та має
містити:
1. Найменування суду, до якого подається заява.
2. Ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також
ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх
місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери
засобів зв'язку, якщо такі відомі.
3. Зміст позовних вимог.
4. Ціну позову щодо вимог майнового характеру.
5. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
6. Зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину,
наявність підстав для звільнення від доказування.
7. Перелік документів, що додаються до заяви.
Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.
До позовної заяви додаються:її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Слід зауважити, що ці правила не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.
До позовної заяви додаються:її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Слід зауважити, що ці правила не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Водночас, до позовної заяви додають:
1. Довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження
представника позивача;
Звертаємо увагу. Якщо на підтвердження повноважень представника позивача чи відповідача, подається документ під назвою "Доручення" - суд його не приймає, оскільки він відсутній у переліку документів, що посвідчують повноваження представників, визначеного статтею 42 ЦПК.
Звертаємо увагу. Якщо на підтвердження повноважень представника позивача чи відповідача, подається документ під назвою "Доручення" - суд його не приймає, оскільки він відсутній у переліку документів, що посвідчують повноваження представників, визначеного статтею 42 ЦПК.
2. Документ, що підтверджує сплату судового збору.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у розмірах відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 "Про державне мито" (надалі – Декрет № 7) і статті 4 Закону України від 08.07.11 № 3674 "Про судовий збір" (надалі – Закон № 3674).
Разом із цим, відповідно до:
1. Статті 4 Декрету № 7 від сплати державного мита, зокрема, звільняються:
а) громадяни, віднесені до:
- категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
- категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 01.01.1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
б) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
в) інваліди I та II груп.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у розмірах відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 "Про державне мито" (надалі – Декрет № 7) і статті 4 Закону України від 08.07.11 № 3674 "Про судовий збір" (надалі – Закон № 3674).
Разом із цим, відповідно до:
1. Статті 4 Декрету № 7 від сплати державного мита, зокрема, звільняються:
а) громадяни, віднесені до:
- категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
- категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 01.01.1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
б) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
в) інваліди I та II груп.
2. Статті 5 Закону № 3674, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема, звільняються позивачі:
- у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
- про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
- у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
- військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;
- інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
- у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
- про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
- у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
- військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;
- інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
- громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок
Чорнобильської катастрофи тощо.
У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист
прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави
такого звернення. Ці громадяни від
сплати судового збору також звільняються.
До відома.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.13 № 787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.
У разі прийняття рішення про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви (стаття 121 ЦПК) суддя постановляє ухвалу.
Звернути увагу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою статті 122 ЦПК, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі
суддя постановляє ухвалу. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі невідкладно надсилається позивачу разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Звернути увагу. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
Відповідач:
- має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Цей позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом (стаття 123 ЦПК);
- після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення;
- може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.
Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу (стаття 128 ЦПК).
Попереднє судове засідання, відповідно до статтею 129 ЦПК, повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Але його проведення не є обов'язковим, питання вирішується суддею під час відкриття провадження у справі, з метою врегулювання спору до судового розгляду та з'ясування: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Якщо спір не врегульовано суд в установленому ЦПК порядку:
- уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;
- вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;
- визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;
- з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин;
- за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;
- у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;
- за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;
- вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;
- визначає час і місце судового розгляду.
Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.
У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Частиною першою статті 143 ЦПК передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може призначити експертизу, наприклад, щодо повідомлення працівнику про звільнення з посади (дата, підпис посадової особи та інше).
Відповідно до статті 157 ЦПК суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Здебільшого судами розглядаються спори про поновлення на роботі, спори щодо оплати праці, застосування законодавства про відпустки, а також спори про матеріальну відповідальність сторін трудового договору та колективні трудові спори.
Аналіз чинного законодавства України та відповідної судової практики свідчить про те, що працівники, яких було звільнено з роботи, незалежно від підстав припинення трудового договору, досить активно реалізують своє право на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Загальні положення про поновлення працівника на роботі викладено у статті 235 КЗпП, так, у разі:
- звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша);
- визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону (частина третя).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина п'ята статті 235 КЗпП, стаття 65 Закону України від 02.06.16 № 1404 "Про виконавче провадження"). Рішення вважається виконаним роботодавцем з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до його трудової книжки, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
