У зв'язку із надходженням звернень від органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, страхувальників-роботодавців та громадян щодо застосування мінімальної заробітної плати при призначенні матеріального забезпечення та страхових виплат відповідно до Закону України від 23.09.99 № 1105 "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон N 1105), Міністерством соціальної політики повідомлено таке.
Пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.16 N 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон N 1774) встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відповідно до Закону N 1105 у разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу) у зв’язку з настанням зазначених страхових випадків.
Розміри виплат застрахованим особам, як правило, визначаються у відсотках від їх середньої заробітної плати залежно від страхового стажу або відсотка втрати працездатності. При цьому сума страхової виплати в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду соціального страхування України.
При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески.
Нормами Закону N 1105, зокрема статтями 19, 26, 42, визначено, що матеріальне забезпечення та страхові виплати в окремих випадках (зокрема, коли страховий стаж особи за 12 місяців перед настанням страхового випадку становить менше 6 місяців) обмежуються розміром (двома розмірами) мінімальної заробітної плати або здійснюються виходячи із кратності розміру мінімальної заробітної плати (зокрема, на необхідні догляди за потерпілими).
Слід зазначити, що відповідно до Закону України від 08.07.10 № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну, додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, надання матеріального забезпечення та соціальних послугу відповідності до норм законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є компенсацією застрахованій особі втраченого нею заробітку. Зазначене дозволяє забезпечити принцип еквівалентності щодо сплати за особу страхових внесків та отримання нею страхових виплат.
У зв'язку з цим норми Закону N 1105 не потребують внесення змін в частині незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
