Підприємство хоче взяти підприємця, який має вільний час, на неповний робочий день. Чи може підприємство прийняти його як сумісника, щоб не донараховували ЄСВ до мінімального внеску?
Ні, якщо в працівника немає основного місця роботи, незалежно від наявності в нього статусу підприємця. Господарським кодексом України визначено, що:
- підприємець - це фізична особа, яка отримала підприємницький статус шляхом реєстрації в порядку, установленому Законом від 15.05.03 № 755 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
- підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана підприємцями як суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.
У ході провадження підприємницької діяльності підприємець може особисто реалізовувати товари або надавати послуги, наймаючи для цього інших фізичних осіб на умовах трудового договору, тобто виступати роботодавцем щодо своїх найманих працівників.
Держава гарантує громадянам України право на працю. Фізичні особи реалізують це право шляхом укладення трудового договору з підприємством або підприємцем (стаття 2 Кодексу законів про працю України) (надалі - КЗпП). І те, що фізична особа має підприємницький статус, не позбавляє її права працювати за трудовим договором як найманим працівником на підприємствах будь-якої форми власності або в іншого суб'єкта підприємницької дільності.
Чинне законодавство допускає можливість укладення фізичною особою трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах (стаття 21 КЗпП). У цьому випадку одне місце роботи буде для працівника основним, друге – додатковим, тобто сумісництвом.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 N 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за N 76 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Як випливає з наведених вище нормативно-правових актів з питань праці, підприємець може бути роботодавцем для інших фізичних осіб, але в розумінні КЗпП не може бути роботодавцем для самого себе.
А заняття підприємницькою діяльністю не може розцінюватися як основне місце роботи фізичної особи зі статусом підприємця (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 30.11.05 № 06-К54813/26).
А заняття підприємницькою діяльністю не може розцінюватися як основне місце роботи фізичної особи зі статусом підприємця (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 30.11.05 № 06-К54813/26).
Таким чином, оформити працівника за сумісництвом не можна, якщо він не має постійного місця роботи на підприємстві або в підприємця. При цьому наявність статусу підприємця не має значення.
тут
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Л И С Т
від 30.11.05 N 06-К54813/26
Юридичне управління Міністерства розглянуло Вашого листа і повідомляє наступне.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При виконанні цієї діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває у трудових відносинах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскільки ведення трудових книжок передбачено на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичної особи (стаття 48 Кодексу законів про працю України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року N 1058 фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Цим Законом встановлено, що право на пенсію мають всі громадяни України, які застраховані у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та досягли відповідного пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.
Фізична особа, зареєстрована як підприємець, без створення юридичної особи, виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). Але статус громадянина, як підприємця, не перешкоджає тому, аби цей же громадянин, як працівник, уклав трудовий договір з іншим роботодавцем. В цьому випадку громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (його робота в цьому разі буде вважатися сумісництвом). Статус громадянина як підприємця без створення юридичної особи ніяк не впливає на обсяг його обов’язків і прав як працівника за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.
Отже, записи, внесені до трудової книжки приватного підприємця, є недійсними.
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Л И С Т
від 30.11.05 N 06-К54813/26
Юридичне управління Міністерства розглянуло Вашого листа і повідомляє наступне.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При виконанні цієї діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває у трудових відносинах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскільки ведення трудових книжок передбачено на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичної особи (стаття 48 Кодексу законів про працю України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року N 1058 фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Цим Законом встановлено, що право на пенсію мають всі громадяни України, які застраховані у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та досягли відповідного пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.
Фізична особа, зареєстрована як підприємець, без створення юридичної особи, виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). Але статус громадянина, як підприємця, не перешкоджає тому, аби цей же громадянин, як працівник, уклав трудовий договір з іншим роботодавцем. В цьому випадку громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (його робота в цьому разі буде вважатися сумісництвом). Статус громадянина як підприємця без створення юридичної особи ніяк не впливає на обсяг його обов’язків і прав як працівника за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.
Отже, записи, внесені до трудової книжки приватного підприємця, є недійсними.
