Відповідно до статті 2 Закону України від 15.11.96 № 504 "Про відпустки" (надалі - Закон) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону.
Частиною четвертою статті 24 Закону передбачено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою ніж 24 календарних дні.
Тобто за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, не менше ніж 24 календарних дні щорічних відпусток (основної та додаткових) за решту днів невикористаних щорічних відпусток за цей самий робочий рік може бути виплачено грошову компенсацію.
Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 Закону), та додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (стаття 15 Закону) не належать до щорічних відпусток, передбачених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону, тому на них не поширюються наведені вище умови компенсації щорічних відпусток.
Таке роз'яснення надано Міністерством соціальної політики України (лист від 19.01.17 № 132/0/101-17/284).
