Позов обґрунтований тим, що з 02.03.2014 по 21.02.2015
року особа працювала у фізичної особи-підприємця водієм. На початку 2014 року фізична
особа-підприємець запросив позивача на роботу як водія на регулярні міжнародні
перевезення вантажів строком на рік зі сплатою заробітної плати й добових.
Водій надав трудову книжку, яка й лишилася у фізичної особи-підприємця на
період найму.
Фізична особа-підприємець обіцяв позивачу офіційне
працевлаштування та виплату офіційної заробітної плати. За період із 02.03.2014
по 21.02.2015 року відповідач регулярно видавав позивачу відрядні добові, а заробітну
плату не виплачував, мотивуючи це утриманням із неї вартості недостачі.
21.02.2015 року фізична особа-підприємець повернув позивачу трудову книжку, з
якої позивач дізнався, що записи про працевлаштування та про звільнення за
вказаний період відсутні.
Тож позивач звернувся до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої
інстанції, звернув увагу на такі факти:
1. Фізична
особа-підприємець на ім'я водія оформив довіреність, за якою той здійснював
міжнародні перевезення вантажів, перетинаючи кордони Україна – Фінляндія через
Російську Федерацію транспортним засобом, який належав перевізнику фізичної
особі-підприємцю.
2. У період із 20.03.2014 по 12.02.2015 року, за даними для виїзду за кордон, водій 30
разів на автомобілі перетинав кордон Фінляндії.
3.
Водій був притягнений до адміністративної відповідальності за здійснення без
спеціального дозволу міжнародного автомобільного перевезення важковагового
вантажу як водій транспортного засобу марки "ДАФ", який належить фізичної
особі-підприємцю.
4. За
інформацією, наявною станом на 23.05.2017 року у Єдиній автоматизованій
інформаційній системі органів Державної фіскальної служби України, відомості
про транспортні засоби фізичної особи-підприємця зазначені в митних
деклараціях, оформлених у період із 02.03.2014 по 02.03.2015 року Київською,
Київською міською, Житомирською, Чернігівською, Рівненською, Сумською митницями
державної фіскальної служби.
Також апеляційний суд урахував, що фізична
особа-підприємець не надав жодних доказів, які б спростовували доводи позивача
й підтверджували існування між сторонами орендних відносин, не надав митних
декларацій.
Тож апеляційний суд вважає, що позивачем доведено
перебування сторін у фактичних трудових відносинах із 02 березня 2014 по 21
лютого 2015 року, проте встановлення факту перебування в трудових відносинах не
передбачено нормами Цивільного процесуального кодексу України, а тому позов у
цій частині не підлягає задоволенню.
Отже, відповідно до статті 116 Кодексу законів пропрацю України з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, яка не може
бути, згідно із частиною першою статті 95 цього кодексу, менше мінімально
встановленого розміру оплати праці за виконану працівником місячну (годинну)
норму праці.
