Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і
кримінальних справ (надалі – ВССУ)
вважає, що на "сумісника" поширюються всі, передбачені законодавством
про працю, гарантії, тому його звільнення під час тимчасової непрацездатності є
протизаконним.
Так, ВССУ скасувавши
рішення апеляційного суду, залишив с силі рішення суду першої інстанції і при
цьому зазначив, що на "сумісника" поширюються всі гарантії працівника
(ухвала від 27.09.2017 року у справі № 199/1258/16-ц). А отже, його неможливо звільнити під час тимчасової непрацездатності, оскільки звільнення
працівника-"сумісника" у зв’язку з прийняттям на роботу працівника,
який не є сумісником, є звільненням з ініціативи роботодавця. Адже, згідно з частиною
третьою статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) не допускається звільнення працівника з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової
непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період
перебування працівника у відпустці.
Скасовуючи рішення апеляційного суду, ВССУ виходив з
того, що суд неправильно застосував Положення про умови роботи за сумісництвом
працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом
Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.06.93№ 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за № 76 (надалі – Положення), яке передбачає
можливість звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних
підприємств, установ й організацій з підстав, передбачених законодавством, а
також у разі прийняття працівника, який не є сумісником (пункт 8).
Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги на те, що стаття
7 КЗпП не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника,
який не є сумісником, а вказане Положення поширює свою дію лише на державні
підприємства, установи і організації, якими відповідач у справі (комунальне
підприємство) не є.
Посилання ж апеляційного суду на те, що позивач працює на
іншій роботі і його трудові права не порушені, не має правового значення,
оскільки дотримання трудових прав працівників, у тому числі, які працюють за
сумісництвом, є загальнообов’язковим.
Відповідно до статті 21 КЗпП працівники підприємств,
установ, організацій мають право крім основного трудового договору укладати
трудові договори про роботу за сумісництвом. При цьому таких договорів може
бути кілька, тобто працювати за сумісництвом можна не на одному підприємстві.
Робота за сумісництвом відображається в Табелі обліку
робочого часу та оплачується пропорційно відпрацьованому часу.
