Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону
України від 05.07.12 № 5067 "Про зайнятість населення" (надалі – Закон про
зайнятість) одним із основних принципів, на яких ґрунтується
державна політика зайнятості населення, є забезпечення рівних можливостей
населення у реалізації конституційного права на працю.
До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у
сприянні працевлаштуванню, належать особи, яким до настання права на пенсію за
віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.03 № 1058 "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше
років (пункт 5 частини першої статті 14 Закону про зайнятість).
Для працевлаштування зазначених вище громадян підприємствам,
установам та організаціям (надалі –
підприємство) з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб
встановлюється квота у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних
працівників за попередній календарний рік. Це не стосується інвалідів, які не досягли пенсійного віку (залишилося 10
і менше років), норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється на
підставі Закону України від 21.03.91 № 875 "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" (абзац перший частини другої статті 14 Закону про зайнятість).
Разом із цим, відповідно до абзацу першого пункту 23 Прикінцевих
та перехідних положень Закону України від 03.10.17 № 2148 "Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" з 01 січня 2018
року набирає чинності новий абзац
(другий) частини другої статті 14 Закону про зайнятість. Тобто, для
працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10
і менше років, підприємствам із чисельністю штатних працівників від 08 до 20
осіб встановлюється квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій
чисельності штатних працівників.
З наведеного випливає, що для підприємств чисельністю
штатних працівників:
- понад 20 осіб встановлено квоту у розмірі 5%
середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік;
- від 08 до 20 осіб встановлено квоту у розмірі не менше
однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників, починаючи з
01.01.2018 року.
Визначення показника середньооблікової
кількості штатних працівників
Відповідно до частини третьої статті 14 Закону про
зайнятість роботодавці самостійно розраховують квоту з урахуванням чисельності
громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах і
належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та
забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за
сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та
трудової міграції.
Середньооблікова чисельність штатних працівників
розраховується відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників,
затверджено наказом Державного комітету статистики
України від 28.09.05 № 286, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30
листопада 2005 року за № 1442/11722 (надалі
– Інструкція), у частині
визначення показника середньооблікової кількості штатних працівників.
Дія Інструкції поширюється на юридичні особи, незалежно
від форми власності та господарювання, їх відокремлені підрозділи,
а також фізичні особи-підприємців,
котрими використовується наймана праця.
Відповідно до розділу 3 Інструкції:
а) середня кількість
працівників підприємства за
період (місяць, квартал, з початку
року, рік) визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості
штатних працівників; середньої
кількості зовнішніх сумісників; середньої
кількості працюючих за
цивільно-правовими договорами;
б) середньооблікова кількість штатних
працівників:
- розраховується на підставі щоденних даних про облікову
кількість штатних
працівників, які повинні
уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення
працівника на іншу
роботу та припинення трудового
договору.
Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого
визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу;
- за місяць
обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового
складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 01 по 30 або 31 число (для лютого -
по 28 або 29), включаючи вихідні,
святкові та неробочі дні, і
ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних
працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається
на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У
випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість
штатних працівників облікового
складу за кожний
з цих днів приймається на рівні кількості
працівників облікового складу
за робочий день, що їм передував.
- на підприємствах,
які працювали неповний
місяць (наприклад, на створених
або ліквідованих підприємствах, таких, що мають сезонний характер виробництва),
визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі
дні роботи підприємства у звітному місяці,
включаючи вихідні та святкові і неробочі дні за період роботи, на число
календарних днів у звітному місяці;
- за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя,
9 місяців, рік) обчислюється шляхом
підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період із початку року
до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців у
цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Наприклад, підприємство мало середньооблікову кількість штатних
працівників: у січні - 620 осіб, лютому - 640 осіб, березні – 690 осіб. Середньооблікова кількість штатних
працівників за 1 квартал становить 650 осіб (620 + 640 + 690) : 3).
Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що в еквівалент повної зайнятості
перераховується весь персонал, який залучався до роботи у звітному періоді. Він
включає як штатних працівників підприємства, так і тих, які не перебувають в обліковому
складі та залучені до роботи
згідно з договорами і мають нарахування з фонду оплати праці.
Звільнений
працівник ураховується у кількості тих,
які вибули з першого дня його виключення з облікової
чисельності (перший робочий день
після дати, зазначеної у заяві, наказі
про звільнення).
Наприклад, працівника звільнено за власним бажанням 31 грудня,
що припадає на п'ятницю (останній день його виходу на роботу, за який здійснюються
нарахування). Згідно з пунктом 2.2 Інструкції його необхідно виключити з
облікової кількості штатних працівників з 04 січня - першого робочого дня наступного
року. Відповідно у формах державних статистичних спостережень зазначений
працівник відображається у кількості працівників, які вибули, у звітах наступного
року (за січень, I квартал) (пункт 5.5
Інструкції).
Щодо застосування квоти фізичною особою-підприємцем
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93№ 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну
програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики" затверджено Державний класифікатор "Класифікація організаційно-правових форм
господарювання" (наказ Державного комітету України з питань технічного
регулювання та споживчої політики від 28.05.04 № 97).
Організаційно-правова форма господарювання - форма
здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною
правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками),
режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації),
порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних
прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
Об'єктом класифікації є визначені чинним законодавством
організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи:
філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу
юридичної особи.
Слід відмітити, що статтею 14 Закону про зайнятість використовується
поняття «підприємство, установа та організація», тобто об'єкти організаційно-правових
форм зі статусом юридичної особи.
Постає
питання: яке місце у сфері правовідносин
займає фізична особа - підприємець
та які норми законодавства слід до них
застосовувати: норми, що регулюють відносини фізичних
осіб, чи норми, які регулюють відносини
юридичних осіб?
Відповідь можемо знайти у роз'ясненні Міністерства юстиції
України від 14.01.2011 року "Статус фізичної особи-підприємця: проблеми
застосування законодавства".
Ураховуючи наведене вище, вважаємо, що встановлення квоти
для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося
10 і менше років, поширюється лише на суб’єкти господарювання зі статусом юридичної
особи. Тобто фізичних осіб - підприємців це не стосується.
Водночас, варто дочекатися офіційного роз'яснення державного органу у межах наданих законом повноважень.
Надання роботодавцями інформації про
зайнятість та працевлаштування громадян
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 14 Закону
про зайнятість обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається
працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті,
про що роботодавці в установленому порядку інформують щороку Міністерство
соціальної політики України.
Процедуру надання підприємствами регіональним та базовим
центрам зайнятості, їхнім філіям (надалі
- центр зайнятості) інформації про зайнятість та працевлаштування громадян,
які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню визначає Порядок
надання роботодавцями державній службі зайнятості інформації про зайнятість та
працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні
працевлаштуванню, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.13 № 271, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 травня 2013 року
за № 841/23373 (надалі – Порядок).
Пунктом 2.5 розділу ІІ Порядку передбачено, що роботодавці
щороку, не пізніше 01 лютого після звітного року, подають центру зайнятості
інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові
гарантії у сприянні працевлаштуванню (форма - додаток до Порядку).
Відповідальність за порушення законодавства
про зайнятість населення (невиконання квоти)
Частинами першою та другою статті 53 Закону про
зайнятість визначено, що посадові особи органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні
особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення,
несуть відповідальність згідно із законодавством.
У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для
працевлаштування громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього закону,
з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні
таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної
заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
Звертаємо увагу. Відповідальність
застосовується не лише у разі невиконання протягом року квоти для
працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10
і менше років, а всіх категорій громадян, що мають додаткові гарантії у
сприянні працевлаштуванню.
