Державною фіскальною службою України поінформовано (індивідуальна податкова консультація від 09.11.17 №2565/6/99-99-13-02-03-15/ІПК), що до загального місячного (річного)
оподатковуваного доходу не включається сума відшкодованих роботодавцем витрат,
понесених платником податку – фізичною особою під час відрядження за кордон
(користування послугами таксі чи орендованим транспортом), за умови виконання
вимог, установлених пунктом 170.9 статті 170 Податкового кодексу України (надалі – ПКУ), тобто надання необхідних
первинних підтвердних документів.
Ця консультація, надана на виконання постанови Харківського
окружного адміністративного суду від 11.07.2017 року у справі № 820/1750/17. Звертаємо увагу, що ухвалою Харківського апеляційного
адміністративного суду від 11.10.2017 року (справа № 820/1750/17) колегія
суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, які викладені у зазначеній
постанові окружного адміністративного суду.
Справа полягала в тому, що підприємство просило суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.03.2017 року N 18470/10/28-10-01-03-11.
Позивач посилався на те, що висновки контролюючого органу, які викладені у цій індивідуальній податковій консультації, суперечать вимогам підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПКУ. Адже кодекс не містить обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівникам можуть бути віднесені до складу витрат платника податків, і при цьому маршрути-квитанції та рахунки-фактури (інвойси) є підтверджуючими документами, що засвідчують вартість витрат працівника на послуги таксі, з огляду на наявність у вказаних документах усіх необхідних ідентифікуючих реквізитів у розумінні вимог чинного законодавства.
Як установлено судом, матеріали справи свідчать, що
позивачем, в обґрунтування витрат на проїзд відрядженим працівником
підприємства, надано до суду копію маршрут-квитанції компанії Uber (мобільний
додаток, який використовується для замовлення послуг таксі працівниками
підприємства, що перебувають у відрядженні за кордоном), копію рахунка-фактури
(інвойсу) з нотаріально посвідченою копією.
Зі змісту зазначеного вище рахунка-фактури вбачається, що
цей рахунок, виданий компанією Uber на транспортне обслуговування, містить усі
необхідні відомості для ідентифікації наданих/отриманих послуг, а саме: дату
надання послуг таксі; час у дорозі; пункт відправлення та пункт прибуття,
загальну відстань між ними; графічне зображення маршруту пересування на таксі;
особу, яка отримала послуги таксі; особу водія; загальну вартість послуг таксі;
платіжну картку, з якої були списані грошові кошти на оплату послуг таксі.
Окрім того, з офіційного сайту компанії в особистому
кабінеті користувач послуг таксі отримує рахунок-фактуру (інвойс) на оплату
послуг, у якому зазначається така інформація: дата складання та номер
рахунку-фактури (інвойсу); особа, яка отримала послуги таксі; назва та
місцезнаходження юридичної особи, від імені якої складено документ; опис
послуги таксі; загальна вартість послуг таксі, у тому числі розмір податків.
Отже, суд уважає, що додана позивачем до матеріалів
справи первинна документація оформлена відповідно до вимог Закону України від 16.07.99 № 996 "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне
забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №
168/704, а маршрут-квитанція та
рахунок-фактура (інвойс) є документами, що підтверджують вартість витрат
працівника на послуги таксі, що, своєю чергою, указує на правомірність
включення вказаних послуг до складу витрат підприємства та використовується
винятково в господарській діяльності.
Суд укотре відхиляє посилання Державної фіскальної служби
України на норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за
кордон, затверджено
Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 31 березня 1998 року за № 218/2658 (у редакції відповідного наказу від 17.03.11№ 362, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2011 року за №
410/19148), яка є обов’язковою лише для бюджетних установ.
Натомість процитував норми затвердженого на підприємстві
Положення про відрядження працівників. Так, цим Положенням передбачено, що
відшкодування витрат на орендований транспорт, а також таксі, що були оплачені
через Інтернет або за допомогою мобільних додатків, може бути здійснене на
підставі роздрукованого електронного підтвердження оплати й виписки з
карткового рахунка працівника, засвідченої печаткою вповноваженого банку.
Таким чином, виправдовується використання послуг таксі до
місця відрядження та назад відрядженим працівником у випадку, коли необхідність
користування таким транспортом є об'єктивно виправданою.
