Суть спору
Позивач неодноразово подавав запит на підприємство, де
він раніше працював, про надання йому інформації про загальну суму заробітної плати
з розшифруванням за видами виплат, про розміри, підстави для відрахувань та
утримань із його заробітної плати за період роботи з 2000 по 2004 роки.
Відповідач або ігнорував запити позивача, або надавав йому відомості не в
повному обсязі.
Вважаючи, що його право на отримання інформації про
заробітну плату порушено, колишній працівник звернувся до суду з позовом на
підприємство, у якому вимагав надати інформацію про його заробітну плату в
повному обсязі.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
як і суд апеляційної інстанції, заяву позивача задовольнив. Суд мотивував своє
рішення тим, що позивач як колишній працівник підприємства має право на
ознайомлення з розмірами оплати, змістом наказів, згідно з якими йому
надавалися відпустки, та з іншою інформацією, що стосується особисто його.
Позивач звернувся до суду за захистом своїх особистих немайнових прав, а до
таких вимог строк позовної давності не застосовується.
Суд у постанові від 16.08.2017 року також зазначив, що
суди першої та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що
строк позовної давності пропущено, оскільки позивач звернувся за захистом своїх
трудових, а не за захистом немайнових прав.
Крім цього, Судом
наголошено, що право колишнього працівника на отримання інформації про умови
його праці встановлене Цивільним кодексом України (надалі – ЦК), тому при застосуванні строку позовної давності
необхідно керуватися нормами саме цього кодексу. Адже положення ЦК поширюються
в тому числі і на трудові відносини, якщо вони не врегульовані іншими актами
законодавства (стаття 9 ЦК).
Колишній працівник може отримувати інформацію про свою
трудову діяльність, оскільки такі вимоги відносяться до особистих немайнових
прав (стаття 302 ЦК). Тобто він має право звернутися до роботодавця із запитом
про надання йому інформації про розміри заробітної плати як за весь період
роботи на даному підприємстві, так і за певний проміжок часу.
Позовна давність на вимоги, що випливають із порушень
особистих немайнових прав, не поширюється (частина перша статті 268 ЦК).
Значить, звернутися з вимогою видати довідку про роботу колишній співробітник
може в будь-який час. Він має також право ознайомитися з даними про розмір своєї
заробітної плати, змістом наказів про надання йому відпустки та з іншими
відомостями, які стосується його особисто, і на підставі статті 110 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП).
Крім того, обов'язок роботодавця надавати інформацію про роботу із зазначенням
спеціальності, кваліфікації, посади та розміру заробітної плати працівника (у тому
числі й колишнього) також установлений статтею 49 КЗпП.
Строки позовної давності для вирішення трудових спорів
передбачені статтею 233 КЗпП. Звернутися до суду працівник може протягом 3
місяців із дня, коли він дізнався про порушення своїх прав. Однак у цього
правила є два винятки:
- для справ про звільнення строк позовної давності
становить один місяць;
- до спорів про стягнення заробітної плати цей строк
взагалі не застосовується.
Вимоги ж працівника (у тому числі колишнього) про надання
інформації про види виплат, розміри, підстави для відрахувань та утримань із
його заробітної плати відносяться, як було зазначено вище, не до трудових, а до
особистих немайнових прав і регулюються ЦК. Отже, правила застосування позовної
давності, установлені КЗпП, на такі випадки не поширюються.
Тому рекомендуємо роботодавцям не відмовляти в наданні
довідки про роботу та заробітну плату співробітникам навіть після звільнення,
інакше це буде розцінюватися як порушення немайнових прав громадянина.
Постанова Суду
від 16.08.2017 року у справі № 344/7234/16-ц, ЄДРСР, реєстр. № 68337896
