Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) законодавство
про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої
належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними
особами. Отже, норми законодавства про працю поширюються і на трудові правовідносини,
що виникають між працівником та фізичною особою – підприємцем.
Відповідно до статті 29 КЗпП до початку роботи за
укладеним трудовим договором роботодавець зобов'язаний:
- роз'яснити працівникові його права і обов'язки та
проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де
він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не
усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і
компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і
колективного договору;
- ознайомити працівника з правилами внутрішнього
трудового розпорядку та колективним договором;
- визначити працівникові робоче місце, забезпечити його
необхідними для роботи засобами;
- проінструктувати працівника з техніки безпеки,
виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Частиною першою статті 142 КЗпП встановлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робочих
і працівників підприємств, установ, організацій, затверджено постановою
Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань за погодженням із ВЦСПС
від 20.07.84 № 213.
Ця постанова застосовується на підставі постанови Верховної
Ради України від 12.09.91 № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства Союзу РСР" (лист Міністерства соціальної
політики України від 12.07.13 №3187/0/10-13/13).
Наприклад, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для
працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України, затверджено наказом цього
Міністерства від 20.12. 93 № 455, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 червня
1994 року за № 121/330.
Недотримання роботодавцем, в тому числі підприємцем,
визначеного порядку допуску до роботи працівника є порушенням законодавства про
працю, про це, зокрема, йдеться у листі Міністерства соціальної політики
України від 21.06.17 № 312/0/22-17/13 "Щодо обов'язкового затвердження правил внутрішнього
трудового розпорядку".
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1
Закону України від 22.06.12 № 5026 "Про організації роботодавців, їх
об'єднання, права і гарантії їх діяльності", роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація)
або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує
працю фізичних осіб.
Отже, у разі використання фізичною особою – підприємцем найманої
праці, він виступає роботодавцем, а тому має розробляти правила внутрішнього
трудового розпорядку. При цьому трудовим колективом у даному випадку є особи,
які уклали в установленому порядку з фізичною особою - підприємцем трудовий
договір.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України
від 08.06.01 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001
року за № 554/5745, затверджено Форму трудового договору між працівником і
фізичною особою, яка використовує найману працю та Порядок реєстрації трудового
договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (у
редакції відповідного наказу від 14.10.10 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05
листопада 2010 року за № 1038/18333).
Міністерством соціальної політики України надано роз'яснення щодо трудового розпорядку на підприємствах (лист від 28.12.17 № 568/0/22-17/134).
Звертаємо увагу. Листи
Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами, за
своєю природою вони мають інформаційний, рекомендаційний та необов'язковий
характер.
