Відокремленим
підрозділом юридичної особи введено підсумований облік робочого часу для
окремих працівників. Графіки змінності складаються так, щоб виконувалася вимога
статті 61 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) і тривалість робочого часу за обліковий період не
перевищила нормального числа робочих годин.
Посадовими
особами територіального органу, що належить до сфери управління Державної
служби України з питань праці, під час перевірки встановлено, що в графіках
змінності працівники чергувалися в змінах не рівномірно (порушена стаття 58
КЗпП), вихідні дні їм надавалися хаотично (через 1 (2, 5, 7) день роботи).
Отже, застосування підсумованого обліку робочого часу не є підставою для
зменшення часу відпочинку працівників (міжзмінного, щотижневого тощо),
встановленого статтями 58, 59, 70 КЗпП.
Юридична особа
наполягає, що жодних порушень не допущено, оскільки у межах облікового періоду
норма часу відпочинку дотримана.
Спір між суб’єктами
“дійшов “ до Верховного Суду.
Історія справи
Товариство з
обмеженою відповідальністю (надалі – ТОВ,
позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з
позовною заявою до Управління Державної служби України з питань праці у
Черкаській області (надалі – Управління,
відповідач, Держпраці), в якій
просило суд визнати протиправним та скасувати Постанову Управління про
накладення штрафу.
Позовні вимоги
обґрунтовано тим, що відповідач прийняв Постанову про накладення штрафу на
підставі акту інспекційного відвідування, без складання припису щодо порушень
законодавства про працю; акт інспекційного відвідування не містить посилань на
конкретні документи, на підставі яких було виявлено порушення статей 58 (робота
змінами) і 69 (вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах,
організаціях) Кодексу законів про працю України; висновки Акту інспекційного
відвідування не відповідають фактичним обставинам справи.
Рішенням
Миколаївського окружного адміністративного суду позов задоволено повністю,
визнано протиправним та скасовано постанову Управління про накладення штрафу на
ТОВ.
Постановою
П`ятого апеляційного адміністративного суду рішення Миколаївського окружного
адміністративного залишено без змін.
Управління з вказаними
вище рішеннями судів не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з
касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх
інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування всіх
обставин справи, просить суд скасувати рішення Миколаївського окружного
адміністративного суду, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду та
відмовити повністю у задоволенні позову.
Обставини
справи
Судами першої та
апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими
особами Управління проведено інспекційне відвідування філії ТОВ із питань
оформлення трудових відносин, робочого часу, часу відпочинку, оплати праці.
За результатами
якого складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує
найману працю, де зафіксовано порушення статей 58 і 69 КЗпП, виявлено що у філії
ТОВ не встановлено рівномірного чергування працівників у змінах, при складанні
графіків роботи не дотримано вимог щодо переходу з однієї зміни в іншу через
кожний робочий тиждень, працівникам вихідний день протягом тижня не надається
(працюють сім днів і більше), вихідні дні надаються хаотично (через 1 день
роботи, 2,5,7). Акт підписаний з запереченнями позивача.
На підставі цього
Акта інспекційного відвідування прийнято Постанову про накладення на ТОВ штрафу
у розмірі 4173 гривен.
ТОВ із Постановою
про накладення штрафу не погодилося, що і стало підставою для звернення до суду
з відповідним позовом.
Оцінка судів
першої та апеляційної інстанції
Суди першої та
апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувались тим, що
оскаржувана Постанова є такою, що не ґрунтується на нормах КЗпП є протиправною,
та підлягає скасуванню.
Окружний
адміністративний суд виходив з того, що у філії ТОВ запроваджено метод
підсумованого обліку робочого часу з обліковим періодом - один рік і відповідач
не довів невідповідності використання позивачем цього методу положеннями КЗпП.
Суд апеляційної
інстанції зазначив, що зі змісту статті 61 КЗпП, якою допускається використання
підсумованого обліку робочого часу, вбачається, що вона є спеціальною нормою по
відношенню до положень статей 50, 51, 58 59, 69 і 70 КЗпП.
Доводи
касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
Касаційну скаргу
мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми
матеріального права (що проявилось у їх неправильному тлумаченні) статті 45
Конституції України та статті 70 КЗпП.
Відповідач
зазначає, що наразі Верховний Суд не розробив позиції щодо забезпечення
конституційної гарантії права громадян на відпочинок на безперервно діючих
виробництвах, які застосовують підсумований облік робочого часу, а практика
судів апеляційної інстанції є розрізненою та потребує правового висновку
Верховного Суду для розв`язання аналогічних спорів.
На думку
скаржника, застосування підсумованого обліку робочого часу не є підставою для
зменшення встановленого законом часу відпочинку працівників і стаття 61 КЗпП не
звільняє роботодавців від дотримання вимог законодавства щодо часу відпочинку
працівників (міжзмінного, щотижневого тощо), який визначений статтями 59 і 69,
70 КЗпП.
У касаційній
скарзі зазначено, що внаслідок неврахування позивачем вимог статті 58 КЗпП при
складенні графіків роботи працівників філії, вони нерівномірно чергувалися у
змінах.
У відзиві на
касаційну скаргу позивач зазначає, що прийняття постанови про накладення штрафу
відповідачем без складання припису про порушення законодавства є неправомірним.
Позивач, з
посиланням на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що
відповідач не може обґрунтовувати законність оскаржуваної постанови посилаючись
на докази, які не були покладені в основу оскаржуваної постанови.
Також позивач
вважає, що жодних порушень часу відпочинку працівників ТОВ не допущено, в межах
облікового періоду норма часу відпочинку дотримується.
Управління у
письмових поясненнях, наданих суду касаційної інстанції, посилається на те, що
правомірність оскаржуваної Постанови не залежить від правомірності припису про
усунення виявлених порушень.
Оцінка
Верховного Суду
Верховний Суд,
перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду,
визначених статтею 341 КАС, а також, надаючи оцінку правильності застосування
судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах,
виходить з наступного.
Частиною другою
статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Норми
матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент
виникнення спірних правовідносин.
Статтею 43
Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він
вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами
права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За приписами ст.
45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право
забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної
щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих
професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна
тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної
щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення
цього права визначаються законом.
Частиною першою
статті 50 КЗпП визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не
може перевищувати 40 годин на тиждень.
Згідно зі статтею
61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також
на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах
робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої
для такої категорії працівників
щоденної чи щотижневої тривалості робочого часу, допускається за
погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації
запровадження робочого часу з тим, щоб
тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального
числа робочих годин (статті 50, 51 КЗпП).
При цьому, час,
відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, тобто в надурочний
час, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно
табелю обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий
період.
Обліковим
періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. В
окремих випадках застосовуються інші облікові періоди - декада, квартал,
півріччя, рік тощо.
При підсумованому
обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем
і погоджуються з профспілками, а в разі їх відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі.
Міністерством
соціальної політики України надано роз`яснення щодо застосування Закону України
від 06.12.16 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України", в якому зазначено, що для підприємств, на яких встановлено
підсумований облік робочого часу, з метою зменшення годин надурочної роботи та
навантаження на фонд оплати праці, рекомендується застосовувати такі облікові
періоди як півріччя, рік.
Слід відмітити,
що підсумований облік робочого часу передбачає, що тривалість роботи протягом
доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормальної тривалості,
однак, установлена законом норма робочого часу має бути дотримана в середньому
за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.
Підсумований
облік робочого часу за наявності підстав його застосування може
запроваджуватися лише за погодженням з виборним органом первинної профспілкової
організації (стаття 61 КЗпП). При відсутності профспілкової організації питання
про запровадження та умови застосування підсумованого обліку робочого часу
доцільно було б вирішувати в колективному договорі за погодженням з органом,
уповноваженим представляти інтереси трудового колективу.
Судами попередніх
інстанцій встановлено, що відповідачем (Акт інспекційного відвідування
юридичної особи, яка використовує найману працю) виявлені порушення статей 58 і
69 КЗпП, а саме виявлено, що в філії ТОВ не встановлено рівномірного чергування
працівників у змінах, при складанні графіків роботи не дотримано вимог щодо
переходу з однієї зміни в іншу через кожний робочий тиждень, працівникам
вихідний день протягом тижня не надається (працюють сім днів і більше), вихідні
дні надаються хаотично (через 1 день роботи, 2,5,7).
Відповідно до пункту
3.4 Колективного договору філії ТОВ, затвердженого загальними зборами трудового
колективу, встановлено такі режими роботи:
- п`ятиденний
робочий тиждень із ненормованим робочим днем (для всіх працівників окрім тих,
хто працює у змінному режимі роботи);
- змінний режим
роботи, згідно із затвердженим переліком посад та професій (додаток до
колдоговору). Перелічені у додатку категорії працівників працюють за графіками,
розробленими фахівцями та затвердженими директором філії відповідно до
виробничої потреби, відповідно до вимог трудового законодавства.
Пунктом 5.6 Правил
внутрішнього трудового розпорядку філії ТОВ установлено, що робочий час, для
категорій працівників зі змінним режимом роботи визначається, виходячи з
прийнятої на підприємстві чисельності та складу змін, з урахуванням виробничої
доцільності роботи філії у змінному режимі, при цьому робочий час не може
перевищувати граничної його тривалості за рік.
Для категорій
працівників зі змінним режимом роботи встановлюється підсумований облік
робочого часу :
- з 01 січня. по
30 червня 2013 року з піврічним обліковим періодом, для того, щоб тривалість
робочого часу за обліковий період не перевищувала норми робочого часу за півроку,
встановленої чинним, законодавством;
- з 01 липня 2013
по 30 червня 2014 року з річним обліковим періодом, для того, щоб тривалість
робочого часу за обліковий період не перевищувала норми робочого часу на рік, установленої
чинним законодавством.
Надалі для
категорій працівників зі змінним режимом роботи встановлюється підсумований
облік робочого часу з річним обліковим періодом з 01.07.13 по 30.06.14 із тим,
щоб тривалість робочого часу за тиковий період не перевищувала норми робочого
часу на рік, установленої чинним законодавством.
Статтею 58 КЗпП передбачено,
що тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної
тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).
Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.
Відповідно до статті
69 КЗпП вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах,
організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або
через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на
вантажно-розвантажувальних роботах, пов`язаних з роботою транспорту, вихідні
дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з
графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом
за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Пунктом 7
Методичних рекомендаціях щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджено наказом
Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.06 № 138 зазначено,
що при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають
розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не
меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву
на обід) (частина перша статті 59 КЗпП, тривалість щотижневого безперервного
відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (стаття 70 КЗпП).
Призначення
працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга статті
59 КЗпП).
При застосуванні
підсумованого обліку робочого часу, може бути змінена тривалість щотижневого
робочого часу (стаття 50 КЗпП), проте тривалість встановленого законом часу
відпочинку не може бути змінена.
Мінімальна
тривалість щотижневого відпочинку визначена КЗпП. Так, відповідно до статті 70 цього
кодексу, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш
як сорок дві години.
При підсумованому
обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином,
щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості
часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша статті
59 КЗпП), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не
меншою, як сорок дві години (стаття 70 КЗпП).
Використання
підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від дотримання вимог
статей 59 і 70 КЗпП.
Мінімальний час
відпочинку встановлюється законом і може бути збільшений, але не зменшений,
саме у цьому і полягає конституційне право громадян на відпочинок.
При складенні
графіку роботи, вимог наведених вище статей чинного законодавства позивач не
врахував.
Таким чином,
оскільки мають місце випадки, коли протягом робочого тижня працівникам філії
ТОВ вихідний день не надавався, має місце порушення вимог статті 69 КЗпП, що, в
свою чергу, порушує конституційне право своїх працівників на відпочинок.
З урахуванням
викладеного, суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального
права до спірних правовідносин.
Водночас,
висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним,
виходячи з такого.
Відповідно до частини
першої статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням
законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду
діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які
використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що
реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням
законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положення про
Державну службу України з питань праці, затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 11.02.15 № 96.
Частиною
четвертою статті 2 Закону Законом України від 05.04.07 № 877 "Про основні
засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"
визначено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та
контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у
встановленому цим законом порядку з урахуванням особливостей, визначених
законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Постановою
Кабінету Міністрів України від 26.04.17 № 295 затверджено Порядок здійснення
державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок № 295)., яким врегульовані
основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням
законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та
відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які
використовують найману працю.
Отже, зі змісту
наведених вище правових норм Верховний Суд вбачає, що інспекційне відвідування
є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке
відноситься до повноважень відповідача, та яке проводиться на підставі наказу
та направлення.
За результатами
інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень -
виноситься припис.
Акт інспекційного
відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю підписаний позивачем
із запереченнями, які були подані відповідачу в установлений законодавством
триденний строк з моменту отримання Акту.
Водночас, указаний
Акт містить ряд недоліків, які допущено відповідачем, а саме:
- немає
конкретних дат та періодів, в які було перевищено норму відпочинку;
- немає прізвищ
конкретних працівників, щодо яких допущено порушення, оскільки у філії ТОВ метод
підсумованого обліку робочого часу встановлено для окремих посад (працівників);
- не зазначено,
які документи досліджено і які підтверджують виявлені порушення трудового
законодавства.
На підставі цього
Акту, відповідачем поряд складено Постанову про накладення штрафу та винесено
Припис про усунення виявлених порушень.
При цьому, Припис
винесений відповідачем вже після подання позовної заяви у даній справі.
ТОВ оскаржило
його в адміністративному порядку. За результатами розгляду цієї скарги
відповідачем самостійно прийнято рішення щодо скасування Управлінням Припису в
повному обсязі.
Разом із цим, скасований
Управлінням Припис містить вимоги щодо усунення порушень законодавства про
працю, зокрема, статей 58 і 69 КЗпП.
Верховним Судом відзначено,
що зважаючи на суттєвість для суб`єкта господарювання наслідків державного
контролю, Управління мало забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства
при проведення перевірки, складанні Акта про порушення, припису та Постанови
про накладення штрафу, чого в цьому випадку дотримано не було, а тому, наведені
вище порушення , Управлінням (відповідачем) порядку перевірки є достатньою підставою для скасування її
наслідків.
Зважаючи на те,
що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили характер спірних
правовідносин та процедурні порушення Управління, але вірно дійшли висновку
стосовно задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування Постанови
Управління про накладення штрафу, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в
частині мотивування висновку про задоволення позовних вимог.
Постанова Верховного
Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 року у справі № 400/296/19 (номер судового провадження: К/9901/23156/19).
