Особа (позивач) звернувся з позовною заявою до
Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі
- ТОВ, відповідач) про встановлення факту перебування у трудових
відносинах, стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування моральної
шкоди.
В
обґрунтування позову зазначив, що працював у ТОВ на посаді менеджера з продажу
без документального оформлення трудових відносин. При прийомі на роботу йому
повідомили про те, що його заробітна плата становитиме 6500 гривень у місяць,
проте жодних коштів за весь період роботи йому не виплачено.
Він
припинив працювати у ТОВ у зв`язку з відмовою його офіційного працевлаштування
на займаній посаді. Водночас, відповідач не повернув йому військовий квиток і
не вніс до трудової книжки записи про прийняття на роботу і звільнення.
Вказує,
що у зв`язку з протиправними діями керівника ТОВ йому завдано моральну шкоду,
яку оцінює у 20000 гривень.
За
таких обставин позивач просив встановити
факт перебування у трудових відносинах із ТОВ у період з 19 січня по 27 квітня
2017 року включно, зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки
записи про прийняття на роботу і про звільнення у зв`язку з порушенням
роботодавцем законодавства про працю, стягнути невиплачену заробітну плату у
розмірі 21834,05 гривень і 20000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, а
також зобов`язати повернути військовий квиток.
Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
Рішенням
міського суду Полтавської області, позов задоволено частково.
Встановлено
факт перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ із 19 січня по 27 квітня
2017 року.
Стягнено
з ТОВ на користь позивача невиплачену заробітну плату у розмірі 10871,58
гривень, 5000 гривень у відшкодування моральної шкоди і 160 гривень судового
збору.
У
задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ повернути військовий квиток відмовлено.
Отже, задовольняючи
позов частково, суд першої інстанції виходив із доведеності фактичного
перебування позивача у трудових відносинах із ТОВ без документального
оформлення і офіційного працевлаштування, що є підставою для стягнення
заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним діями
роботодавця.
У
задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ повернути військовий квиток суд відмовив у зв`язку з їх
недоведеністю.
Постановою
апеляційного суду Полтавської області рішення міського суду Полтавської області
скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи
у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності
позовних вимог і відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження
перебування сторін у фактичних трудових відносинах.
Так, будь-які
докази прийняття позивача на роботу до
ТОВ із виданням відповідного наказу, його ознайомлення із правилами
внутрішнього трудового розпорядку і трудовими обов`язками, наданням власного
робочого місця, нараховуванням і виплатою заробітної плати, у справі відсутні.
Апеляційний
суд, з листів ТОВ установив, що відеозаписи з камер відеоспостереження за
період із 19 січня по 27 квітня 2017 року не збереглися, а електронна
перепустка до службового приміщення ТОВ не видавалася.
Оцінивши
покази допитаних судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив,
що сторони мали намір укласти цивільно-правовий договір щодо виконання робіт у
сфері комп`ютерних технологій, у зв`язку з чим позивачу надана можливість у
необхідних випадках користуватися облаштованим у ТОВ комп`ютером для сторонніх
відвідувачів, при цьому власного робочого місця він не мав. У подальшому цивільно-правовий
договір між сторонами не був укладений.
У ході
розгляду справи позивач також повідомив, що у зазначений вище період трудова
книжка знаходилася у нього вдома.
Короткий зміст
вимог касаційної скарги
Громадянин
звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову
апеляційного суду Полтавської області скасувати і направити справу на новий
розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заявником
зазначено, що у порушення вимог цивільного процесуального законодавства суд
апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності і без доказів
належного повідомлення про місце, дату та час розгляду справи.
На
думку заявника, суд апеляційної інстанції фактично ухилився від розгляду справи
по суті, оскільки, встановивши його систематичне відвідування ТОВ у період з 19
січня по 27 квітня 2017 року, не з`ясував причини цих візитів і характер
правовідносин, які існували між ним і відповідачем у цей період.
ТОВ у відзиву
на касаційну скаргу, послалося на безпідставність її доводів, а також указало,
що позивач ніколи не перебував у трудових правовідносинах із товариством і
відвідування його офісу носило кількаразовий характер.
Позиція Верховного
Суду
Відповідно
до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК) провадження в цивільних справах здійснюється
відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій,
розгляду і вирішення справи.
Відповідно
до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для
скасування судового рішення.
Згідно
зі статтею 2 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) право громадян
України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче
встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір
професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують
право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві,
в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовим
договором є угода між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник
зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні
для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним
договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП).
Відповідно
до статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або
інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених
законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про
стан здоров`я та інші документи.
Працівник
не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого
наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та
повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення
формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на
роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким
чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену
до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за
конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується
заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги,
компенсації тощо.
Цивільне
судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК).
Кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази
подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може
ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК ).
Доказами
є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність
обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та
інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази,
які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність
обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність
доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує
відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76, 80 ЦПК).
Встановивши
відсутність достатніх доказів, які б свідчили про перебування позивача у період із 19 січня по 27 квітня
2017 року у трудових відносинах із ТОВ, під чим розуміється виконання
обумовленої трудовим договором роботи з підляганням внутрішньому трудовому
розпорядку та оплатою цієї праці, суд апеляційної інстанції обґрунтовано
відмовив у позові.
Оскільки
позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування
моральної шкоди є похідними від вимоги про встановлення факту перебування у
трудових відносинах, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні
цих вимог.
Доводи
заявника про те, що суд апеляційної інстанції фактично ухилився від розгляду
справи по суті, оскільки, встановивши його систематичне відвідування ТОВ, не
з`ясував причини цих візитів і характер відносин, які існували між ним і
відповідачем у цей період, касаційний суд відхиляє.
Суд
апеляційної інстанції, оцінивши подані сторонами докази, дійшов висновку про
періодичне відвідування позивачем службового приміщення ТОВ, оскільки вони мали
намір укласти цивільно-правовий договір щодо виконання робіт у сфері
комп`ютерних технологій, для чого позивачу надано можливість працювати на
комп`ютері товариства, встановленому для сторонніх відвідувачів.
Постійного
характеру таких візитів, наявності у позивача власного робочого місця і
визначення для нього певного обсягу трудових обов`язків апеляційним судом не
встановлено.
Фактично
доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів, що
відповідно до статті 400 ЦПК не відноситься до повноважень касаційного суду під
час касаційного перегляду справи.
Твердження
заявника про те, що апеляційний суд порушив вимоги процесуального
законодавства, так як розглянув справу за його відсутності і без доказів
належного повідомлення про місце, дату та час розгляду справи, касаційний суд
вважає безпідставними.
Суд апеляційної
інстанції рекомендованим листом із повідомленням про вручення направив позивачу судову повістку щодо призначення
цієї справи до розгляду,; вказану повістку заявник отримав особисто, тобто
завчасно до судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення .
До суду
від позивача надійшов відзив на
апеляційну скаргу, а також заява, у якій він просив розглядати справу за його
відсутності і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Стаття
211 ЦПК закріплює право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи
за його відсутності. У статті 372 ЦПК вказано, що неявка сторін або інших
учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду
справи, не перешкоджає розгляду справи у апеляційному суді.
Оскільки позивач, будучи належним чином повідомленим
про дату, час і місце розгляду справи, звернувся до апеляційного суду із заявою
про розгляд справи за його відсутності, розгляд судом апеляційної інстанції
цієї справи за відсутності заявника не свідчить про порушення цивільного
процесуального законодавства і про обмеження його процесуальних прав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі
цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім
того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які
сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у
державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні
висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким
чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що
випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних
обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове
рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За
таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав
для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції,
встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її
вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і
процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК є
підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного
суду без змін.
Наявність
обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК судове рішення
підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновок
Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд залишив
касаційну скаргу - без задоволення, а постанову апеляційного суду Полтавської
області - без змін.
Постанова ВС від
23.09.2019 року у справі № 534/1041/17
Власний погляд
Вважаємо,
що наведена вище справа має стати прикладом усім, хто погоджуються з
пропозицією керівника підприємства або організації працювати без належного оформлення
трудових правовідносин.
Навіть
усні гарантії керівництва щодо укладання у подальшому цивільно-правового договору
про виконання робіт (надання послуг) не можуть бути підставою для того, щоб ці
роботи виконувались або надавались будь-які послуги та ще і безоплатно.
Керівник
підприємства та фізична особа можуть скласти письмовий протокол намірів про укладання
у подальшому договору цивільно-правового характеру відповідного змісту.
Де
позивачу – неоформленої особі, взяти належних доказів для суду?
Свідками
у суді виступали мабуть працівники цього товариства, то зрозуміло, які
свідчення ними давалися, - хто ж схоче втратити роботу. Відеозаписів із камер
відеоспостереження, на дослідженні яких наполягала фізична особа, як доказ
дотримання трудового розпорядку робочого дня, - немає. Письмових розпорядчих
актів товариства, - немає. Водночас заробітна плата не нараховувалася і не
виплачувалася. При цьому, фізична особа ходила на роботу майже чотири місяці без
офіційного працевлаштування.
Відповідно
до статті 265 КЗпП юридичні особи, які використовують найману працю, несуть
відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до
роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Отже,
вважаємо, що після першого місяця неоформлення трудових правовідносин і невиплати
заробітної плати, фізична особа мала би, в установленому порядку, звернутися
письмово (або потрапити на особистий прийом) до відповідного територіального
органу, що належить до сфери управління Державної служби України з питань
праці.
Працівники
цього державного органу, в межах повноважень, мали змогу відслідкувати та зафіксувати
факт перебування фізичної особи на робочому місці та виконання нею доручених
керівництвом завдань.
Це не
тільки штраф для посадових осіб товариства за порушення вимог трудового
законодавства, але і поява можливості у фізичної особи (за необхідності) залучити до участі у справі
в якості Третьої особи – державний орган або надати суду як доказ письмові
звернення до нього та відповіді на них.
