Відповідно до статті 25 Закону України від 14.10.14 № 1700
"Про запобігання корупції" (надалі
– Закон про корупцію), особам уповноваженим на виконання функцій держави
або місцевого самоврядування, зазначеним (пункті 1 частини першої статті 3
цього закону), забороняється:
•займатися іншою оплачуваною (крім
викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської
та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не
передбачено Конституцією або законами України;
•входити до складу правління, інших виконавчих чи
контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на
меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з
управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній
громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді
(спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше
не передбачено Конституцією або законами України.
Водночас, зазначені вище обмеження не поширюються на
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад
(крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній
основі), присяжних (частина друга цієї статті).
Для інших
категорій осіб Законом про корупцію передбачено шість видів оплачуваної
діяльності, якими може займатися особа, з урахуванням обмежень, встановлених
для окремих категорій посадовців в Конституції України або в інших законах.
Наприклад,
статтею 120 Конституції України встановлено більш звужені винятки.
Зокрема,
члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів
виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою
роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час).
Також
частина третя статті 12 Закону України від 09.04.99 № 586 "Про місцеві
державні адміністрації", зокрема, зазначає, що голови місцевих державних
адміністрацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів місцевих
державних адміністрацій не можуть суміщати свою службову діяльність з іншою, в
тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої
діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової
ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку.
Пунктом 4
частини першої статті 3 Закону України від 17.11.92 № 2790 "Про статус
народного депутата України" передбачено, зокрема, що народний депутат не
має права займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за
винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної
практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час.
Статтею
66 Закону України від 02.07.15 № 580 "Про Національну поліцію" встановлено,
що поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною
діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Відповідно
до частини п’ятої статті 32 Закону України від 10.12.15 № 889 "Про
державну службу" на державних службовців поширюються обмеження,
передбачені Законом про
корупцію. А це означає, що на державних службовців поширюються у повному обсязі
вимоги, встановлені Законом про
корупцію, в частині обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами
діяльності.
На жаль,
зміст понять, наведених у пункті 1 частини першої статті 25 Закону
про корупцію, не розкривається. Тому зупинимося на
цих поняттях більш детально.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на
власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами
господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних
результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України, надалі - ГК).
Корпоративні права - це
права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні)
господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в
управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку
(дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої
відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та
статутними документами (частина перша статті 167 ГК).
Слід
зазначити, що відповідно до частини другої цієї статті володіння корпоративними
правами не вважається підприємництвом.
Звертаємо
увагу, що виняткові види діяльності - викладацька, наукова, творча діяльність,
медична практика, інструкторська та суддівська практика із спорту можуть бути
видами підприємницької діяльності. Тому, у разі якщо суб’єкт, на якого
поширюються вимоги Закону про
корупцію, буде займатися цими видами як підприємницькою діяльністю, матиме
місце порушення вимог статті 25 Закону про корупцію.
Оплачуваною діяльністю слід
вважати діяльність, за яку особа отримує винагороду, незалежно від того, є вона
систематичною чи одноразовою, грошовою чи натуральною, виплачується за трудовою
або іншою угодою чи без неї, за виконану роботу чи як аванс, за фізичну роботу
чи інтелектуальну, є прямою чи непрямою, обліковується вона чи ні, сплачує
особа з цієї винагороди податки чи не сплачує тощо.
Отже,
ознаками іншої оплачуваної діяльності слід вважати такі:
•вона не є підприємницькою
діяльністю, а також не є викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною
та суддівською практикою, інструкторською практикою із спорту;
•ця діяльність передбачає активну
поведінку — застосування особою своєї праці;
•за виконану працю особа отримала
оплату (винагороду) чи за умовами договору повинна була її отримати;
•вона, як правило, є
систематичною, але може бути і одноразовою, якщо це принесло особі відносно
великі доходи (Науково-практичний коментар до Закону України "Про
запобігання корупції"/ Наук. ред. Хавронюк М. І, К: Ваіте, 2018).
Викладацька діяльність -
діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей,
світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових
та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси,
майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним
(науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така
форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на
основі відповідного трудового або цивільно-правового договору (пункт 4 частини
першої статті 1 Закону України від 05.09.17 № 2145 "Про освіту").
Наукова діяльність -
інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або)
пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та
прикладні наукові дослідження (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України
від 26.11.15 № 848 "Про наукову і науково-технічну діяльність").
Важливим
є те, що ця діяльність має бути спрямована на одержання нових знань та (або)
пошук шляхів їх застосування. З урахуванням частини першої статті 1 цього закону
різновидами наукової діяльності є науково-технічна, науково-педагогічна та науково-організаційна
діяльність, а саме:
•науково-організаційна діяльність
- діяльність, спрямована на методичне, організаційне забезпечення та
координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності
(пункт 23);
•науково-педагогічна діяльність -
педагогічна діяльність в університетах, академіях, інститутах та закладах
післядипломної освіти, що пов’язана з науковою та (або) науково-технічною
діяльністю (пункт 24);
•науково-технічна діяльність -
наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для
розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних
проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та
науково-технічні (експериментальні) розробки (пункт 26).
Творча діяльність - індивідуальна
чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів,
що мають культурну цінність (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України
від 07.10.97 № 554 "Про професійних творчих працівників та творчі спілки").
Частиною
першою статті 54 Конституції України, зокрема, передбачено чотири види
творчості: літературна, художня, наукова та технічна.
Згідно із
абзацом першим частини першої статті 1 Закону України від 21.06.01 № 2547 "Про
народні художні промисли" народний художній промисел також є видом творчої
діяльності.
У наведеному понятті ключовими термінами є
"твори" та "культурна цінність".
Відповідно
до частини першої статті 8 Закону України від 23.12.93 № 3792 "Про
авторське право і суміжні права", творами у галузі науки, літератури і мистецтва
є:
-
літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового,
технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
- виступи, лекції, промови, проповіді та інші
усні твори;
- комп’ютерні програми;
- бази даних;
- музичні
твори з текстом і без тексту;
- драматичні,
музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для
сценічного показу, та їх постановки;
- аудіовізуальні
твори;
- твори
образотворчого мистецтва;
- твори
архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
- фотографічні
твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
- твори
ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки,
різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
- ілюстрації,
карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії,
геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
- сценічні
обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору,
придатні для сценічного показу;
- похідні
твори;
- збірники
творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники
звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої
праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення
авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
- тексти
перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими
мовами іноземних аудіовізуальних творів;
- інші
твори.
Поняття "культурна
цінність", у свою чергу, вживається в Законі України від 21.09.99 № 1068 "Про вивезення, ввезення та повернення культурних
цінностей" (частина перша статті 1) у такому значенні: культурні
цінності - об'єкти матеріальної
та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове
значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до
законодавства України, а саме:
- оригінальні
художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з
будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного
мистецтва;
- предмети,
пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією
науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів
держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки,
культури та мистецтва;
- предмети
музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
- складові
частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток
монументального мистецтва;
- старовинні
книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну
цінність, окремо чи в колекції;
- манускрипти
та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і
фонодокументи, окремо чи в колекції;
- унікальні
та рідкісні музичні інструменти;
- різноманітні
види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;
- рідкісні
поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;
- рідкісні
монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;
- зоологічні
колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або
естетичну цінність;
- рідкісні
колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології.
Медична практика. Відповідно до абзацу другого пункту 4 Ліцензійних
умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.16 № 285, господарська
діяльність з медичної практики (надалі - медична практика) - вид господарської
діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони
здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги
та медичного обслуговування на підставі ліцензії.
Ліцензійними
умовами (пункт 9) також встановлено, що медична практика ліцензіатом
провадиться:
- за
лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною
освітою, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;
- за
видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована),
третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація);
- за
місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання
ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них
змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування).
Деякі
питання безперервного професійного розвитку лікарів, затверджено наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 22.02.19 № 446, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 25 березня 2019 року за № 293/33264.
Отже, ті
публічні службовці, які планують займатися чи займаються медичною практикою, і
не порушувати при цьому вимоги статті 25 Закону про корупцію, повинні мати відповідну професійну
медичну підготовку. При цьому таку практику рекомендується здійснювати у
закладах охорони здоров’я державної чи комунальної власності.
Інструкторська та суддівська практика зі спорту. Ці види
діяльності як виняткові, якими можуть займатися публічні службовці, в
антикорупційному законодавстві почали згадуватися не так давно - з червня 2009
року, але чітко поняття "інструкторська практика із спорту" та "суддівська
практика із спорту" у законодавстві не визначено.
Водночас,
у пунктах 46 та 47 Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.08 № 993, зокрема, ідеться мова
про посаду інструктора-методиста
спортивної школи, який:
- здійснює
методичне забезпечення та координацію роботи тренерів-викладачів спортивної
школи з відбору вихованців, організацію навчально-тренувальної роботи, контроль
за комплектуванням груп, результатами навчально-тренувальної роботи, контролює
проходження підвищення кваліфікації тренерами-викладачами, проведення відкритих
навчально-тренувальних занять;
- веде
статистичний облік та проводить аналіз результатів роботи спортивної школи,
відділень, груп, бере участь у підготовці статистичного звіту про роботу
спортивної школи, а також відповідає за ведення документації з питань
проведення методичної роботи;
- здійснює
контроль за проведенням навчально-тренувальних занять, виконанням
індивідуальних планів та відповідає за складення і додержання розкладу занять.
На посаду
інструктора-методиста призначається фахівець, який має вищу освіту за
спеціальністю фізична культура і спорт та ступенем “бакалавр” чи
"магістр" (абзац другий пункту 46).
Щодо суддівської
практики із спорту, то тотожне поняття міститься у статті 41 Законі України
від 24.12.93 № 3808 "Про фізичну культуру і спорт", яка має назву "Спортивне
суддівство".
У статті
зазначається, що суддівство спортивних змагань здійснюється спортивними суддями
- фізичними особами, які пройшли спеціальну підготовку і отримали відповідну
кваліфікаційну категорію та уповноважені забезпечувати дотримання правил
спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати
достовірність зафіксованих результатів.
В Україні встановлені такі кваліфікаційні
категорії спортивних суддів:
- спортивний
суддя Національної категорії;
- спортивний
суддя першої категорії;
- спортивний
суддя другої категорії;
- юний
спортивний суддя.
Кваліфікаційні категорії спортивним суддям
присвоюються спортивними федераціями в порядку, затвердженому центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
фізичної культури та спорту.
Звертаємо увагу на деякі позиції щодо зайняття дозволеними видами
діяльності у робочий час.
Як
зазначається у Науково-практичному коментарі до Закону про корупцію, у
випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави чи місцевого
самоврядування, здійснює викладацьку, наукову, творчу діяльність, медичну
практику, інструкторську чи суддівську практику зі спорту саме в робочий час, у порушення
при цьому своїх посадових обов’язків, графіків змін тощо, до неї може бути застосована
виключно дисциплінарна відповідальність за порушення правил внутрішнього
трудового розпорядку або інших вимог нормативно-правових актів із питань праці.
Це не
стосується випадків, коли Конституція України або закон, прийнятий в розвиток
Конституції України,
прямо забороняє тому чи іншому суб’єкту займатися викладацькою, творчою тощо
діяльністю саме в робочий час.
Йдеться,
як вже зазначалось вище, про дозвіл народному депутату України займатися
викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною практикою лише у вільний від виконання обов’язків
народного депутата час, членам Кабінету Міністрів України, а також депутатам
місцевих рад, які працюють в раді на постійній основі, - викладацькою, науковою
та творчою діяльністю - лише у позаробочий час.
Таке
бачення авторів Науково-практичного коментаря до Закону про корупцію,
ґрунтується на наступному.
Розглядаючи
справу про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів,
Конституційний Суд України (рішення від 06.10.10 № 21-рп, справа N 1-27/2010) визнав неконституційними словосполучення
"що здійснюються в позаробочий час"
(пункт 2 частини першої статті 4 Закону України від 11.06.09 № 3206 "Про
засади запобігання та протидії корупції"), та словосполучення "у позаробочий час", крім його
поширення на осіб, указаних у частині першій статті 120 Конституції України.
При цьому
Конституційний Суд України зазначив, що з метою ефективного використання робочого
часу державними посадовими особами законодавцем можуть бути передбачені додаткові дозвільні механізми
(регулятори), які унормовують
їх участь у науковій і викладацькій діяльності не за основним місцем
роботи, але не шляхом
визнання цих дій
корупційними і встановлення адміністративної відповідальності лише за
сам факт здійснення її не в позаробочий час. Слід виходити з
того, що будь-яке обмеження прав
людини і громадянина
повинне бути не
тільки юридично обґрунтованим, а
й соціально виправданим і адекватним (абзац одинадцятий підпункту 3.2.2 пункту 3.2).
Варто наголосити, шо на час розгляду цієї
справи у Конституційного Суду України ще не було поділу на корупційні
правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Тому у рішенні Суду йдеться про порушення обмежень щодо
зайняття іншою оплачуваною діяльністю як про корупційне правопорушення.
Якщо статтю
25 Закону про
корупцію розглядати з урахуванням рішення Суду (від 06.10.10 № 21-рп), то
обмеження щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (яке при цьому не є
корупційним правопорушенням) стосовно відповідних суб’єктів є конституційним, і
за його порушення може бути передбачена адміністративна відповідальність - крім
як за сам факт зайняття в робочий час
викладацькою, науковою, творчою діяльністю, медичною практикою, інструкторською
чи суддівською практикою зі спорту.
Викладацьку,
наукову, творчу діяльність, медичну практику, інструкторську чи суддівську
практику зі спорту в окремих випадках є потреба здійснювати саме в робочий час. Слід
зазначити, що здійснення іншої дозволеної діяльності допускається лише з
дозволу керівника установи або організації.
Сумісництво.
Відповідно
до пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних
підприємств, установ і організацій, затверджено наказом Міністерства праці
України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 N 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року
за N 76 (надалі – Положення № 43), сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї
основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної
роботи час на тому ж або
іншому підприємстві, в установі,
організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Наприклад,
державним службовцем забороняється виконання оплачуваної роботи. Сам факт
отримання оплати (винагороди) за результатами зайняття державним службовцем
іншою діяльністю - ролі не відіграє. Тому навіть якщо він відмовиться від
винагороди за виконану роботу або виконає її безоплатно, він усе одно порушить
вимоги статті 25 Закону про корупцію.
Водночас
слід звернути увагу, що відповідно до пункту 4 Положення № 43, пункту 4 постанови
Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (надалі – Постанова № 245), не мають права працювати за сумісництвом (за
винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) - керівники
державних підприємств, установ,
організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних
підприємств, установ, організацій
(цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники.
Тобто, під цю заборону
потрапляють усі ті категорії працівників, які одночасно відповідають таким
критеріям:
•у назві посади, яку вони
обіймають, є слова: "голова", "директор", "начальник",
"завідувач", "головний", "майстер" тощо згідно з Національним
класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатором професій",
затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання
та споживчої політики від 28.07.10 N 327 (надалі
- Класифікатор професій).
За
роз’ясненням Міністерства соціальної політики України стосовно деяких питань
щодо роботи за сумісництвом (лист від 27.02.19 № 199/0/204-19) сюди ж
потрапляють як посада головного бухгалтера, так і посада заступника головного
бухгалтера.
У
Класифікаторі професій міститься назва посади "Головний бухгалтер" з
кодом 1231, яка належить до професійного угруповання "Керівники
фінансових, бухгалтерських, економічних, юридичних та адміністративних
підрозділів та інші керівники".
Згідно з
приміткою 1 Додатка В Класифікатора професій похідні слова до посад (професій)
можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної
належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання із збереженням коду
новоутвореної професії.
Таким
чином, відповідно до положень Класифікатора професій базова назва посади
"Головний бухгалтер" може бути виписана як "Заступник головного
бухгалтера" з кодом 1231, яка також буде відноситися до професійного
угруповання "Керівники фінансових, бухгалтерських, економічних, юридичних
та адміністративних підрозділів та інші керівники".
Ураховуючи
зазначене, головний бухгалтер або заступник головного бухгалтера бюджетної
установи працювати за сумісництвом (у тій самій або в будь-якій іншій установі)
не має права.
•їхнім основним місцем роботи є
державне підприємство, установа, організація (при цьому вони збираються
виконувати роботу за сумісництвом) або ж вони стають до роботи за сумісництвом
на державному підприємстві, в установі, організації (незалежно від того, на
якому підприємстві працюють за основним місцем роботи) (лист Міністерства праці
та соціальної політики України від 08.12.04 № 0706-С48265/4).
Крім того
варто наголосити, що вимоги пункту 4
Положення № 43 і пункту 4 Постанови № 245 поширюються на працівників не лише
державних (комунальних) підприємств, але також регулюють питання роботи на
умовах сумісництва в державних (комунальних) установах, організаціях та комунальних
закладах охорони здоров’я, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів (листи Міністерства
праці та соціальної політики України праці від 08.08.08 № 243/06/186-08 і від
16.09.10 № 294/13/116-10, лист Міністерства соціальної політики України від
08.09.11 № 731/13/84-11).
Звертаємо увагу на виняток. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.15 № 81 "Про
роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і
організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції"
установлено, що на період проведення антитерористичної операції положення
пунктів 2-4 Постанови № 245 щодо тривалості роботи за сумісництвом, порядку
надання відпустки та заборони роботи за сумісництвом (крім заборони,
встановленої законом) не застосовуються до працівників державних підприємств,
установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної
операції.
Суміщення.
Частина
перша статті 105 Кодексу законів про працю України передбачає суміщення
професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж
підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою,
обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою)
або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної
роботи.
Чинне
законодавство України не повною мірою регулює питання роботи за суміщенням
професій (посад). У зв’язку з цим щодо питань суміщення, крім законодавства
України, слід керуватися постановою Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 № 1145 "Про
порядок і умови суміщення професій (посад)", Інструкцією щодо застосування
цієї постанови, затверджена Держкомпраці СРСР від 14.05.82 № 53-ВЛ і роз’ясненням
Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.65 № 30/39 "Про порядок
оплати тимчасового заступництва".
Незважаючи
на те що згадані вище документи досить давні та є актами, прийнятими ще за
часів СРСР, вони застосовуються і сьогодні в частині, що не суперечить
Конституції й законам України, та чинні відповідно до постанови Верховної Ради
України від 12.09.91 № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства Союзу РСР".
Суміщення професій (посад) - це виконання працівником поряд із своєю основною
роботою, зумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією
(посадою) у межах робочого часу за основною роботою на одному і тому самому
підприємстві, установі, організації за згодою працівника і якщо це економічно вигідно
та не призводить до погіршення якості продукції, виконуваних робіт, обслуговування
населення.
За
роз’ясненням Міністерства праці та соціальної політики України передумовою як
для суміщення професій (посад), так і для сумісництва є наявність у штатному
розписі посади, але вона не заповнена, залишається вакантною. За відсутності
вакансії суміщення або сумісництво неможливе.
Слід
зазначити, що доручати працівнику роботу за суміщуваною професією (посадою)
слід з урахуванням, зокрема, частини третьої статті 22 КЗпП, якою передбачено,
що законодавством можуть встановлюватися вимоги щодо віку, рівня освіти, стану
здоров’я працівника, та статті 251 КЗпП, якою встановлено обмеження
щодо спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації.
Працівникам,
які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю
основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою
професією (посадою), провадиться доплата за суміщення професій (посад).
Відповідно
до частини першої статті 15 Закону України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" розміри
доплат за суміщення посад встановлюються підприємствами самостійно в
колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених
законодавством, генеральною та галузевими угодами. У разі, коли колективний
договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці
питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим
представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його
відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
Оплата праці працівників на основі Єдиної
тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ,
закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 30.08.02 № 1298.
Суміщення
посад може встановлюватися на певний строк або без обмеження строком (лист
міністерства від 21.06.10 № 514/13/155-10).
Скасування
суміщення можливе без попередження працівника, якщо в наказі чи розпорядженні
про введення суміщення зазначено строк, на який працівнику доручається
додаткова робота, і цей строк закінчився.
Про зміну
істотних умов праці, зокрема встановлення або скасування суміщення професій,
працівника необхідно повідомити не пізніше ніж за два місяці. Частиною
четвертою статті 32 КЗпП встановлено, що
якщо колишні істотні умови праці зберегти неможливо, а працівник не згодний на
продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом
6 статті 36 КЗпП (відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних
умов праці).
Отже, суміщення слід
відрізняти від сумісництва, оскільки це різні поняття, які
регулюються різними нормами актів законодавства про працю.
Так, сумісництво
передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної
роботи на умовах трудового договору у
вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в
установі, організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю. Із
працівником, який працює за сумісництвом, укладаються окремі трудові договори: за
основною роботою і за сумісництвом.
На
відміну від сумісництва, додаткова робота у порядку суміщення професій (посад)
провадиться працівниками за одним трудовим договором, на одному
підприємстві, в установі, організації поряд з основною роботою і в межах
установленої тривалості робочого дня.
Водночас
нагадуємо, що порушення обмежень щодо сумісництва та
суміщення з іншими видами діяльності, є правопорушенням, пов’язаним з
корупцією, і за нього передбачена, зокрема, адміністративна
відповідальність згідно із статтею 1724 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме:
F Порушення
особою встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю
(крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської
практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю -
•тягне за собою накладення штрафу
від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від
роботи за сумісництвом.
F Порушення
особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших
виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або
організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа
здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи
територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної
громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської
організації), -
•тягне за собою накладення штрафу
від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.
F Дії,
зазначені вище, вчинені особою, яку протягом року було піддано
адміністративному стягненню за такі ж порушення, -
•тягнуть за собою накладення
штрафу від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.
Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій
статті є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону про корупцію,
за винятком депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів
місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на
постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів
України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого
заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради
України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у
Верховній Раді України.
Національним
агентством з питань запобігання корупції ведеться Єдиний
державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією
правопорушення, з яким можна ознайомитися за посиланням.
