Такий договір надає можливість особі похилого віку отримати бажане
піклування та догляд, а іншому підписанту договору – можливості для отримання
нерухомого чи особливо цінного рухомого майна.
Проте, люди, які потребують
догляду, зазвичай безпорадні та мало обізнані у законодавстві, а тому не можуть
реально оцінити положення договору. Саме через такі обставини відбуваються
випадки шахрайства, пов’язані з договором довічного утримання.
Отож, розглянемо суть договору довічного утримання та його особливості, на
які потрібно звернути увагу.
Договір
довічного утримання
Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України за договором довічного
утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні
(набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше
нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач
зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
При цьому, відповідно до законодавства, відчужувачем може бути фізична
особа незалежно від її віку та стану здоров’я. Набувачем, в свою чергу, може
бути як фізична, так і юридична особа. У випадку, коли набувач – фізична особа,
то вона має бути дієздатною та повнолітньою.
Відчужувач може укласти договір довічного утримання на користь третьої
особи.
Актами законодавства прямо передбачено, що договір довічного утримання має
бути укладений у письмовій формі та бути нотаріально посвідченим. Таким чином,
для укладення договору довічного утримання слід буде звернутись до нотаріуса.
Обов’язки
відчужувача
Вимога до відчужувача, як це і передбачено самою суттю договору, є
передання набувачеві нерухомого або рухомого майна, що має значну цінність, визначеного
договором. Багато громадян вважають, що майно за договором довічного утримання
переходить у власність набувача тільки зі смертю відчужувача. Але це не так.
Договір довічного утримання підлягає державній реєстрації, тому дуже важливо
пам’ятати, що набувач отримує право власності на майно, визначене в договорі, з
дня державної реєстрації договору, як це визначено частиною четвертою статті
334 Цивільного кодексу України. Це означає, що відчужувач буде позбавлений
права розпоряджатись майном, а саме вирішувати подальшу долю майна, наприклад,
продавати, дарувати чи інше.
Але законодавство накладає певні обмеження і щодо майна набувача. Так, до
смерті відчужувача набувач позбавляється права відчужувати майно, визначене в
договорі – він не може його продати, обміняти, подарувати, передати в заставу і
так далі. До смерті відчужувача неможливе звернення стягнення на таке майно.
При цьому, навіть у разі втрати майна за набувачем зберігаються обов’язки з
утримання відчужувача.
Обов’язки
набувача
Від набувача, в першу чергу, потрібно забезпечувати відчужувача
довічним утриманням. Законом детально не визначено усіх можливих видів та форм
утримання чи догляду. Отож, керуючись принципом свободи договору, усі види
утримання можуть бути прямо прописані в ньому, зокрема визначені усі види
догляду за особою і питання матеріального (в тому числі фінансового)
забезпечення, яке оцінюють у грошовій формі. Відповідно до норм законодавства
така оцінка підлягає індексації.
У договорі може бути визначено обов’язок забезпечити відчужувача (або третю
особу, якщо договір укладено на її користь) житлом, в тому числі у помешканні,
переданому у власність набувачеві. У разі забезпечення відчужувача житлом у
квартирі або будинку переданому набувачу, договором має бути визначено частину
приміщення, де відчужувач має право проживати.
У випадку, якщо з якоїсь причини види догляду та матеріального забезпечення
у договорі не прописані, або з’являється необхідність в інших видах
забезпечення, не визначених договором, і на цих підставах між набувачем і
відчужувачем виникає спір – законодавством встановлюється норма вирішення спору
на засадах «справедливості та розумності» (частина друга статті 749 Цивільного
кодексу України).
Важливим обов’язком набувача є забезпечення поховання відчужувача, у разі
його смерті, навіть якщо у договорі довічного утримання це не зазначено.
Чи
можливе внесення змін до договору?
Можливість внесення змін до договору існує. Зокрема, за згодою сторін може
бути передано обов’язки набувача іншій особі, якщо набувач – фізична особа не
може з причин, що мають істотне значення, виконувати свої обов’язки за
договором. Якщо відчужувач не погоджується на передачу обов’язків набувача
іншій особі, законодавством визначена можливість оскарження такої відмови у
суді.
За спільною згодою може відбутись заміна майна, яке передається набувачеві
за договором, на інше. Разом з цим, сторони, за спільною згодою, можуть змінити
обов’язки набувача, або залишити їх без змін.
Припинення
договору
Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача.
У разі смерті набувача – фізичної особи, її обов’язки переходять до
спадкоємців. Якщо спадкоємців немає, або усі відмовились від спадщини – договір
довічного утримання припиняється, а майно повертається відчужувачу.
У випадку припинення набувача – юридичної особи, її обов’язки переходять до
юридичних осіб – правонаступників.
У разі ж ліквідації набувача – юридичної особи, майно, передане за
договором повертається відчужувачу. Але, якщо після ліквідації набувача –
юридичної особи, майно перейшло до засновника такої особи, до нього переходять
і обов’язки набувача за договором.
Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу
набувача чи відчужувача (третьої особи) у разі невиконання набувачем умов договору.
Якщо розірвання договору відбувається з причини невиконання або неналежного
виконання набувачем своїх обов’язків – відчужувач має право вимагати повернення
свого майна, при цьому витрати, понесені набувачем за договором, поверненню не
підлягають.
У тому випадку, коли розірвання договору відбувається через неможливість
його виконання набувачем з істотних причин, суд, залежно від обставин, може
залишити за набувачем частину майна, визначеного договором, в залежності від
строку належного виконання договору.
Чим
довічне утримання відрізняється від дарування та заповіту?
За договором довічного утримання майно переходить у власність набувача з
дня його державної реєстрації, але він не може ним у повній мірі розпоряджатись
до смерті відчужувача. В свою чергу, за договором дарування обдаровуваний може
одразу вільно розпоряджатись подарованим майном. У разі складення заповіту,
майно переходить у власність спадкоємцю тільки після смерті спадкодавця.
В договір довічного утримання можуть вноситись зміни за згодою сторін та
замінюватись майно, передане набувачу або передаватись обов’язки набувача іншій
особі. Внесення змін до договору дарування законодавством не визначено. Заповіт
може змінюватись, скасовуватись, замінюватись необмежену кількість разів
спадкодавцем.
Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду у випадку
невиконання або неможливості виконання його умов. Договір дарування може бути
розірваний за рішенням суду протягом року з його укладення за певних істотних
обставин (вчинення обдаровуваним злочину проти певних осіб, створення загрози
безповоротної втрати дарунка та інше). Заповіт може необмежено скасовуватись
спадкодавцем.
Умовами договору довічного утримання визначено догляд (утримання)
відчужувача. За договором дарування можуть бути передбачені певні дії
обдаровуваного на користь третьої особи. Заповіт може бути складений з умовою,
пов’язаною чи не пов’язаною з поведінкою спадкоємця.
Отож, варто зазначити, що договір довічного утримання – гарний засіб
забезпечити гідний рівень догляду та утримання. Проте, для того, щоб уникнути
небажаних наслідків, необхідно завжди уважно читати умови договору і не
укладати його, якщо є будь-які сумніви щодо доброчесності іншої сторони. Крім
цього, важливо пам’ятати, що у разі неналежного виконання умов договору завжди
є судовий порядок вирішення спору.тут
