Відповідно до Земельного кодексу
України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння,
користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого
самоврядування та органи державної влади. Об'єктами
земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права
на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Завданням земельного
законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на
землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального
використання та охорони земель.
Статтями 1216 і 1217 глави 84 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкуванням
є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла
(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за
заповітом або за законом.
На які правові аспекти варто
звернути увагу при спадкуванні земельної ділянки?
Відповідно до чинного
законодавства, спадкування, у тому числі й спадкування земельних ділянок,
здійснюється за законом та за заповітом. Право власності на земельну ділянку в
порядку спадкування переходить до спадкоємців на загальних підставах, із
збереженням її цільового призначення.
Спадкоємці за законом поділяються
на п’ять черг і кожна з них успадковує майно лише у разі, якщо попередня черга
його не успадкувала.
Слід звернути увагу, що
малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від
змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі
спадкування за законом (обов’язкова частка). Розмір обов’язкової частки у
спадщині може бути зменшений судом із урахуванням відносин між цими
спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне
значення.
Алгоритм дій для спадкування
земельної ділянки
Прийняття спадщини.
Після смерті спадкодавця протягом
6 місяців спадкоємцю необхідно подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу,
не залежно від наявності заповіту. Заява подається за останнім місцем
проживання померлого.
Якщо ж місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем
відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його
частини (у нашому випадку – місце знаходження земельної ділянки).
Оформлення спадщини на землю.
Після відкриття спадкової справи,
нотаріус на підставі поданих документів від спадкоємця, перевіряє наявність
зареєстрованого права на ділянку за померлим в Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно.
Якщо інформація про право
власності та наявність кадастрового номера земельної ділянки підтверджується,
то нотаріус видає спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на земельну
ділянку.
Однак, коли спадкодавцю за життя
був виданий документ на право власності на земельну ділянку без кадастрового
номера або документи про право власності на землю були втрачені чи пошкоджені.
Тоді нотаріус відмовляє у видачі свідоцтво на спадщину спадкоємцю.
Відсутність кадастрового номера
земельної ділянки
Спадкоємцю необхідно звернутися
до землевпорядної організації з метою виготовлення технічної документації на
земельну ділянку. Після присвоєння кадастрового номера та отримання витягу із
Державного земельного кадастру, слід звернутися до нотаріуса для завершення
процедури видачі свідоцтва про право на спадщину.
Дізнатись про землевпорядну
організацію або про сертифікованого інженера землевпорядника можна за
посиланням.
Відсутні правовстановлюючі
документи на земельну ділянку
За відсутності документів, які
підтверджують те, що померла особа була власником земельної ділянки, необхідно
звернутися до суду за місцем знаходження спадкового майна (земельної ділянки)
із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування.
За результатами розгляду справи,
суд виносить рішення про визнання права власності на спадкове майно у порядку
спадкування. Після набрання рішенням суду законної сили
необхідно звернутися до державного реєстратора нерухомого майна та
зареєструвати право власності на земельну ділянку.
Виправлення
помилки у правовстановлюючих документах
Помилка в документах навіть в одну літеру може створити для людини значні
проблеми, особливо якщо ці документи визначають право власності. В такому
випадку людина фактично позбавляється права розпоряджатися власним майном.
Правовстановлюючий документ –
документ, який посвідчує правовий зв’язок конкретного майна з особою його
власника та складений у порядку, передбаченому законодавством. Це може бути –
державний акт на право власності на земельну ділянку, свідоцтво про право
власності на нерухоме майно, трудова книжка, цивільно-правовий договір тощо.
Найпростіший варіант вирішення проблеми – це звернення до органу, який
видав документ з проханням виправити помилку. Однак виправити помилку зможуть
лише в тому випадку, якщо в документах, на підставі яких видавався правовстановлюючий
документ даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу,
який його видав.
Якщо у виправленні помилки відмовлено, або така установа ліквідована та
архівні документи не збереглися, а орган в якому знаходиться архівна справа не
наділений повноваженнями виправляти такі помилки єдиним способом вирішення
питання є звернення до суду із заявою про встановлення факту належності
правовстановлюючого документа.
Застосувати процедуру встановлення фактів, які мають юридичне значення,
можна за наявності таких обставин:
- відповідно до закону, такі факти породжують юридичні наслідки, це
означає, що саме від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи
майнових прав громадян,
- чинне законодавство не передбачає іншої можливості їх встановлення;
- заявник не може іншим чином отримати чи відновити втрачені документи, які
посвідчують факти, які мають юридичне значення;
- якщо встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про
право.
Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення
факту належності правовстановлюючого документа подається до місцевого суду за
місцем реєстрації проживання.
Заява про встановлення факту належності правовстановлюючого документа
повинна містити:
- найменування суду до якого подається заява;
- прізвище, ім’я та по батькові заявника та заінтересованих осіб, місце
проживання перебування, місцезнаходження для юридичних осіб, поштовий індекс, а
також реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або
номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної
адреси та адреси електронної пошти;
- інформацію про те, який факт заявник просить встановити та з якою метою;
- причини не можливості відновлення документації, що посвідчують цей факт;
- докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і
довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести
до нього відповідні виправлення.
За подання заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого
документа необхідно сплатити судовий збір, для фізичних осіб – це 0,2 розміру
прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня
календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.тут
