Відразу
слід наголосити, що поняття "строк" і "термін" мають різну
правову природу. Відповідно до статей 251, 252 Цивільного кодексу України: - строк (визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами) - певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;
- термін (визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати) - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Норми
чинного законодавства про працю передбачають певні строки, з якими пов’язуються
виникнення, зміна або припинення трудових прав та обов’язків. Так, стаття 27 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП)
встановлює строк (максимальну тривалість) випробування при прийнятті на роботу; статті 33 і 34 КЗпП – строк тимчасового
переведення на іншу роботу; стаття 38 КЗпП – строк попередження працівником
роботодавця про розірвання трудового договору за
власним бажанням; стаття 136 КЗпП – строк видання розпорядження про
відрахування із заробітної плати працівника на покриття заподіяної ним шкоди; стаття 148 КЗпП – строк для застосування дисциплінарного стягнення. Статті 225 –230,
233–235 КЗпП визначають строки розгляду відповідними органами трудових спорів
та строки виконання рішень, прийнятих ними.
Чітке
й однозначне тлумачення строків є гарантією дотримання законодавства про працю
сторонами трудового договору, комісією по трудових спорах, судом, іншими
правозастосовчими органами. Загальні норми обчислення строків встановлені
Цивільним процесуальним кодексом України (надалі
- ЦПК).
Зокрема,
статтями 67–73 ЦПК відповідно передбачено, що строки, в межах яких вчиняються
процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, -
встановлюються судом. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із
закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після
закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за
клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або
продовження строку. При цьому слід зазначити, що в трудовому праві
використовується лише поняття про поновлення строку.
Строки,
встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також
можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Останній день строку триває до 24
години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де
робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього
часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга,
інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими
відповідними засобами зв'язку.
Стаття
2411 КЗпП встановлює, крім визначених ЦПК, ще й таку одиницю
обчислення строків виникнення і припинення трудових прав та обов’язків, як
тиждень.
Строк,
обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року
строку. Так, якщо строковий трудовий договір було укладено 10 листопада 2014
року на два роки, то строком його закінчення буде 10 листопада 2016 року.
Строк,
обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця
строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць,
що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього
місяця.
Строк,
обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки
визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого
починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний
або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий
день.
Але
стаття 2411 КЗпП не охоплює всі види строків, передбачених трудовим
правом, та всі способи їх обчислення. Так, статтею 183 КЗпП передбачено, що жінкам,
які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для
відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж
через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох
і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки
і порядок надання перерв установлюються роботодавцем за погодженням з виборним
органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)
підприємства, установи, організації (надалі
– підприємство) і з врахуванням бажання матері.
Якщо
працівник заміщатиме на посаді особу, яка відповідно до статті 179 КЗпП
перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею три- або
шестирічного віку, при укладенні строкового трудового договору з ним доцільно
керуватись статтею 68 ЦПК, згідно із якою строк може визначатись також
вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. У цьому випадку датою
закінчення дії трудового договору працівника може бути день фактичного виходу
особи з відпустки, оскільки остання має право вийти на роботу достроково в
будь-який час. Відповідно до частини четвертої статті 70 ЦПК перебіг строку,
закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується
наступного дня після настання події.
Відповідно
до статті 225 КЗпП працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у
тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про
порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати -
без обмеження будь-яким строком. Це означає, що якщо працівник не знав про
порушення свого права, то перебіг строку для звернення із заявою про захист
його права не розпочинається. Тримісячний строк для звернення із заявою про
вирішення трудового спору розпочинається з дня, коли працівник дізнався з
відповідних документів про порушення свого права.
У
разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах
може його поновити. Підставою для поновлення строку для звернення працівника із
заявою про захист його прав можуть бути будь-які причини чи обставини, які
комісія по трудових спорах визнає поважними, тобто такими, що заслуговують на
увагу і мають бути враховані.
Комісія
по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з
дня подання заяви. У разі нез'явлення працівника або його представника на
засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При
повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести
рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права
подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався
або повинен був дізнатися про порушення свого права (стаття 226 КЗпП).
Копії
рішення комісії по трудових спорах у триденний строк вручаються працівнику, роботодавцю
(стаття 227 КЗпП). Порушення строку вручення копії рішення комісії по трудових
спорах відповідно відсуває початок перебігу строку на оскарження цього рішення.
У
разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або
уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний
строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії (стаття
228 КЗпП). Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви.
Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути
спір по суті. У разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не
розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.
Працівник,
на підставі статті 233 КЗпП, може звернутися із заявою про вирішення трудового
спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або
повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення – у
місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі
трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має
право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати
без обмеження будь-яким строком.
Частиною
третьою статті 233 КЗпП встановлено, що для звернення роботодавця до суду в
питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству,
встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Цей строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.
Відповідно
до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених
статтею 233 КЗпП, суд може поновити ці строки.
Поважними
може бути визнано причини, які не залежали від працівника і завадили йому
звернутися в установлені строки із заявою про захист своїх прав.
У
пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз’яснюється, що встановлені статтями
228, 223 КЗпП строки
звернення до суду застосовуються незалежно
від заяви сторін.
У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити
причини пропуску цих строків, а також
навести у рішенні мотиви, чому він
поновлює або вважає
неможливим поновити порушений
строк. Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк звернення працівника
до суду поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення
трудового договору.
Розглядаючи
трудові спори після їх попереднього розгляду в комісії по трудових спорах, суд з'ясовує, чи були додержані строки, встановлює причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору,
так і для тримісячного строку звернення до комісії по трудових спорах, якщо
останньою цей строк не був поновлений.
Якщо
місячний чи тримісячний строк пропущені без поважних причин, на підставі цього
суд може відмовити в позові. Коли пропущений
десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до статті 67 ЦПК і
статті 228 КЗпП залишається без розгляду.
Оскільки
при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за
безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі
обставини справи, права та обов'язки сторін. При пропуску передбаченого статтею
225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з’ясуванні
інших обставин справи не має.
Згідно
зі статтею 229 КЗпП рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню
власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти
днів, які відповідно до статті 228 КЗпП передбачені на його оскарження. Це
правило не поширюється на випадки, передбачені частиною сьомою статті 235 КЗпП,
згідно з якою рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає
трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Тобто незаконно звільнений або
переведений на іншу роботу працівник має бути допущений до роботи відразу ж
після прийняття відповідного рішення, але не пізніше наступного робочого дня.
Крім
того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 367 ЦПК суд допускає негайне
виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної
плати, але не більше ніж за один місяць.
Варто звернути увагу на
таке:
На
підставі законів України від 14.10.14 № 1700 "Про запобігання корупції", від 28.12.14 №77 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування
загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду
оплати праці" статтю 235 КЗпП доповнено двома новими частинами. Проте законодавцем
не внесено відповідних змін до статті
229 КЗпП (відсильна норма: посилання до
іншої статті КЗпП) у зв’язку з чим виникла неузгодженість між нормами права.
Статтею
230 КЗпП передбачено, що в разі невиконання роботодавцем рішення комісії по
трудових спорах у встановлений статтею 229 КЗпП строк комісія по трудових
спорах підприємства видає працівнику посвідчення, яке має силу виконавчого
листа. Працівник має право протягом трьох місяців пред'явити посвідчення до
відповідного органу державної виконавчої служби для примусового виконання
рішення комісії по трудових спорах.
Відповідно
до пункту 1 частини першої та пункту 2 частини другої статті 22 Закону України від 21.04.99 № 606 "Про виконавче провадження" (надалі
– Закон № 606) тримісячний строк для пред’явлення посвідчення комісії по
трудових спорах на примусове виконання встановлюється з дня видачі посвідчення
на примусове виконання рішення;.
У разі
якщо рішення підлягає
негайному виконанню, державний
виконавець відкриває виконавче
провадження не пізніше наступного робочого дня після
надходження посвідчення комісій по трудових спорах, що
видаються на підставі відповідних
рішень таких комісій і невідкладно розпочинає
його примусове виконання (частина
четверта статті 30 Закону № 606).
