1. Поняття цивільних правовідношень
Цивільне правовідношення - це урегульоване нормами
цивільного права фактичне суспільне відношення, учасники якого є юридично
рівними носіями цивільних прав та обов’язків. Нормами цивільного права можуть
бути врегульовані особисті немайнові, майнові відносини і відносини, що
виникають у сфері інтелектуальної діяльності. В одних випадках цивільні
правовідносини виникають незалежно від волі їх учасників (народження породжує
право особи на життя, на охорону здоров’я, на медичну допомогу тощо). В основі
такого виникнення лежить подія. Але, найчастіше цивільні правовідносини є
наслідком волевиявлення особи (осіб) – дії, що називаються правочинами.
Цивільне правовідношення має певну структуру. Складові
частини цієї структури називають елементами: суб’єкт, об'єкт, зміст цивільного
правовідношення.
Суб'єкт - це особа, яка
є носієм цивільних прав та обов’язків у зв’язку з участю в конкретному
цивільному правовідношенні. Суб'єктами можуть бути громадяни (фізичні особи),
юридичні особи, держава, територіальні громади. Той із учасників
правовідношення, який наділений правами, називається уповноваженою особою
(кредитором), а учасник, який несе обов’язки - зобов’язальною особою
(боржником). Бувають випадки, коли учасник правовідношення одночасно є
кредитором і боржником.
Об'єкт правовідношення - це те благо, у зв’язку з яким виникає правовідношення
і щодо якого учасники правовідношення мають права і обов’язки. Об'єктами правовідносин можуть бути: особисті немайнові блага (життя, здоров’я, особиста
недоторканність, безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо); майно (речі,
майнові права та обов’язки, результати роботи, послуги); результати
інтелектуальної діяльності (твори літератури, науки і мистецтва, винаходи та
інші результати творчості).
Зміст
правовідношення становлять суб'єктивні права та обов’язки його учасників. Суб'єктивні права та обов’язки тісно пов’язані між собою. Кожному суб’єктивному
праву однієї особи відповідає певний суб’єктивний обов’язок іншої.
2. Види цивільних правовідношень
Цивільні правовідносини поділяються на види залежно від
багатьох ознак. Так, залежно від об’єктів цивільних правовідносин вони можуть
бути особистими немайновими, майновими і такими, що виникають у сфері
інтелектуальної діяльності. Такий поділ цивільних правовідносин має практичне
значення при визначенні способу захисту порушених суб’єктивних прав, що
становлять зміст цього правовідношення. Порушення майнового права може
спричинити відшкодування збитків, особистого права - застосування засобів
немайнового характеру (визнання авторства, публічне спростування тощо).
а) за характером
взаємозв’язків уповноваженої і зобов’язаної особи правовідносини поділяються на
абсолютні і відносні.
В абсолютних правовідносинах суб’єктивному праву
уповноваженої особи кореспондуються обов’язки невизначеного кола зобов’язальних
осіб. Саме тому до цивільної відповідальності може бути притягнута будь-яка
особа, яка порушила абсолютне право носія суб’єктивного цивільного права. До
абсолютних правовідносин слід віднести особисті немайнові відносини, відносини
власності, відносини, пов’язані з інтелектуальною діяльністю.
У відносному правовідношенні уповноваженій особі
протистоїть строго визначена зобов’язальна особа, від якої і можна вимагати
виконання обов’язку, а у разі ухилення від виконання - притягнути її до
відповідальності.
б) за способом
задоволення інтересів уповноваженої особи розрізняються речові і зобов’язальні
правовідносини.
Речові правовідносини опосередковують статику майнових відносин. Для здійснення
речового правовідношення достатньо волевиявлення уповноваженої особи. Власник
за своєю волею може володіти і користуватись належним йому майном.
Зобов’язальні правовідносини виражають динаміку майнових
відносин. У зобов’язальних правовідносинах відбувається передача речі від
однієї особи до іншої, виконується робота, надаються послуги тощо. У
зобов’язальних правовідносинах суб'єктивне право уповноваженої особи
реалізується за допомогою боржника. Без здійснення боржником свого обов’язку
кредитор не досягне бажаного результату.
в) за розподілом
прав та обов’язків між учасниками правовідносини поділяються на прості і
складні.
Простими називаються такі правовідносини, у яких одна
особа має тільки права, а інша - тільки обов’язки (договір позики). У складних
правовідносинах кожний з учасників має як права, так і обов’язки (договір
купівлі-продажу).
3. Юридичні факти
Юридичні факти - це явища реальної дійсності, з якими
норми цивільного права пов'язують виникнення і припинення цивільних прав та
обов’язків.
У статті 11 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та
обов’язків є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх
творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
завдання майнової та моральної шкоди. Цивільні права можуть також виникати із
актів цивільного законодавства (право на чужі речі), з рішення суду. У
випадках, встановлених законом, цивільні права та обов’язки виникають з певної
події. Цивільні права можуть виникати і з інших підстав.
Залежно від
впливу людей на перебіг юридичних фактів вони поділяються на дії та події.
Під діями розуміють явища
навколишнього світу, які виникають по волі людей.
Дії можуть бути: правомірні
(заповіт, договір дарування) та неправомірні
(завдання шкоди). Правомірні дії поділяються на: юридичні вчинки (створення
твору літератури, що є підставою для виникнення у автора твору авторського
права); юридичні акти (акти органів місцевого самоврядування); правочини
(вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав
та обов’язків).
Події теж поділяються
на абсолютні і відносні.
Абсолютні події ніяким чином не пов’язані з волею людей
(землетруси, повені тощо). Виникнення відносних подій тим чи іншим чином пов'язане з волевиявленням людей (насильницька смерть, навмисне підпалення
будівлі, наслідком чого стала пожежа).
Може бути й інша класифікація юридичних фактів, але цей
поділ є найбільш відомим і загальноприйнятим.
4. Здійснення суб’єктивного цивільного права
Під здійсненням суб’єктивного цивільного права слід
розуміти добровільне вчинення уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих
на використання можливостей, закладених у суб’єктивному праві, для задоволення
потреб та інтересів носія цього права.
Це визначення дає можливість виділити такі ознаки
здійснення суб’єктивних цивільних прав:
а) за умови
наявності в особи цього суб’єктивного права. Так, наприклад, не можна вважати
здійсненням відповідного цивільного права вимогу однієї особи про сплату
орендарем плати за оренду приміщення, якщо вказана особа не має такого права
відповідно до договору або закону;
б) має бути
добровільним. Добровільність здійснення суб’єктивного цивільного права означає,
що факт здійснення конкретного суб’єктивного права є виключно актом
волевиявлення безпосередньо уповноваженої особи. Тобто уповноважена особа
самостійно і незалежно від волі інших суб’єктів вирішує, здійснювати їй чи ні
певне суб'єктивне право. Жодна особа не може бути примушена здійснювати
будь-яке суб'єктивне цивільне право.
При цьому особа здійснює свої права на власний розсуд,
тобто відповідна особа самостійно, з урахуванням власних бажань і без
будь-якого стороннього впливу чи волевиявлення вирішує питання щодо обсягів,
форми, способу здійснення, мети, якої вона прагне досягти у результаті
здійснення цивільного права, тощо.
в) лише шляхом
вчинення відповідних дій, спрямованих на використання тих можливостей, що
закладені у відповідному суб’єктивному праві.
Причому здійснення такого права можливе як шляхом
вчинення правочинів, тобто дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення
цивільних прав і обов’язків, так і шляхом вчинення дій, які не спричиняють
ніяких юридичних наслідків і не регламентуються правом (наприклад, вчинення
особою дій щодо користування телевізором, що належить їй на праві приватної
власності).
Суб'єктом здійснення суб’єктивного цивільного права може
бути лише уповноважена особа.
У переважній більшості випадків такою уповноваженою особою
є сам носій цивільного права. Наприклад, власник квартири (тобто особа, яка має
право власності на зазначену квартиру) укладає договір купівлі-продажу цієї
квартири. Однак у цивільному праві України можливі випадки, коли суб'єктивне право однієї особи фактично здійснюється іншою. Здійснення однією особою
цивільного права іншої можливе на підставі представництва.
5. Захист суб’єктивних цивільних прав
Захист суб’єктивного цивільного права являє собою
сукупність заходів, спрямованих на припинення порушення та відновлення чи
визнання порушеного або оспорюваного суб’єктивного цивільного права. Захист
суб’єктивного цивільного права може здійснюватися:
- безпосередньо носієм порушеного права;
- уповноваженими державними органами чи посадовими
особами.
Захисні дії двох цих груп суб’єктів мають протилежний
характер.
У першому випадку уповноважені особи можуть самостійно
захищати порушене суб'єктивне право без звернення до компетентних державних
органів з вимогою про його захист.
У другому випадку для того, щоб захистити своє порушене суб'єктивне право, його носію необхідно звернутися до компетентного органу з
клопотанням про захист цього права.
Носій порушеного суб’єктивного цивільного права може
безпосередньо захищати це право шляхом самозахисту.
Самозахист цивільного права - це самостійне вчинення
уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих на припинення порушення і
поновлення порушеного суб’єктивного цивільного права без звернення до
компетентних державних органів з вимогою про його захист. Самозахист включає:
- вчинення уповноваженою особою дозволених законом дій
фактичного характеру, спрямованих на захист її суб’єктивних цивільних прав;
- застосування уповноваженою особою стосовно
правопорушника заходів оперативного впливу.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та існуючих
наукових положень, можна виділити три основні групи заходів оперативного впливу,
це заходи, пов’язані з:
- виконанням уповноваженою особою невиконаних або
неналежно виконаних зобов'язань контрагента за до-говором за рахунок останнього;
- забезпеченням зустрічного задоволення;
- відмовою вчинити певні дії в інтересах несправного
контрагента (заходи відмовного характеру).
На сьогодні згідно з чинним цивільним законодавством суб'єктивні цивільні права можуть захищатися судом, Президентом України,
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, нотаріусом.
Необхідно вказати, що діяльність вищезазначених суб’єктів
права, пов'язана із захистом суб’єктивних цивільних прав, є обов'язком,
покладеним на них державою. Такі органи та посадові особи мають право відмовити
в захисті лише у випадках, передбачених законодавством.
Крім того, при захисті суб’єктивних цивільних прав ці
органи не мають права самостійно і на власний розсуд обирати способи, форму,
порядок захисної діяльності, оскільки вони зобов’язані вчиняти таку діяльність
у чіткій відповідності з нормою права і вимогами особи, яка звернулася за
захистом.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК суд може
здійснювати захист цивільних прав та інтересів наступними способами:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов’язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування
майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності
органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим
способом, встановленим договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК нотаріус здійснює захист
цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у
випадках і в порядку, встановлених законом.
Використано - Цивільне право України (навчальний посібник, за ред. І.Бірюкова, Ю.Заїки, 2004)
Читайте:
Правочини
Читайте:
Правочини
