Загальні положення про спадкування
Питання, пов’язані зі спадкуванням, тобто переходом прав та обов'язків (спадщини) від
фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), регулюються
Цивільним кодексом України (надалі – ЦК),
зокрема главою 84 "Спадкове право". Спадкування здійснюється за заповітом або
за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи,
які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя
спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а за заповітом можуть бути юридичні особи та інші
учасники цивільних відносин (стаття 2 ЦК).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що
належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок
його смерті. Разом із цим, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що
нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
- право на участь у товариствах та право членства в
об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими
документами;
- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я;
- права на аліменти, пенсію, допомогу або інші
виплати, встановлені законом;
- права та обов'язки особи як кредитора або боржника,
передбачені статтею 608 ЦК.
Відповідно до
а) статті 2 ЦК учасниками цивільних відносин є:
- фізичні особи та юридичні особи;
- держава Україна, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
б) статті 608 ЦК зобов'язання припиняється смертю:
- боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з
його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою;
- кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з
особою кредитора.
|
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або
оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день,
з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 ЦК). Якщо:
- протягом однієї доби померли особи, які могли б
спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо
кожної з них;
- кілька осіб, які могли б спадкувати одна після
одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії,
катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку
спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.
Відповідно до статті 46 ЦК фізична особа:
- може
бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає
відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала
безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати
її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за
можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або
інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної
комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру;
- яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними
діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня
закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може
оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше
спливу шести місяців;
- оголошується померлою від дня набрання законної
сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин,
що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від
певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена
померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою
встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
|
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання
спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття
спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за
відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого
майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
Право на спадкування мають
особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його
недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за
заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на
спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК. Право
на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статей 1261-1265 ЦК:
- у першу чергу
право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті
за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який
його пережив, та батьки;
- у другу чергу право на спадкування за законом мають
рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з
боку матері;
- у третю чергу право на спадкування за законом мають
рідні дядько та тітка спадкодавця;
- у четверту чергу право на спадкування за законом
мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять
років до часу відкриття спадщини;
- у п'яту чергу право на спадкування за законом мають
інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому
родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів
подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень,
що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не
входить до цього числа.
У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують
утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається
неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця,
але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була
для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
|
Спадкування за заповітом
Відповідно до статті 1233-1236 ЦК заповітом є особисте
розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт:
- має фізична особа з повною цивільною дієздатністю;
- здійснюється особисто. Вчинення заповіту через
представника не допускається.
Заповідач може:
- призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних
осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних
відносин, а також інших учасників цивільних відносин;
- без зазначення причин позбавити права на спадкування
будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може
одержати право на спадкування.
Водночас, заповідач не може позбавити права на
спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність
заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині,
встановлюється на час відкриття спадщини.
У разі смерті особи, яка була позбавлена права на
спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає
чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних
підставах.
Заповідач має право:
- охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать
на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому
належати у майбутньому;
- скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті
лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його
обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо
складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Статтею 1247 ЦК визначено, що заповіт складається у
письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути
особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт,
він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими
посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. При цьому,
заповіти, посвідчені посадовими та/або службовими особами, підлягають державній
реєстрації у Спадковому реєстрі в Порядку
державної реєстрації заповітів
і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженому постановою
Кабінету Міністрів України від 11.05.11 N 491.
Відповідно до:
1) частини
четвертої статті 207 ЦК:
- якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або
фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст
правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що
посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка
має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких
текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо
якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або
лікування особи, яка його вчиняє;
2) статей 1251-1252
ЦК:
а) якщо у населеному пункті немає нотаріуса,
заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою
особою відповідного органу місцевого самоврядування;
б) заповіт особи, яка:
- перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі,
іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в
будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним
лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї
лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також
начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб
похилого віку та інвалідів;
- перебуває під час плавання на морському,
річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений
капітаном цього судна;
- перебуває у пошуковій або іншій експедиції,
може бути посвідчений начальником цієї експедиції;
- тримається в установі виконання покарань, може
бути посвідчений начальником такої установи;
- тримається у слідчому ізоляторі, може бути
посвідчений начальником слідчого ізолятора;
в) заповіт військовослужбовця, а в пунктах
дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних
закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також
заповіт працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може
бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи
або закладу.
Заповіти осіб, зазначених вище, посвідчуються при
свідках.
Заповіти, посвідчені посадовими, службовими
особами, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
|
Заповіт при свідках
У більшості випадків заповіти складаються на користь
рідних або близьких. Звичайною є ситуація, коли після смерті спадкодавця
родичі, керуючись матеріальними цілями, намагаються оспорити даний правочин,
визнавши його недійсним. Заінтересовані особи при оспоренні заповіту
посилаються на те, що правочин укладено під примусом, у стані неосудності або
на не справжність підпису на документах тощо. Тому, частиною першою статті 1253
ЦК передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при
свідках.
Крім цього, у частині другій статті 1253 ЦК зазначено
випадки (абзац третій частини другої статті 1248 і стаття 1252 цього кодексу),
в яких присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є
обов’язковою, зокрема, це відбувається тоді, коли заповідач через фізичні вади
не може сам прочитати заповіт.
Присутність свідків необхідна для підтвердження стану,
у якому перебував заповідач на момент посвідчення заповіту. Процесуальне
значення участі свідків у посвідченні заповіту полягає у тому, що при них
відбуваються дії щодо посвідчення заповіту.
Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною
дієздатністю. Водночас, не можуть бути свідками:
- нотаріус або інша посадова, службова особа, яка
посвідчує заповіт;
- спадкоємці за заповітом;
- члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за
заповітом;
- особи, які не можуть прочитати або підписати
заповіт.
При з’ясуванні терміну "члени сім’ї та близькі родичі" необхідно, в першу чергу керуватися нормою статті 3 Сімейного кодексу України
(надалі – СК). Так абзацом першим частини другої цієї статті визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають
взаємні права та обов’язки. Разом з тим, як випливає з абзаців другого та
третього частини другої цієї статті, спільне проживання як необхідна умова
віднесення осіб до членів сім’ї не стосується дітей спадкодавця, а також
другого з подружжя, який у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням,
необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживав
спільно з ним.
Зміст статті 2 СК дає можливість поділити членів сім’ї на дві
групи:
-до першої групи входять дружина (чоловік)
спадкодавця, його батьки (усиновлювачі) та діти (усиновлені) (частина перша);
- до другої – баба, дід, прабаба, прадід, внуки,
правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка та пасинок
спадкодавця (частина друга цієї статті).
При цьому до членів сім’ї можуть бути віднесені й інші
особи (частина друга статі 3 СК).
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його
вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості
про їх особи.
Нотаріус на прохання особи записує заповіт з його слів
власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі
заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та підписаний ним. Про це
зазначається ним перед його підписом.
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує
заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість
заповідача, на підставі статті 1255 ЦК, не мають права до відкриття спадщини
розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування
або зміни заповіту.
Відповідно до статті 1257 ЦК заповіт, складений
особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог
щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає
заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було
вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що
міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі
недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права
на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
