Зовнішньоекономічна діяльність
Відповідно до Закону України від 16.04.91 № 959
"Про зовнішньоекономічну діяльність" (надалі – закон № 959) діяльність суб'єктів господарської діяльності
України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на
взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її
межами вважається, - зовнішньоекономічною діяльністю. Суб'єктами цієї діяльності
в Україні є:
- фізичні особи
- громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають
цивільну правоздатність і дієздатність згідно
з законами України і постійно
проживають на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які
мають постійне місцезнаходження на
території України (підприємства, організації та об'єднання всіх
видів, включаючи акціонерні та інші види
господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні
доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи,
кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні
особи, майно та/або капітал яких є повністю
у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних
осіб, які не є
юридичними особами згідно з
законами України, але які мають
постійне місцезнаходження на
території України і яким
цивільно-правовими законами України
не заборонено здійснювати господарську діяльність;
- структурні
одиниці іноземних суб'єктів господарської
діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне
місцезнаходження на території України;
- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської
діяльності України та іноземних суб'єктів
господарської діяльності, зареєстровані
як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території
України;
- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені
законами України.
Україна в особі її органів, місцеві органи влади і
управління в особі створених ними
зовнішньоекономічних
організацій, які беруть участь
у зовнішньоекономічній діяльності,
а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на
території України, діють як
юридичні особи згідно
з частиною четвертою статті 2 закону № 959 і законами України.
Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
мають рівне право здійснювати
будь-які її види, прямо не
заборонені законами України, незалежно
від форм власності та інших ознак.
Разом із цим, вважаємо, що більш вдалим є визначення
зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у частині першої статті 377 Господарського кодексу України (надалі – ГК), тобто це господарська
діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону
України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього кодексу, та/або
робочою силою.
Майном у ГК визнається сукупність речей та інших
цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення,
виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та
відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом
формах обліку майна цих суб'єктів (частина перша статті 139)
|
Залежно від напрямку перетину митного кордону України
товарів, продукції та/або робочої сили зовнішньоекономічна діяльність
поділяється на експорт або імпорт:
- експорт
(експорт товарів) -
продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності
іноземним суб'єктам господарської
діяльності (у тому числі з оплатою в
негрошовій формі) з вивезенням
або без вивезення цих товарів
через митний кордон України, включаючи
реекспорт товарів. При
цьому термін реекспорт (реекспорт
товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та
вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані
на територію України;
- імпорт
(імпорт товарів) - купівля (у тому
числі з оплатою в негрошовій формі) українськими
суб'єктами зовнішньоекономічної
діяльності в іноземних суб'єктів
господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів
на територію України, включаючи купівлю
товарів, призначених для власного споживання установами та
організаціями України, розташованими за її межами;
- експорт (імпорт)
капіталу - вивезення
за межі України (ввезення з-за меж України ) капіталу у будь-якій формі
(валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності
та інших немайнових
прав) з метою одержання прибутків
від виробничої та інших форм господарської діяльності.
Види зовнішньоекономічної діяльності, які
здійснюють в Україні суб'єкти
цієї діяльності визначено статтею 4 закону № 959.
Поряд із загальними правилами, державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, діють деякі спеціальні правила, що стосуються
її окремих видів, або предметом яких є певні специфічні товари. Так, експорт і
імпорт товарів військового призначення, товарів, що містять відомості, які
становлять державну таємницю, урегульовано Положенням про порядок надання
суб'єктам зовнішньоекономічної
діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів
військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять
державну таємницю, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.98 № 838.
Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі
укладених зовнішньоекономічних договорів (контрактів) (надалі - договір (контракт)) тобто домовленості двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
та їх іноземних контрагентів і спрямована на
встановлення, зміну або припинення їх
взаємних прав та обов'язків у цієї діяльності. Договір (контракт)
укладається відповідно до вимог закону № 959 та інших законів України з урахуванням
міжнародних договорів України. Суб'єкти:
- які є сторонами
зовнішньоекономічного договору
(контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту)
відповідно до закону № 959 та інших законів України та/або
закону місця укладання договору (контракту);
- зовнішньоекономічної діяльності при складанні
тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні
звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не
заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Міжнародний договір України - укладений у
письмовій формі з іноземною
державою або іншим суб'єктом
міжнародного права, який регулюється
міжнародним правом, незалежно
від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою
документах, і незалежно від
його конкретного найменування (договір,
угода, конвенція, пакт, протокол тощо) - Закон України від 29.06.04 № 1906 "Про міжнародні договори України".
Чинні міжнародні договори України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.
Звертаємо
увагу. Якщо міжнародним договором України, який набрав
чинності в установленому порядку, встановлено
інші правила, ніж
ті, що передбачені у
відповідному акті
законодавства України, то
застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 закону).
Положення про порядок укладання, виконання і
денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.94 № 422.
Офіційний
переклад багатосторонніх
міжнародних договорів України на українську мову здійснює Міністерство
закордонних справ України в порядку,
встановленому постановою
Кабінету Міністрів України від 17.03.06 N 353
|
Зовнішньоекономічний договір (контракт) характеризують
наступні характерні ознаки:
- сторони контракту знаходяться під юрисдикцією і на
території різних держав;
- предмет контракту – товар – перетинає митні кордони;
- платежі по такому контракту робляться в іноземній
валюті через уповноважений банк (винятком є товарообмінні угоди).
Договір (контракт) укладається суб'єктом або його
представником у простій письмовій
або в електронній
формі, якщо інше
не передбачено міжнародним договором
України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних)
зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом
прийняття публічної пропозиції
про угоду (оферти) або
шляхом обміну електронними
повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка
(інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.
Повноваження представника
на укладення договору (контракту) може випливати з довіреності (доручення), установчих документів,
договорів та інших підстав, які не суперечать цьому
Закону. Дії, які
здійснюються від імені
іноземного суб'єкта
зовнішньоекономічної діяльності
суб'єктом зовнішньоекономічної
діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього
іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для
підписання договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності
не потрібен дозвіл будь-якого органу державної
влади, управління або
вищестоящої організації, за винятком
випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів),
крім тих, які прямо та у виключній
формі заборонені законами України. Договір (контракт)
може бути визнано недійсним у
судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або
міжнародних договорів України (стаття 6 закону № 959).
Порядок
урегулювання приватноправових відносин,
які хоча б через один із своїх
елементів пов'язані з одним
або кількома правопорядками, іншими,
ніж український правопорядок
встановлює Закон України від 23.06.05 № 2709 "Про міжнародне приватне право".
Частиною третьою статті 31 цього закону передбачено, що зовнішньоекономічний
договір, якщо хоча б однією стороною є
громадянин України або
юридична особа України, укладається у формі, передбаченій
законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено
міжнародним договором України.
Форма зовнішньоекономічного договору (контракту)
Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01N 201 затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 року за N 833/6024 (надалі – положення № 201).
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються матеріальним
та процесуальним правом місця їх укладання, якщо сторони не погодили інше, і
відображаються в умовах договору (контракту).
До умов, які
повинні бути передбачені
в договорі (контракті), якщо
сторони такого договору
(контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така
домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних
умов, без погодження яких
сторонами договір може вважатися
таким, що неукладений, або його може
бути визнано недійсним внаслідок
недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:
1) назва,
номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
Складання договору (контракту) розпочинається із
зазначення місця і дати його підписання, а також з позначення сторін. Контракт
може бути пронумерований. Можна відразу зазначити, що це договір (контракт)
купівлі-продажу. Але можна і опустити це уточнення, оскільки перша стаття
договору (контракту) завжди визначає його вид.
Місце підписання договору (контракту) набуває юридичного
значення, якщо в тексті не визначено, право якої країни застосовується при
розгляді спори (суперечки). В цьому випадку саме місце укладення договору
(підписання контракту) вкаже на надане право. Назване в тексті договору (контракту)
місце його укладення не обов’язково повинне відповідати фактичному місцю.
Сторони можуть укласти договір і підписати контракт в одній країні, але в
самому тексті контракту вказати за взаємною угодою іншу країну.
2) преамбула.
Зазначається повне найменування сторін
- учасників зовнішньоекономічної
операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення
сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець",
"Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування
документів, якими керуються контрагенти
при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо);
3) предмет договору (контракту).
Визначається, який
товар (роботи, послуги) один з
контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити)
іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту
або кінцевого результату роботи,
що виконується, а у разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або
контракту на переробку товару - точне найменування (марка,
сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки
товару).
Якщо товар (робота, послуга) потребує більш
детальної характеристики або номенклатура товарів
(робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку
(специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про
що робиться відповідна відмітка в
тексті договору (контракту). Для бартерного
(товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток
(специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю
експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).
У додатку до договору (контракту) про переробку товару зазначається відповідна технологічна схема такої
переробки, що повинна відображати:
- усі основні етапи переробки сировини та процес
перетворення сировини в готову продукцію;
- кількісні показники сировини на кожному
етапі переробки з обґрунтуванням технологічних втрат
сировини;
- втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки;
4) кількість
та якість товару
(обсяги виконання робіт, надання послуг).
Визначається,
залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята
для товарів такого виду (у тонах, кілограмах,
штуках тощо), його
загальна кількість та
якісні характеристики, а також у тексті
договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) - конкретні
обсяги робіт (послуг) та строки (термін)
їх виконання;
Відповідно до
статей 251-254 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК):
- строк - певний
період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне
значення та
визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами;
- термін - певний
момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне
значення та визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має
неминуче настати.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного
законодавства, правочином або рішенням суду.
Перебіг строку починається з наступного дня після
відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його
початок.
Строк, що визначений:
- роками, спливає у відповідні місяць та число
останнього року строку;
- місяцями, спливає у відповідне число останнього
місяця строку;
- у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням;
- тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня
строку.
До строку, що визначений півроком або кварталом року,
застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік
кварталів ведеться з початку року.
Якщо:
- закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на
такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день
цього місяця;
- останній день строку припадає на вихідний, святковий
або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення
певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
|
Зазначається вид транспорту та базисні умови
поставки які визначають обов'язки
контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків
від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки
товару (окремих партій
товару). Сторони повинні вибрати і зафіксувати умови постачання, які
надалі фігуруватимуть у митних документах. На сьогодні слід керуватися
Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів – "Інкотермс" – в
редакції Міжнародної торгової палати 2010 року.
Основні принципи, регульовані в термінах "Інкотермс":
- розподіл між продавцем і покупцем транспортних витрат
по доставці товару, тобто визначення, які витрати і до якого моменту несе
продавець, і які, починаючи з якого моменту, – покупець;
- момент переходу від продавця до покупця ризиків
пошкодження, втрати або випадкової загибелі вантажу;
- дата постачання товару, тобто визначення моменту
фактичного передання продавцем товару в розпорядження покупця або його
представника – наприклад, транспортній організації – і, отже, виконання або
невиконання першим своїх зобов'язань по термінах постачання.
В "Інкотермс"-2010 визначено 11 термінів:
- 7 термінів застосовано до будь-якого виду транспорту
основного перевезення - EXW, FCA, CPT, CIP, DAT, DAP, DDP;
- 4 терміни застосовано виключно до морського транспорту
- FAS, FOB, CFR, CIF.
Вибір базисної умови постачання одночасно визначає зміст
прав і обов’язків учасників договору (контракту). Тому розділ про базис
постачання вважається ключовим у контракті, а також у процедурі митного
оформлення контрактних товарів. Адже від умов постачання товару безпосередньо
залежить розмір його митної вартості і склад включених у неї витрат.
У випадку укладення договору (контракту) про
виконання робіт (надання послуг)
- визначаються умови та строки
виконаних робіт (послуг);
6) ціна та загальна вартість договору
(контракту).
Визначається ціна одиниці виміру товару та загальна
вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що
поставляються згідно з договором (контрактом), крім випадків, коли ціна товару
розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором
(контрактом) поставляються товари різної
якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного
сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна
вартість. У цьому разі цінові показники
можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в
тексті договору (контракту).
При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою
зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.
У договорі (контракті)
про переробку товару крім того зазначається його заставна вартість, ціна
та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.
У бартерному
(товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість
товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість
товарів (робіт, послуг), що імпортуються
за цим договором (контрактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют
(постанова правління Нацбанку від 04.02.98 № 34, (у редакції відповідної постанови
від 19.04.16 № 269));
7) умови платежів.
Визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових
розрахунків та гарантії виконання сторонами
взаємних платіжних зобов'язань.
Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту)
зазначаються:
- умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного
акредитива, або інкасо (з гарантією),
визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 N444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів
(контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних
договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";
- умови за гарантією,
якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу,
умовна), умови та строк дії гарантії, можливість зміни умов
договору (контракту) без зміни гарантій.
Закони України:
- від 23.09.94 № 185 "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті";
- від 23.12.98 № 351 "Про регулювання
товарообмінних (бартерних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".
Указ Президента
України від 04.10.94 N 566 "Про заходи щодо впорядкування
розрахунків за договорами, що
укладають суб'єкти підприємницької діяльності України".
|
8) умови приймання-здавання товару (робіт,
послуг).
Визначаються
строки та місце
фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з
товаросупровідними документами, за якістю - згідно з документами, що
засвідчують якість товару.
Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням
книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року. Дата набрання чинності для України: 11.10.1994 року.
Перелік документів, необхідних для здійснення митного
контролю та митного оформлення товарів i транспортних засобів, зокрема, визначено:
а) постановами
Кабінету Міністрів України:
- від 19.02.96 N 229 "Про затвердження Положення про
порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових
інвестицій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання
майнових цінностей, які інвестуються за межами України";
- від 21.05.12 № 450 "Питання, пов'язані із
застосуванням митних декларацій";
- від 21.05.12 № 451 "Питання пропуску через державний
кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних
засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними";
б) наказами
Міністерства фінансів України:
- від 06.11.12 N 1145 "Про затвердження Порядку
оформлення аркуша коригування та визнання такими, що втратили чинність,
деяких наказів Державної митної служби України", зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 28 листопада 2012 року за N 1995/22307;
- від 30.05.12 N 651 "Про затвердження Порядку заповнення
митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа", зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року за N 1372/21684;
- від 29.05.12 N 623 "Про затвердження Порядку ведення
відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які
використовуються у процесі оформлення митних декларацій", зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за N 989/21301 тощо.
Так, наприклад, наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 N 47, затверджено Положення про порядок видачі разових
(індивідуальних) ліцензій, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05
травня 2000 року за N 259/4480. Відповідно до якого разова (індивідуальна)
ліцензія є підставою для:
- здійснення окремої
зовнішньоекономічної операції
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний
режим ліцензування;
- митного оформлення
товарів та здійснення
розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності, до яких застосовані спеціальні санкції.
|
9) упаковка та маркування.
Містить
відомості про упаковку
товару (ящики, мішки, контейнери
тощо), нанесене на неї відповідне
маркування (найменування
продавця та покупця,
номер договору (контракту), місце
призначення, габарити, спеціальні
умови складування і транспортування та
інше), а за
необхідності також умови
її повернення;
10) форс-мажорні обставини.
Містить відомості про те,
за яких випадків умови
договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні
лиха, воєнні дії, ембарго,
втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в
цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних
обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни;
11) санкції та рекламації.
Встановлює порядок застосування штрафних санкцій,
відшкодування збитків та пред'явлення
рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із
контрагентів своїх зобов'язань.
При цьому мають бути чітко визначені:
- розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості
недопоставленого товару (робіт, послуг) або
суми неоплачених коштів;
- строки виплати штрафів - від якого терміну вони
встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний
розмір);
- строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені;
- права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому;
- способи врегулювання рекламацій;
12) урегулювання спорів у судовому порядку.
Визначаються
умови та порядок
вирішення спорів у судовому порядку щодо
тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання
договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких
критеріїв визначення суду
будь-якою зі сторін залежно від предмета
та характеру спору, а також погоджений
сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке
буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового
урегулювання;
В Україні органом, який сторони обирають для вирішення
спору, найчастіше є Міжнародний комерційний арбітражний суд при
Торгово-промисловій палаті України (надалі
– МКАС при ТПП). Для того, щоб сторони могли звернутися за вирішенням
спорів до МКАС при ТПП, їм необхідно укласти відповідну арбітражну угоду або
включити у свій контракт арбітражне застереження.
Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного
суду при Торгово-промисловій палаті України, тобто його правосуб’єктність,
організація діяльності, компетенція, встановлено:
- Законом України від 24.02.94 № 4002 "Про міжнародний
комерційний арбітраж" (надалі - закон № 4002);
- Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний
суд при Торгово-промисловій палаті України (додаток 1 до закону № 4002);
- Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного
суду при Торгово-промисловій палаті України, затверджено рішенням
президії Торгово-промислової палати
України від 17.04.07 № 18 (1).
Рішення МКАС при ТПП є остаточними і обов’язковими для
сторін і при відмові від їх добровільного виконання приводяться до виконання
у примусовому порядку за місцезнаходженням боржника відповідно до норм
Конвенції ООН "Про визнання й приведення у виконання іноземних арбітражних
рішень" від 10.06.1958 (дати для України: підписання -10.06.1958 року, набрання чинності -
07.06.1959 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний
арбітраж від 21.04.1961 (дата набрання чинності - 07.01.1964 року).
Слід відмітити, що сторони можуть звертатися до
українських господарських судів, якщо інше не встановлено договором або
законом. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної
сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку,
встановленому Законом України від 02.06.16 № 1404 "Про виконавче
провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі
виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Необхідно також зазначити, що, якщо арбітражне рішення
було видане іноземним судом, то незалежно від того, в якій країні воно було
винесено, в Україні воно визнається обов'язковим і підлягає виконанню при
поданні до компетентного суду письмового клопотання.
Сторона, що спирається
на арбітражне рішення іноземного суду або порушує клопотання про його
виконання, повинна подати до українського суду оригінал належним чином
засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого,
а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої.
Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна
подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або
російську мову (стаття 35 закону № 4002).
До відома:
- роз'яснення Президії Вищого господарського суду
України від 31.05.02 N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ
за участю іноземних підприємств і
організацій".
- Вищим господарським судом України узагальнено практику застосування
господарськими судами норм міжнародного приватного права та міжнародних угод при
вирішенні господарських спорів (від 01.01.2009 року)
|
13) місцезнаходження (місце проживання),
поштові та платіжні реквізити
сторін.
При цьому
зазначаються місцезнаходження
(місце проживання), повні поштові та
платіжні реквізити (N рахунку,
назва та місцезнаходження банку) контрагентів договору (контракту).
Набрання договором (контрактом) чинності залежить від
волі сторін, що підписали його. Як правило, договір (контракт) набирає чинності
з дати його підписання (якщо сторони не домовилися про інше).
Цей перелік не є вичерпним, оскільки за домовленістю
сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування,
гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар,
збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних
зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних
примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до
договору (контракту) та інше.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК,
частини другої статті 180 ГК договір вважається укладеним, якщо між сторонами
у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його
істотних умов.
Істотними умовами договору є умови про предмет
договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б
однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При укладенні господарського договору сторони
зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору
(частина третя статті 180 ГК)
|
Варто відзначити, що в деяких випадках без відповідної
реєстрації договору (контракту) в певному державному органі він не може набрати
чинності. Відповідно до частині першої статті 383 ГК, з метою забезпечення відповідності
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України, Кабінет
Міністрів України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Так, наприклад, на
сьогодні, обов’язковій реєстрації підлягають договори (контракти) на здійснення
експортних операцій з металобрухтом, оскільки наказом Міністерства економіки України від 15.12.05 N 505 затверджено Порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів
(договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 10 січня 2006 року за N 5/11879. Цим наказом, зокрема, затверджено Інструкції
про порядок заповнення:
- інформаційної
картки реєстрації
зовнішньоекономічного договору
(контракту);
- картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору
(контракту).
Для виконання певних умов окремих договорів (контрактів)
необхідно отримати відповідні дозволи, ліцензії тощо. Зазначені обставини
впливають на строки виконання договору (контракту). У багатьох договорах (контрактах)
чітко не обумовлений кінцевий строк реалізації, інакше кажучи, контракт діє до
повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути
визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів
України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано
Верховною Радою України.
Мова зовнішньоекономічного договору (контракту)
У договорі (контракті) слід обумовити, якою мовою або
мовами цей документ складається, якою мовою буде вестися листування з питань
його виконання. Відповідно до закону № 959, зовнішньоекономічний договір (контракт),
укладений резидентом України, повинен бути складений двома мовами: державною
мовою України і мовою другої сторони контракту. На практиці суб'єктами нерідко укладаються, наприклад, не англо-українські, українсько-німецькі договори (контракти),
а англо-російські та російсько-німецькі тощо.
Правила про мови закріплено в Законі України від 03.07.12№ 5029 "Про принципи державної мовної політики" (надалі – закон № 5029). Згідно з основними принципами цього закону
разом із державною мовою (українською) у більшості сфер діяльності можуть
застосовуватися регіональні мови і мови національних меншин (стаття 5). Водночас,
розділом II цього закону передбачено спеціальні правила для використання мов у
тій чи іншій сфері діяльності.
Так, статтею 19 закону № 5029 визначено, що мовами
міжнародних договорів України, а також угод підприємств, установ і організацій
України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна
мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним
договором. Звідси випливає, зовнішньоекономічний договір (контракт) повинен
бути складений, як мінімум, двома мовами – українською і мовою
контрагента-нерезидента. Це пряма вимога закону № 5029. Вважаємо, що виконувати
цю вимогу закону потрібно незалежно від того, яке право сторони вибрали для відповідного
договору (контракту).
Якщо ж розглядати договір (контракт) як первинний документ,
що підтверджує здійснення господарської операції, то слід звернутися до норм
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,
затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 05 червня 1995 року за № 168/704. Отже, пунктом 1.3 цього положення
передбачено, що всі первинні документи, облікові регістри, бухгалтерська та
інша звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою
може застосовуватись інша мова у порядку, визначеному законом № 5029. Документи,
що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою,
повинні мати впорядкований аутентичний переклад на зазначену мову.
Крім цього необхідність складання договору (контракту)
українською мовою продиктована вимогами митного законодавства. Так, документи,
необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що
переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних
операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою
митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного
спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою
документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких
є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі,
якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження
відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує
переклад зазначених документів за власний рахунок (стаття 254 Митного кодексу України).
Звертаємо увагу, що штрафних санкцій за порушення вимоги
про мови чинними нормативно-правовими актами не передбачено. Проте, якщо при оформленні договору (контракту)
не були дотримані вимоги, зокрема, закону № 5029, цей договір (контракт) може
бути визнаний недійсним на підставі статей 203 і 215 ЦК. Отже, дійсність
договору (контракту) внаслідок його складання "не тією мовою" можна вирішити в судовому
порядку.
При цьому російсько-українські договори (контракти)
практично не зустрічаються (зазвичай російська і українська сторони при
складанні договору (контракту) обмежуються лише російською мовою). Постає
запитання: чи може це вплинути на дійсність укладеного договору (контракту)? У
судовій практиці тексти договорів (контрактів) російською мовою визнаються. Не
вимагають їх перекладу і банки.
Оскільки, відповідно до абзаців п'ятого-шостого пункту
1.12 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними
операціями, затверджено постановою Правління Національного банку України від 24.03.99№ 136, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за №
338/3631, не перекладаються на українську мову документи, складені російською
мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його
викладенням українською (російською) мовою.
Не перекладаються на українську мову документи, які
складені іноземною мовою, за умови, що вони відрізняються лише цифровою
інформацією та/або даними щодо конкретних фізичних осіб (прізвище, ім'я та по
батькові, місце проживання) або юридичних осіб (найменування, місцезнаходження)
від зразка, який перекладено з іноземної мови з дотриманням вимог абзацу
четвертого цього пункту.
З наведеного випливає, що сторонам мабуть зручніше оформляти договір (контракт) у вигляді двох колонок: в одній колонці – текст українською мовою, у другій – іноземною. При цьому текст на двох мовах повинен бути автентичним.
Заключні положення
Суб'єктам у сфері міжнародних відносин слід завжди пам'ятати про пильність та враховувати особливості зовнішнього ринку. Тому
перед тим як укладати договір (контракт) з закордонним контрагентом, необхідно
ретельно перевірити його правовий статус, конкурентоспроможність та ділову
репутацію у країні, де він зареєстрований.
Як і при укладанні звичайних господарських договорів,
також необхідно перевіряти наявність повноважень у особи, яка укладає відповідний
договір (контракт), та витребувати або належним чином оформлену довіреність
(доручення) на вчинення таких дій, або ж пересвідчитись, що ця посадова особа
дійсно призначена на посаду керівника суб’єкта господарювання (директор, генеральний
директор, голова правління тощо), отримавши відповідний документ на
підтвердження його повноважень.
Інакше може виявитись так, що адреса (місцезнаходження суб’єкта
господарювання), зазначена у договорі (контракті), є фіктивною, цієї юридичної
особи взагалі не існує, і висувати позовні вимоги про порушення законних прав
та інтересів у подальшому, - фактично буде нема до кого.
Також сторонами часто не враховується, наскільки суттєво
розрізняються норми права в їх державах. Наприклад, відповідно до українського,
російського та німецького права включення до договору (контракту) умови про
стягнення штрафу у загальному порядку, не позбавляє сторону можливості вимагати
збитків в частині, непокритій штрафом. У той же час нормами права Польщі і Чехії встановлено, що договірний
штраф визнається виключною неустойкою, тобто усі інші збитки, які перевищують
штраф, не можуть бути стягнені у загальному порядку.
Спори (суперечки) під час виконання договору (контракту)
можуть виникнути між сторонами через недостатню чіткість або двозначність при
формулюванні окремих його умов.
Наприклад, при визначенні форс-мажорних
обставин, сторони не достатньо точно визначають, що саме є форс-мажорними
обставинами, та строк дії таких обставин. У подальшому, кожна з сторін договору
матиме усі підстави визначати їх відповідно до свого законодавства, і
доведеться вирішувати спір у судовому порядку.
Отже, з метою уникнення в майбутньому спорів (суперечок) та враховуючи норми права України, а також
міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, договір
(контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною
стороною має обов’язково укладатися двома мовами - українською та іноземного контрагента. Це надасть
змогу зробити договір (контракт)
зрозумілим для обох сторін, та вирішити усі непорозуміння до моменту
його підписання.
Нерідко договори (контракти), зокрема, у міжнародній
торгівлі, укладаються шляхом обміну електронними листами, факсами, телеграмами.
Разом із цим, письмова форма договору дає можливість сторонам урахувати всі
нюанси зовнішньоекономічних відносин, і в першу чергу спрямована на захист
українських юридичних та фізичних осіб.
Відповідно до статті 639 ЦК договір може бути укладений у
будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо
сторони домовилися:
- укласти договір у певній формі, він вважається
укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для
даного виду договорів не вимагалася;
- укласти договір за допомогою
інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій
формі;
- укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом
не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його
підписання сторонами.
Частиною першою статті 181 ГК також допускається
укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну
листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом
підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні
вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Разом із цим
зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі
єдиного документа, підписаного сторонами.
У міжнародній практиці набула широкого застосування
практика арбітражного вирішення спорів, пов’язаних із виконанням
зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Це пояснюється тим, що сторони можуть
на власний розсуд обрати міжнародний комерційний арбітраж, де розглядатиметься
спір, таким чином забезпечивши повний та неупереджений судовий розгляд.
Крім того, розгляд справ (в порівнянні з українською
судовою системою) здійснюється у прискорені строки висококваліфікованими
арбітрами, а тому слід мати на увазі, що іноземними контрагентами одночасно пропонується
підписання арбітражної угоди, або арбітражного застереження.
Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України
від 24.02.94 № 4002 "Про міжнародний комерційний арбітраж", арбітражна
угода:
- це угода сторін
про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які
виникли або можуть виникнути між ними в
зв'язку з будь-якими
конкретними правовідносинами,
незалежно від того, чи мають вони договірний
характер чи ні. Арбітражна угода
може бути укладена
у вигляді арбітражного застереження в контракті або
у вигляді окремої угоди;
- укладається
в письмовій формі.
Угода вважається укладеною в письмовій
формі, якщо вона міститься
в документі, підписаному сторонами,
або укладена шляхом
обміну листами,
повідомленнями по телетайпу, телеграфу або
з використанням інших засобів
електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої
угоди, або шляхом
обміну позовною заявою
та відзивом на позов, в
яких одна із
сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не
заперечує. Посилання в
угоді на документ, що містить
арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в
письмовій формі і це
посилання є таким, що робить
згадане застереження частиною угоди.
|
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж
від 21.04.1961 дозволяє (стаття 7) сторонам вибрати право, яке
застосовуватиметься арбітрами під час розгляду справи з урахуванням положень договору
(контракту) і торгівельних звичаїв. Відповідно до частини другої статті 1 закону
№ 4002 до міжнародного комерційного арбітражу
можуть за угодою сторін
передаватися спори:
- із договірних та інших
цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні
зовнішньоторговельних та інших
видів міжнародних економічних
зв'язків, якщо комерційне
підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;
- підприємств з
іноземними інвестиціями і
міжнародних об'єднань та організацій,
створених на території
України, між собою, спори між їх
учасниками, а так само
їх спори з
іншими суб'єктами права України.
При цьому, якщо сторона:
- має більше ніж
одне комерційне підприємство, комерційним підприємством
вважається те, яке
має найбільше відношення до арбітражної угоди;
- не має комерційного підприємства, береться до уваги її
постійне місце проживання.
Особливістю зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
вважається застосування міжнародних термінів з урахуванням Міжнародних правил
тлумачення комерційних термінів ("Інкотермс"), розроблених Міжнародною
торгівельною палатою у 1936 році, основна мета яких - створити єдині і чіткі
торгівельні правила по всьому світу. Ці правила тлумачення комерційних термінів
мають рекомендаційний характер, але їх використання при складанні тексту договору
(контракту), допоможе сторонам у тлумаченні того чи іншого терміну, з метою
уникнення в майбутньому непорозумінь.
Суб'єктам господарської діяльності під час укладання договорів (контрактів) обов'язково варто пам'ятати і про таку частину національного
законодавства, як міжнародні договори, зокрема про конвенції, які ратифікувала
Україна, та міжнародні угоди, які Україна уклала з багатьма державами. Адже статтею 9 Конституції України встановлено,
що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких встановлена
Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
