Чи можна під час щорічної відпустки працювати за
сумісництвом на тому ж підприємстві
Частиною другою статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і
творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на
декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене
законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма кодексу дає
право працівникам виконувати роботу на умовах сумісництва.
Відповідно до пункту 1 Положення про умови роботи за
сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій,
затверджено наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.06.93 № 43 (надалі
– Положення), зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 30 червня 1993 року
за № 76, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної,
іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах
трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в
установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної
особи) за наймом.
Для роботи за сумісництвом згоди роботодавця за місцем
основної роботи не потрібно. Крім цього, не є сумісництвом робота, яка
визначена переліком робіт, доданим до Положення.
Обмеження на сумісництво можуть
запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і
організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо
працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах
і на роботах із
шкідливими або небезпечними умовами
праці, додаткова робота
яких може призвести до
наслідків, що негативно позначаться на стані
їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також
поширюються на осіб, які не
досягли 18 років, та вагітних жінок (пункт 2 Положення).
Керівники
державних підприємств, установ,
організацій, їхні
заступники, керівники структурних
підрозділів державних
підприємств, установ, організацій
(цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають
права працювати за сумісництвом (за винятком
наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) (абзац перший
пункту 4 Положення).
Отже, як бачимо з назви та змісту Положення, цим
нормативно-правовим актом регулюються питання щодо сумісництва працівників підприємств,
установ і організацій державної форми власності, тобто має обов’язковий
характер для застосування.
Щодо суб’єктів господарювання інших форм власності, то цей
нормативно-правовий акт має інформаційний, рекомендаційний та необов'язковий
характер.
З наведеного робимо
висновок, що за відсутності будь-яких обмежень роботи за сумісництвом,
працівник має право під час щорічної відпустки працювати за сумісництвом (на
умовах строкового трудового договору) на тому ж або іншому підприємстві, в
установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної
особи) за наймом.
Водночас, слід звернути увагу на те, що нормативно-правові
акти з питань праці не встановлюють вимог щодо обов'язку працівника повідомляти
роботодавцю:
- за основним місцем роботи - про виконання ним іншої регулярної оплачуваної
роботи на умовах трудового договору у
вільний від основної роботи час, а також про звільнення з основного місця
роботи;
- де працює за сумісництвом - про звільнення з основного
місця роботи.
У разі повідомлення роботодавця працівником-сумісником
про звільнення з основного місця роботи, слід видати відповідні накази
(розпорядження), які засвідчать наявність у працівника основного місця роботи.
При цьому, пам’ятайте про направлення відповідного повідомлення Державної
фіскальної службі України.
Чи можна надати додаткову відпустку за шкідливі умови
праці, якщо професія працівника відсутня в Списку
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та
важкими умовами праці до 35 календарних днів надається за Списком виробництв,
робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на
щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці,
наведеним у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.97 № 1290 (надалі - Список).
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списку
виробництв, робіт, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами
праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову
відпустку, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.98 № 16, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 30 січня 1998 року за № 57/2497, працівникам,
професії та посади яких не передбачені в Списку, але які в окремі періоди
робочого часу виконують роботу у виробництвах, цехах, за професіями та на
посадах, означених Списком, додаткова відпустка надається на тих же підставах,
що й працівникам, які мають право на таку відпустку.
А працівникам, професії та посади яких передбачені в
розділі "Загальні професії за всіма галузями господарства", додаткова відпустка
надається незалежно від того, у яких виробництвах або цехах вони працюють, якщо
такі професії та посади спеціально не передбачені в Списку (пункт 5 Порядку).
Тривалість додаткової відпустки за роботу зі шкідливими й
важкими умовами праці встановлюється залежно від результатів атестації робочого
місця за умовами праці та пропорційно фактично відпрацьованому працівником у
таких умовах часу.
Отже, для надання працівникові вказаної відпустки
необхідно провести атестацію його робочого місця за умовами праці та
розрахувати час, фактично відпрацьований на роботах зі шкідливими чинниками.
Порядок проведення атестації робочих місць за умовами
праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442.
