Право на відмову
лікаря від пацієнта передбачено нормативно-правовими актами, зокрема,
законами України від 19.11.92 № 2801 "Основи законодавства України про охорону
здоров’я" (надалі - Основи законодавства
про охорону здоров’я), від 22.02.2000 № 1489 "Про психіатричну допомогу" (щодо особливостей відмови від психіатричної допомоги), а
також Етичним кодексом лікаря України, який прийнято та підписано Всеукраїнським з'їздом
лікарських організацій та X З'їздом Всеукраїнського лікарського товариства в місті Євпаторії від 27 вересня 2009 року (надалі - Етичний кодекс).
Проте приймаючи відповідне рішення кожен лікар повинен пам'ятати, що відмова від подальшого ведення пацієнта (хворого) має бути
належним чином аргументована записами у медичній документації, оскільки чинними нормативно-правовими актами не визначено чіткого порядку захисту медичного
працівника від заяв, звернень або скарг із боку пацієнта в подібних випадках.
Право відмови
лікаря від пацієнта
Відповідно до частини третьої статті 34 Основ
законодавства про охорону здоров’я, лікар має право відмовитися від подальшого
ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил
внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не
загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
Таким чином, кожен заклад охорони здоров’я має
розробити Правила внутрішнього трудового розпорядку (як для медичних
працівників, так і для пацієнтів і відвідувачів) та затвердити їх на загальних
зборах (конференції) трудового колективу за поданням головного лікаря (або
іншого керівника) закладу і виборного органу первинної профспілкової
організації (за наявності) на основі типових правил. Крім іншого, у правилах
можна визначити вимоги, невиконання яких дозволить лікарю відмовити пацієнту у
наданні медичної допомоги, наприклад, поява пацієнта на прийомі у лікаря: неохайним,
в брудному одязі; у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння тощо.
Щодо правил
внутрішнього трудового розпорядку закладів охорони здоров’я – читайте нижче.
Статтею 38 Основ законодавства
про охорону здоров’я встановлено, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти
років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право:
- на вільний вибір лікаря, якщо останній може
запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його
рекомендацій;
- коли це виправдано його станом, бути прийнятим у
будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість
забезпечити відповідне лікування.
Однак зрозумілого тлумачення поняття "запропонувати свої
послуги" при цьому законодавцем не надано. Звідси, норму цієї статті закону, можна також розцінювати як право лікаря відмовити пацієнту у наданні медичних послуг.
Відповідно до статті 28 Етичного кодексу, лікар
повинен сприяти реалізації права пацієнта на вільний вибір лікаря та медичної
установи, а також не повинен чинити перешкоди пацієнтові у реалізації права
довіри свого подальшого лікування іншому лікареві.
Водночас, статтею 29 цього кодексу передбачено, що лікар
вільний у виборі пацієнта та умов, за яких здійснюється медична допомога, за
винятком невідкладних та екстрених випадків. Етично виправданою може бути
відмова лікаря від лікування людини, у якої, на його думку, відсутнє
захворювання або у випадках, коли лікування з різних причин протипоказане.
Лікар не несе відповідальності за здоров’я пацієнта в
разі відмови останнього від медичних приписів або порушення ним встановленого
для нього режиму. Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта,
якщо останній неодноразово порушував правила внутрішнього розпорядку закладу
охорони здоров’я або не виконував медичних приписів, за умови, що ця відмова не
загрожуватиме життю та здоров'ю хворого та інших людей.
Якщо пацієнт має можливість вибору лікаря, останній
може скористатися своїм правом відмовитися від надання медичної допомоги
пацієнтові з особистих причин.
Слід зауважити, що Етичний кодекс не має статусу нормативно-правового акту, а є збірником морально-етичних правил лікарів України.
Запобігання
конфліктним ситуаціям
Попри законодавчо передбачену можливість відмови
лікаря від пацієнта, випадки ці залишаються потенційно конфліктними.
Законодавець не передбачив механізмів юридичного захисту лікаря від можливих
скарг пацієнта у такій ситуації.
З огляду на це, адміністрація медичного закладу
має вжити заходів для того, щоб належним чином в медичних документах
передбачити можливі інциденти в процесі лікування.
Доказом конфліктної поведінки пацієнта можуть слугувати:
- відмітки у медичній карті про те, що пацієнт не
виконує рекомендацій лікаря (порушує режим харчування, не позбувся шкідливих
звичок, не дотримується режиму прийому ліків). Кожен такий запис бажано
підтвердити підписом пацієнта (за можливості), оскільки самостійний запис
лікаря може викликати недовіру при розгляді можливої скарги від пацієнта;
- записи у медичній карті про випадки неявки пацієнта
на запланований огляд лікаря. Щоб мати можливість надалі підтвердити факт
неявки, лікар повинен запропонувати пацієнту поставити свій підпис під узгодженою
датою наступного прийому;
- належно оформлені акти про те, що пацієнт не виконує
рекомендацій лікаря, порушує режим лікування, внутрішній розпорядок медичного
закладу, не з’являється на прийом до лікаря. Акт має складатись за участю
щонайменше двох свідків (для запобігання розголошення лікарської таємниці,
свідками мають бути медичні працівники), які ставлять свої підписи під
документом. Подібний акт має складатись у кожному випадку порушення пацієнтом
рекомендацій лікаря чи відмові його поставити свій підпис під записом лікаря у
медичній документації.
Крім того, варіантом виходу з конфліктної ситуації
після відмови лікаря від пацієнта може слугувати бесіда лікаря з пацієнтом під
час якої він роз’яснює право на вільний вибір лікаря та медичного закладу та
доносить до пацієнта процедуру такого вибору.
Неповага до
медичного працівника
Ще одним важливим аспектом взаємин лікаря та пацієнта
є випадки, коли останній виявляє свою неповагу до медичного працівника (вживає
нецензурні вислови, поводиться нахабно).Така поведінка з боку пацієнта порушує
право лікаря на повагу до його честі та гідності.
Так, відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) кожна фізична особа має право на повагу до
його гідності та честі, котрі є недоторканними. Фізична особа має право
звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Отже, в подібних випадках лікар має право звернутись
до суду за компенсацією завданої моральної шкоди. При цьому лікарю важливо
зафіксувати факти неповаги документально, зокрема:
а) скласти акт та засвідчити його підписами як мінімум
двох свідків (ними можуть виступати будь-які особи, які стали очевидцями
події);
б) провести:
- фотофіксацію події (за статтею 308 ЦК припустимо надалі
розповсюдити фото без згоди особи, яка на ній зображена, оскільки це необхідне
для захисту інтересів інших осіб чи її власних інтересів);
- відеофіксацію події;
- аудіофіксацію (перед початком аудіозапису необхідно
чітко та голосно повідомити про початок запису, назвати дату, час та місце її
проведення);
в) написати доповідну (службову) записку на ім’я
керівника закладу охорони здоров’я, де працює лікар.
У разі, якщо дії пацієнта становлять пряму загрозу для
здоров’я чи життя медичного працівника, лікар має право звернутись за допомогою
до поліції.
Відмова лікаря від пацієнта в таких випадках
буде підтверджена документально, а її доцільність не викличе сумнівів в
майбутньому. тут
Щодо правил внутрішнього трудового розпорядку закладів
охорони здоров’я
У закладах охорони здоров’я існують певні правила
поведінки як для медичних працівників, так і для пацієнтів і відвідувачів.
Для медичних працівників закладу охорони
здоров’я
Відповідно до частини першої статті 142 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) трудовий
розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами
внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за
поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної
профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових
правил.
Отже, Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні
бути розроблені у закладах охорони здоров’я незалежно від їх форми власності та
підпорядкування.
Правила внутрішнього трудового розпорядку є локальним документом закладу охорони
здоров’я, що регламентує організацію праці: встановлює режим робочого дня
та відпочинку, порядок прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників,
визначає взаємні обов’язки роботодавців і працівників, встановлює періодичність
і строки видачі заробітної плати, порядок і підстави притягнення працівників до
дисциплінарної відповідальності, тощо.
До початку роботи за укладеним трудовим договором
роботодавець зобов’язаний ознайомити кожного працівника з правилами
внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором (пункт 2 частини
першої статті 29 КЗпП).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП, трудовий
договір є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник
зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику
заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Отже, кожен медичний працівник зобов’язується виконувати
роботу на умовах укладеного із роботодавцем трудового договору та дотримуватися
внутрішнього трудового розпорядку закладу охорони здоров’я.
Крім цього, абзацом третім статті 159 КЗпП визначено, що
працівник зобов'язаний додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених
колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього
трудового розпорядку підприємства, установи, організації.
З наведеного випливає, що трудовим законодавством
встановлено прямий обов’язок виконання медичним працівником правил внутрішнього
трудового розпорядку того закладу охорони здоров’я, де він
працює, а їх порушення передбачає відповідальність, встановлену відповідними
нормативно-правовими актами, а також безпосередньо положеннями правил трудового
розпорядку.
Правила внутрішнього трудового розпорядку у закладах
охорони здоров’я формуються з урахуванням, зокрема, вимог:
- Кодексу законів про працю України (стаття 142);
- законів України від 15.11.96 № 504 "Про відпустки", від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" тощо;
- Основ законодавства України про охорону здоров’я (стаття
77);
- Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку,
затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 18.12.2000 №204-о, за погодженням із ЦК профспілки
працівників охорони здоров'я України;
- наказу Міністерства охорони здоров’я України від 25.05.06 № 319 "Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та
установ охорони здоров’я", зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 09 червня 2006 року за № 696/12570;
- колективного договору (укладеного між закладом охорони
здоров’я та відповідним виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником).
Правові засади розробки, укладення та виконання
колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та
соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, визначено Законом
України від 01.07.93 №3356 "Про колективні договори і угоди".
На сайті Міністерства охорони здоров’я України - Правила
внутрішнього трудового розпорядку.
Для пацієнтів закладу охорони здоров’я
Зазвичай, закладами охорони здоров’я розробляються
локальні акти - Правила внутрішнього розпорядку для пацієнтів (хворих), які
затверджуються, зазвичай, головним лікарем. Цими правилами визначаються права
та обов’язки пацієнтів (хворих) під час звернення за медичною допомогою, а
також порядок перебування їх у лікарні. Правила є у вільному доступі та
розміщуються закладами охорони здоров’я на офіційних сайтах і на території адміністративних
приміщень.
У правилах, зазвичай, передбачається обов’язок пацієнта
підтримувати чистоту та порядок у палаті, дотримуватись режиму тиші, обережно
поводитися з обладнанням та інвентарем закладу охорони здоров’я. Крім цього встановлюється
заборона палити у палатах та коридорах адміністративних приміщень закладу
охорони здоров’я, грати в азартні ігри, зберігати заборонені предмети,
розмовляти через вікна з іншими пацієнтами та відвідувачами, лежати або сидіти
на ліжках у верхньому одязі, тощо.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 29
Закону України від 22.02.2000 № 1489 «Про психіатричну допомогу», власник
психіатричного закладу або уповноважений
ним орган зобов'язаний знайомити осіб,
яким надається психіатрична допомога, або їх законних представників із законодавством про психіатричну допомогу,
правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу, а також адресами та
телефонами відповідних органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, громадських організацій, до яких може
звернутися особа у разі порушення її прав.
Водночас, варто звернути увагу, що чіткого закріплення
такого обов’язку для інших закладів охорони здоров’я нормативно-правовими
актами не передбачено.
Але, як зазначалося вище, на підставі статті 34 Основ законодавства про охорону здоров’я, лікар має право відмовитися від подальшого
ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил
внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не
загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
Для відвідувачів закладу охорони здоров’я
Поширеною є практика розробки закладом охорони здоров’я
окремих Правил відвідування (допуску до) пацієнтів (хворих), які затверджуються
наказом головного лікаря, та у яких визначаються певні обов’язки відвідувачів,
серед яких: дотримуватись чистоти і порядку, не порушувати спокій хворих
відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; не заходити у стаціонарні
відділення лікарні у верхньому одязі; не сидіти в палатах на ліжку, відвідувати
хворих лише в певні дозволені години, тощо.
Так, правила допуску відвідувачів до пацієнтів, які
перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії (надалі - ВІТ) усіх закладів охорони
здоров’я будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, встановлено
Порядком допуску відвідувачів до пацієнтів, які перебувають на стаціонарному
лікуванні у відділенні інтенсивної терапії, затверджено наказом Міністерства
охорони здоров'я від 15.06.16 № 592, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 22 червня 2016 року за № 883/29013 (надалі
– Правила, Порядок).
Дія Порядку поширюється на усі відділення, блоки, палати
інтенсивної терапії усіх закладів охорони здоров’я будь-якої форми власності та
організаційно-правової форми. Правила допуску до пацієнтів, які перебувають на
стаціонарному лікуванні у ВІТ, повинні бути у вільному доступі для усіх осіб,
які відвідують пацієнтів у ВІТ закладів охорони здоров’я будь-якої форми
власності та організаційно-правової форми.
Відповідно до пункту 2 Порядку заклад охорони здоров’я
зобов’язаний, зокрема, забезпечити пацієнтам, які перебувають на лікуванні у
ВІТ, право на допуск до них відвідувачів 24 години на добу в будь-який день
тижня згідно з Правилами.
Проте, конкретних правових норм, якими б регулювалися
питання часових рамок доступу відвідувачів до пацієнтів (хворих) в інших
відділеннях закладів охорони здоров’я, на сьогодні немає. А звідси, як правило,
кожний заклад охорони здоров’я самостійно визначає та встановлює години, у які
дозволяється відвідування пацієнтів (хворих). Варто зазначити, що у деяких випадках потреба доступу до
хворого (який перебуває не у ВІТ, а у звичайній палаті) певних осіб, наприклад священнослужителя,
адвоката, нотаріуса, працівника поліції може бути терміновою та не співпадати з
встановленими годинами відвідування закладу охорони здоров’я.
Так, статтею 287 Цивільного кодексу України визначено, що
фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони
здоров'я, має право на допуск до неї:
- інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна,
піклувальника, нотаріуса та адвоката;
- священнослужителя для відправлення богослужіння та
релігійного обряду.
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я,
що передбачає, зокрема, право
пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я,
на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна,
піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для
відправлення богослужіння та релігійного обряду (пунктом "к" частини
першої статті 6 Основ законодавства про охорону здоров’я).
Водночас, цими нормативно-правовими актами не врегульовано
питання (для зазначеної категорії осіб), що допуск їх, як відвідувачів
до хворого, котрий перебуває на стаціонарному лікуванні, повинний бути без
будь-яких часових обмежень та незалежно від визначених годин відвідування,
встановлених локальним актом конкретного закладу охорони здоров’я. Тому,
вважаємо за доцільне, закріплення законодавцем за зазначеною категорією осіб, права
на допуск до хворого, який перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі
охорони здоров'я, без будь-яких часових обмежень, а також встановлення аналогічних
положень у правилах допуску відвідувачів до пацієнтів (хворих) кожним закладом
охорони здоров’я.
Отже у правилах допуску відвідувачів до пацієнтів
(хворих) кожний заклад охорони здоров’я може передбачати, що у разі порушення
відвідувачем встановлених вимог, які зумовлюють право на відвідування
пацієнтів, наприклад перебування особи у
нетверезому стані, порушенні спокою пацієнтів, відвідувача можуть не допустити
до хворого, попросити усунути порушення, або ж покинути палату хворого. У
випадках, коли дії відвідувача містять ознаки правопорушення, може бути
викликана поліція та особу притягнуто до адміністративної відповідальності
(наприклад, за дрібне хуліганство).
Відповідно до статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в
громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що
порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до
семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на
строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного
до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або
адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
Якщо відвідувач вважає, що йому незаконно відмовляють у
побаченні з хворим, то можна подати письмову скаргу на ім’я завідувача
відділення або головного лікаря відповідного закладу охорони здоров’я. У скарзі
викласти всі істотні обставини, зокрема, прізвище, ім’я, по-батькові хворого,
його палату та відділення в якому він на даний час перебуває, статус стосовно
хворого, а також обов’язково вказати хто саме, за яких обставин і в який час не
допустив цього відвідувача безпосередньо до палати, в якій перебуває хворий.
Також відвідувач має право, якщо вважає за потрібне, викликати
представників поліції за фактом порушення медичним працівником гарантованих
прав пацієнта (хворого), оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 2
Закону України від 02.07.15 № 580 "Про Національну поліцію" завданнями поліції є
надання поліцейських послуг у сферах охорони прав
і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.
