На відміну від російської мови, українській притаманна клична форма
іменників. Зокрема, вона має застосовуватися у звертаннях як в усному мовленні,
так і на письмі. Через те що довгий час така форма не застосовувалася (адже
норми української штучно наближали до норм російської мови), то багато людей
плутаються та не знають, як правильно застосовувати її на практиці. Тож розглянемо
особливості кличного відмінку та правила написання звертань.
Загальні правила
Звертанням називають слово в реченні, що означає особу чи
предмет, до якого звернена мова: Шановний Олександре
Петровичу! Звертання не є
членами речення, не відповідають на жодне запитання, не пов’язуються сурядним
чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення. В
українській мові форми звертання виражаються у кличному відмінку.
У звертаннях, що складаються з імені та по батькові,
загальної назви та імені, обидва слова вживаються в тільки кличному відмінку: Людмило Андріївно, Лідіє Давидівно, Олегу (Олеже)
Тарасовичу, Маріє Антонівно, Миколо Свиридовичу; друже Гнате, пані Юліє, колего
Валерію, добродійко Ярославо, брате Василю, товаришу Вікторе.
Кличний відмінок у
звертаннях
Назву "кличний відмінок" вперше вжито у
правописі 1990 року, у попередніх правописах це поняття називали кличною
формою. У діловому та науковому стилях кличний відмінок властивий тільки
іменникам чоловічого і жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й
іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток — панове).
Не мають кличної форми займенники та прикметники. За
потреби у звертанні використовується називний відмінок однини чи множини: Дорогі, дякую. Якщо звертання складається з двох слів, то
прикметники та займенники у його складі також мають форму називного відмінка: шановний пане, зіронько моя.
Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за
допомогою закінчень. Закінчення кличного відмінка здебільшого залежить від часу
активного побутування, від відміни (I, II, III, IV), групи (тверда, м’яка,
мішана), будови та наголосу іменника. Типові та поширені приклади вживання
кличного відмінка подано нижче. Та попри це пам’ятайте, що для нього характерна
варіативність та несистемність форм - перевіряйте написання закінчень іменників
у кличному відмінку за орфографічним словником.
У кличному відмінку однини іменників І відміни
вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю:
О мають іменники твердої групи: Ганно, книжко.
Е мають іменники м’якої й мішаної груп: воле, земле, Іллє, душе, круче.
Є мають іменники м’якої групи після голосного та
апострофа: Маріє, Софіє, сім’є.
Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: матусю, бабусю, доню.
У кличному відмінку однини іменники ІІ відміни мають
закінчення -у (-ю), -е.
Закінчення -у мають іменники твердої групи
(зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к), іншомовні імена та деякі іменники
мішаної групи з основою на шиплячий: батьку, синку, Джеку,
Фрідріху, товаришу, слухачу.
Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, Грицю, краю, місяцю.
Закінчення -е мають безсуфіксні іменники
твердої групи та іменники м’якої групи із суфіксом -ець, а також деякі
іменники мішаної групи: Богдане, друже,
козаче, орле, чумаче, шевче.
Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв),
-ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) у звертанні мають як форму називного, так і
форму кличного відмінка: Глібов і Глібове, Тютчев і Тютчеве.
Географічні назви із зазначеними суфіксами мають у
кличному відмінку закінчення -е: Києве, Каневе, Лебедине.
У кличному відмінку іменники ІІІ відміни вживаються
переважно в художніх текстах: радосте, юносте,
любове.
Пунктуація
Звертання може стояти на початку, в середині та в
кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на
початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою
від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.
Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то
після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального — знак питання.
Наприклад: Ірино, зверніть увагу
на прізвище в документах! Ігорю, не варто підвищувати голос на підлеглих. Не
ображайся, Кириле Петровичу, на моє запізнення, зараз я все владнаю. Катерино!
Я не можу виконувати всі твої обов’язки!
При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке
звертання називається поширеним, наприклад: Слухай уважно, моя дочко, та запам’ятовуй. Особовим займенником у сучасній літературній мові
звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається
звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини і множини.
Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти.
Звертання властиві різним стилям мовлення:
офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному. В
офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному
листуванні, в усному мовленні — в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір
відповідної форми залежить від характеру та стилю документа. Так, у
дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді — колего.
Звертання до неживих предметів часто вживається в
художній літературі. Наприклад: Весно, як довго ми
тебе чекали.
Наведемо приклади звертань, які використовуються в діловому мовленні,
особливо в листуванні:
Василино Іванівно!
Дарино Олегівно!
Лоліто Андріївно!
Ярино Іллівно!
Світлано Єфиміївно!
Миколо Максимовичу!
Микито Петровичу!
Луко Семеновичу!
Саво Хомичу!
Яремо Івановичу!
У зразках запитань, які можуть бути на тестуванні,
зустрічається питання, що стосується саме звертання:
Граматично правильною формою звертання є:
- Шановна Марія Яківна!
- Шановний Петре Петровичу!
- Дорогий друже Степан!
Якщо ви уважно прочитали викладене вище, то з
упевненістю оберете другий варіант, адже саме він є коректним: Шановний Петре
Петровичу!
