ч.1,3
Види матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі (надалі - підприємство): обмежена, повна та колективна (бригадна).
При обмеженій матеріальній відповідальності
працівник відшкодовує шкоду в заздалегідь установлених межах. Сума шкоди, що
перевищує цю межу, стягненню не підлягає.
За загальним правилом,
відповідно до статті 132 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) відповідальність працівника за заподіяну
підприємству пряму дійсну шкоду обмежується розміром його середнього місячного
заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток
допускається лише у випадках, передбачених актами чинного законодавства.
Якщо заподіяна працівником пряма дійсна шкода менше
середнього місячного заробітку, то вона відшкодовується повністю.
Якщо ж пряма дійсна шкода перевищує середній місячний
заробіток працівника, з нього стягується тільки сума, рівна середньому
місячному заробітку, а залишок збитку працівником не відшкодовується.
Такий порядок відшкодування шкоди поширюється на кожен
зафіксований випадок правопорушення.
Для розрахунку середньої заробітної плати для визначення
меж матеріальної відповідальності застосовується Порядок обчислення середньої
заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (із наступними змінами, внесеними на підставі відповідних постанов) (надалі – Порядок № 100).
Відповідно до нього середній місячний заробіток
визначається виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують
виданню наказу про відшкодування шкоди. Якщо стягнення провадиться в судовому
порядку, то за останні два місяці, що передують розгляду справи в суді. А коли
працівник відпрацював менше двох місяців, середній заробіток визначається
виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо працівник останні місяці
перед розглядом справи в суді не працював або справа розглядається після його
звільнення, то розмір шкоди обчислюється виходячи з виплат за два останніх
місяці роботи на підприємстві, якому була нанесена шкода.
Виходячи зі статті 133 КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть:
- працівники - за псування або знищення через недбайливість
матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їхньому
виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу й інших
предметів, виданих підприємством працівнику в користування, - у розмірі нанесеного з їхньої вини збитку,
але не вище за їх середній місячний заробіток.
Передача працівнику в користування інструментів,
вимірювальних приладів, спеціального одягу й інших предметів повинна
оформлятися документально й засвідчуватися його підписом. Однак це не
означає, що працівник набуває при цьому статусу
матеріально-відповідальної особи, з якою треба укладати договір про повну
матеріальну відповідальність.
- керівники і
їхні заступники - за шкоду, нанесену підприємству зайвими грошовими виплатами,
неправильною постановкою обліку й зберігання матеріальних цінностей,
неприйняттям необхідних заходів щодо запобігання простоїв, випуску
недоброякісної продукції, розкрадань, знищення й псування матеріальних або
грошових цінностей - у розмірі нанесеної
шкоди, але не вище за свій середній місячний заробіток.
До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми
стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівнику в зв'язку
із затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, проведення
розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо - пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 29.12.92 № 14 "Про судову
практику в справах про відшкодування шкоди,
заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками".
Повна матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника повністю відшкодувати
заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень.
Відповідно до статті 134 КЗпП повна матеріальна відповідальність настає у
випадках, коли:
- між працівником і підприємством укладений письмовий
договір про прийняття на себе працівником повної матеріальної відповідальності
за не забезпечення збереження майна й інших цінностей, переданих йому для
зберігання або для інших цілей.
Працівники, з
якими укладений договір про повну матеріальну відповідальність, називаються
матеріально відповідальними особами.
- майно й інші цінності були отримані працівником під
звіт за разовою довіреністю або по інших разових документах
(товарно-транспортна накладна, товарна накладна, видатковий ордер й ін.);
- шкода нанесена діями працівника, які містять ознаки
злочинів (крадіжка, недбалість);
- шкода нанесена працівником, який перебував у
нетверезому стані;
- шкода нанесена недостачею, навмисним знищенням або
навмисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому
числі при їхньому виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів,
спеціального одягу й інших предметів, виданих підприємством працівнику в
користування;
- на підставі законодавчих актів на працівника
покладена повна матеріальна відповідальність за шкоду, нанесену підприємству
при виконанні трудових обов'язків.
Мається на увазі матеріальна відповідальність за
шкоду, нанесену підприємству перевитрачанням пально-мастильних матеріалів на
автотранспорті; розкраданням, ушкодженням, недостачею або втратою дорогоцінних
матеріалів, каменів і валютних цінностей тощо.
- збиток заподіяний не при виконанні трудових
обов'язків;
- посадова особа винна в незаконному звільненні або
переведенні працівника на іншу роботу;
- керівник підприємства, незалежно від форми
власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад одного місяця,
що спричинило сплату компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови,
що Державний бюджет України й місцеві бюджети, юридичні особи державної форми
власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Статтею 1351 КЗпП встановлено, що письмові
договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність можуть бути
укладені підприємством із працівниками, які досягли 18-річного віку, які
займають посади й виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням,
обробкою, продажем (випуском), перевезенням або застосуванням у процесі
виробництва переданих їм цінностей.
Перелік таких посад і робіт, а також
типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність
затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (слід
звернути увагу, що до цього часу жодного нормативно-правового акта стосовно цього не прийнято).
Тому, керуючись
Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства Союзу РСР", застосовуємо акти
законодавства Союзу РСР.
Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір
про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджені постановою Держкомітету СРСР із праці і соціальнихпитань і Секретаріату ВЦСПС від 28.12.77 № 447/24.
"Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються
робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися
письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення
збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу
(відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також
типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність" (надалі
– Перелік, Договір, Постанова № 447).
Цей Перелік
продовжує діяти в Україні й по теперішній час.
Таким чином, договір про повну індивідуальну
матеріальну відповідальність може укладатися при наявності одночасно трьох умов:
- досягнення працівником 18-річного
віку;
- наявність посади, яку займає працівник або виконуваної ним роботи в
зазначеному вище Переліку;
- виконання обов'язків за посадою або виконання роботи відповідно до професії
повинне бути безпосередньо пов'язане зі зберіганням, обробкою, продажем
(відпусткою), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених
працівнику цінностей.
Із працівниками,
посади яких або роботи, які вони виконують не зазначені в Переліку, договори
про повну матеріальну відповідальність укладатися не можуть. Зокрема, такі
договори не можуть укладатися зі сторожами, охоронцями, лаборантами й
завідувачами лабораторій, завідувачами кабінетами навчальних закладів.
У той же час наявність лише одного формального
моменту: посади або роботи в Переліку, не дає підстав для укладання договору
про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, якщо трудова функція
працівника не передбачає виконання відповідних обов'язків за посадою або при
проведенні робіт.
Існує також можливість укладання договорів про повну
матеріальну відповідальність на підставі контрактів. Вказівка на це міститься в
ряді роз'яснень Конституційного і Верховного Судів України. Але умови про повну
матеріальну відповідальність у цьому випадку доцільно включати в сам контракт,
тому що Договір за змістом розрахований на працівників, що приймають
матеріальні цінності під звіт для зберігання або інших цілей.
Одночасно слід звернути увагу на ту обставину, що на
підставі Договору повна матеріальна відповідальність встановлюється тільки за
схоронність майна й інших цінностей, переданих працівнику. За інші види прямої
дійсної шкоди працівник, який підписав Договір, може нести повну матеріальну
відповідальність тільки у випадках, передбачених чинними актами законодавства.
Так, наприклад, комірник, який припустив помилки при прийманні товару на склад,
що не дозволило стягнути з постачальника вартість відсутнього товару, буде
нести за це порушення тільки обмежену матеріальну відповідальність згідно зі статтею 132 КЗпП.
Отже, при оформленні повної індивідуальної
матеріальної відповідальності працівника треба використовувати Договір,
затверджений Постановою № 447. Текст Договору можна доповнити умовами,
які сторони трудових правовідносин (роботодавець, працівник) вважають
необхідними та узгодженими, але змінювати текст Договору не можна (типовий),
оскільки він має характер нормативно-правового акту.
Укладати договори про повну індивідуальну матеріальну
відповідальність у довільній формі або брати із працівника письмове
зобов'язання про прийняття ним на себе повної матеріальної відповідальності
неприпустимо, тому що при виникненні спору суд може визнати ці документи
недійсними й зробити висновок, що договір про повну матеріальну
відповідальність не укладався.
Підпунктом в) пункту 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 № 69, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 року за N 202/412 (надалі - Інструкція № 69) визначено, що при зміні матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передавання справ) проведення інвентаризації є обов'язковим.
Отже, при звільненні з посади матеріально відповідальної
особи необхідно провести інвентаризацію й передачу матеріальних цінностей новій
матеріально відповідальній особі, з якою також повинен бути укладений Договір.
Слід наголосити, що наявність повної матеріальної відповідальності або навіть самої шкоди не є підставою для
затримки звільнення з посади працівника,
видачі йому розрахунку та/або трудової книжки.
Не допускається прийом на матеріально-відповідальні
посади (роботу) осіб, які за вироком суду позбавлені права займати такі посади
або займатися певною діяльністю. Крім того, не можна приймати на роботу,
пов'язану з матеріальною відповідальністю, осіб, раніше суджених за
розкрадання, хабарництво й інші корисливі злочини, якщо судимість не знята й не
погашена.
Якщо працівник виконує обов'язки на посаді або виконує
роботи, що допускають укладання Договору, але відмовляється від його підписання,
то він може бути звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП. Зазначене міститься в абзаці п’ятому пункту 19
Постанови Пленуму Верховного Суду України від від 06.11.92 № 9 "Про
практику розгляду судами трудових спорів".
Взяти до відома:
01 січня 2015 року набуває чинності Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 02.09.14 № 879, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 року за № 1365/26142.
У зв’язку з цим, наказ Міністерства фінансів України від 11.08.94 N 69 – втрачає чинність з 01 січня 2015 року.
Але, вимога щодо проведення обов’язкової інвентаризації у разі зміни матеріально відповідальних осіб залишається і в новому нормативно-правовому акті.
Відповідно до статті 1352 КЗпП при спільному виконанні
працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем
(відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих
цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність спільно
працюючих працівників й укласти з кожним договір про повну індивідуальну
матеріальну відповідальність, може вводитися колективна (бригадна)
матеріальна відповідальність.
Рішення про введення колективної (бригадної)
матеріальної відповідальності роботодавець приймає за узгодженням із виборним
органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)
підприємства.
Письмовий договір про колективну (бригадну)
матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами
трудового колективу (бригади).
Перелік
робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна
відповідальність, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну
відповідальність затверджені наказом Міністерства праці України від 12.05.96 № 43, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 11 червня 1996 року за N 286/1311 (із наступними змінами, внесеними на підставі відповідних наказів) (надалі - Типовий договір, Наказ № 43).
Типовий договір є нормативно-правовим актом, тому
вносити зміни в його текст не припустимо. Але за погодженням сторін трудових
правовідносин (роботодавець, працівник) можна вносити, в установленому
законодавчими актами порядку, до тексту договору необхідні додаткові умови.
До складу колективу (бригади)
матеріально-відповідальних осіб (надалі –
Колектив осіб) не можуть входити працівники, з якими законодавець не
допускає можливості укладання договору про повну індивідуальну матеріальну
відповідальність, тобто такі, які займають посади або виконують роботи, не
передбачені Переліком, затвердженим Постановою № 447.
Прийом на роботу до складу Колективу осіб здійснюється
тільки за згодою цього колективу, що оформляється відповідним рішенням зборів.
На таких зборах повинні бути присутніми більше половини членів Колективу осіб,
а рішення повинне бути прийняте більшістю голосів учасників зборів.
Нові працівники - члени Колективу осіб підписують
раніше укладений договір про колективну матеріальну відповідальність із
зазначенням дати підписання. Із цієї дати, з урахуванням наступної роботи,
працівники несуть матеріальну відповідальність відповідно до часу,
відпрацьованого після останньої інвентаризації.
Пунктом 4 Інструкції № 69 встановлено, що при
колективній (бригадній) матеріальній відповідальності проведення інвентаризації обов'язково
у разі зміни керівника колективу (бригадира),
вибуття з колективу
(бригади) більше половини його членів, а також за вимогою
хоча б одного
члена колективу (бригади).
Відповідно до пункту 10 Типового договору працівник,
який звільняється з посади або новий прийнятий працівник - член Колективу осіб
може вимагати проведення позапланової інвентаризації. Якщо така вимога була
висунута, але не задоволена, то працівник звільняється від матеріальної відповідальності.
У протилежному випадку - він буде нести матеріальну відповідальність за
виявлену згодом недостачу матеріальних цінностей пропорційно часу, що він
проробив за період від останньої інвентаризації до виявлення недостачі
матеріальних цінностей з урахуванням часу, відпрацьованого після останньої
інвентаризації.
Переукладання договору про колективну матеріальну
відповідальність провадиться у випадку вибуття з Колективу осіб більше половини
його початкового складу або заміни керівника цього колективу.
Приймання матеріальних цінностей, ведення обліку й
надання звітності про рух цінностей покладається на керівника Колективу осіб (пункт
10 Типового договору).
Члени Колективу осіб несуть матеріальну відповідальність
за не забезпечення схоронності матеріальних цінностей пропорційно окладу
(тарифній ставці) і часу за період від останньої інвентаризації до виявлення шкоди.
Таким чином, члени Колективу осіб несуть часткову, а
не солідарну відповідальність перед підприємством. Тобто, відшкодувавши свою
частку збитку, член колективу не несе відповідальності за відшкодування шкоди іншими членами колективу.
