Особливості матеріальної відповідальності працівників (ч.3)

ч.1,2

Відповідно до статті 135³  Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) розмір заподіяної підприємству, установі, організації (надалі – підприємство) шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Актами законодавства може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті,  вона покладається на нього відповідно до умов контракту (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної  підприємствам,  установам, організаціям їх працівниками".

Частиною четвертою статті 135³ КЗпП передбачено випадки, коли застосовується спеціальний порядок обчислення розміру шкоди. Так, при визначенні розміру матеріальної шкоди від розкрадання, знищення, псування, недостачі або втрати дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей застосовуються норми Закону України від 06.06.95 № 217 "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням  (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів,  дорогоцінного каміння та валютних цінностей" (надалі - Закон № 217).

Зокрема, відповідно до статті 2 Закону № 217, заборгованість працівників підприємства у разі неповернення у встановлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках не здачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених   валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.

Суми,  стягнуті  на підставі вимог Закону № 217, спрямовуються   насамперед   на  відшкодування  збитків, завданих  підприємству,  а  решта  - перераховується до Державного бюджету (стаття  3). 

Порядок визначення розміру шкоди від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей,  затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 № 116 (із наступними змінами, внесеними на підставі відповідних постанов)  (надалі - Порядок № 116).

Пунктом 2 Порядку № 116 встановлено, що розмір   збитків   від  розкрадання,  нестачі,  знищення (псування)  матеріальних  цінностей визначається шляхом проведення незалежної  оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі  визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди  державі, територіальній громаді або суб'єкту господарювання з   державною  (комунальною)  часткою  в  статутному  (складеному) капіталі,  розмір  збитків  визначається  на підставі  методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 3 Закону України від 12.07.01 № 2658 "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою,  встановленою нормативно-правовими актами,  зазначеними в статті 9 цього  Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Методика оцінки майна затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.03 № 1891 (із наступними змінами, внесеними на підставі відповідних постанов).  Пункти 103-110 методики стосуються визначенню розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди. Також, до методики доданий  (додаток 21) АКТ оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання (державі, територіальній громаді в особі).

У пункті 10 Порядку № 116 зазначено, що зі стягнутих сум здійснюється відшкодування   збитків, завданих підприємству, з урахуванням фактичних витрат підприємства на   відновлення  пошкоджених  або  придбання  нових  матеріальних цінностей  та  вартості  робіт  з  їх  відновлення. Залишок коштів перераховується до Державного бюджету.

Згідно з частиною п’ятою статті 130 КЗпП працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

                                        

Відшкодування збитку в розмірі, що не перевищує
середній місячний заробіток працівника

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку,  відповідно до статті 136 КЗпП, провадиться за розпорядчим документом роботодавця, а керівниками підприємств та їхніми заступниками - за розпорядчим документом вищого органу управління шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядчий документ роботодавця, або вищого органу управління має бути прийнятий не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові (під розпис). Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до суду. Стягнення з керівників підприємств та їхніх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого органу управління. 

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної   підприємствам,  установам, організаціям їх працівниками" (надалі – Постанова № 14) днем виявлення  шкоди  слід  вважати день, коли роботодавцю стало  відомо  про  наявність  шкоди, заподіяної  працівником.  Днем  виявлення  шкоди,  встановленої  в результаті інвентаризації матеріальних цінностей,  при ревізії або перевірці    фінансово-господарської    діяльності   підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. 

При утриманні матеріальної шкоди із заробітної плати працівника треба враховувати вимоги статті 128 КЗпП і статті 26 Закону України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці", що при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Водночас слід пам’ятати, що відповідно до статті 129 КЗпП не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з актами законодавства не звертається стягнення.

Відшкодування збитку в розмірі, що перевищує 
середній місячний заробіток працівника

Якщо розмір заподіяної підприємству шкоди перевищує середній місячний заробіток працівника, то покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову в суд за місцем проживання працівника.

Відповідно до статті 233 КЗпП для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встановлюється строк в 1 (один) рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Цей строк застосовується і при зверненні до суду вищого органу управління. У разі пропуску з поважних причин строку, установленого статтею 233 КЗпП, суд може поновити цей строк (стаття 234 КЗпП).

При цьому до працівника застосовується принцип презумпції невинуватості, доки роботодавець не доведе заподіяння працівником шкоди підприємству.

До позовної заяви, разом із договором про повну індивідуальну (колективну) матеріальну відповідальність, довіреністю або іншим разовим документом про одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, роботодавець повинен додати необхідні документи (акти перевірок, доповідні записки, пояснення працівника, акти інвентаризацій, ревізій, бухгалтерської або іншої експертизи, первинні документи бухгалтерського обліку, розрахунки визначення розміру нанесеного матеріального збитку тощо), як докази, на підтвердження вини працівника, факту завдання прямої дійсної шкоди та безпосереднього зменшення активів підприємства.

 Суд (пункт 23 Постанова № 14) незалежно від обставин  справи  має,  зокрема,  вирішити  питання  про   подання  сторонами або про витребування:
- даних бухгалтерського обліку й інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди - матеріалів інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, актів й інших документів про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, висновку бюро товарних експертиз, довідок й інших документів про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу - призначити її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі;
- доказів про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, вироку суду чи постанови органу розслідування, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов'язків працівника;
- інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню, - договору про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, довіреності чи іншого разового документа на одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, даних про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані, розрахунків розподілу шкоди між членами бригади, довідок про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці, які передували заявленню вимог про відшкодування шкоди, в інших випадках, про склад його сім'ї, наявність у працівника цінного майна (будинку, автомобіля тощо), підсобного господарства, інших доходів; дані про умови праці і зберігання матеріальних цінностей, доповідні записки працівника з цих питань.
При цьому слід мати на увазі, що з питань, для яких передбачено обов'язкове документальне оформлення (наприклад, укладення договору про повну матеріальну відповідальність), показання свідків не можуть братися до уваги.

Відповідно до статті 137 КЗпП  суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.