Працівник регулярно "подорожує по роботі". Вважати
такі поїздки відрядженням чи це робота роз'їзного характеру?
Питання, пов'язані зі службовими відрядженнями, врегульовані статтею 121 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП), постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.11 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (у редакції відповідного наказу від 17.03.11 № 362), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658.
Звертаємо увагу, що норми Інструкції № 59 поширюються тільки на органи державної влади, підприємства, установи та організації (надалі - підприємство), що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Решта підприємств, установ та організацій мають розробляти і керуватися власними положеннями про відрядження та нормами Податкового кодексу України.
Однак якщо небюджетні підприємства отримують бюджетні кошти і в рамках виконання бюджетної програми передбачені відрядження, то в такому разі вони повинні керуватися нормами Інструкції № 59 (лист Державної фінансової інспекції України від 25.12.13 № 02-14/1548).
Інструкцією № 59 передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Крім того, службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником) (пункт 2 Інструкції № 59).
Пункт 4 Інструкції № 59 передбачає, що при відрядженні працівника в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, сума добових відшкодовуються як за повну добу в межах, передбачених законодавством.
У свою чергу, на сьогодні визначення поняття "роз’їзний (пересувний) характер робіт" в законодавстві України відсутнє. В цій частині необхідно керуватися постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 N 169/10-87 "Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов'язаних із пересувним і роз'їзним характером робіт у будівництві" (надалі - Постанова № 169/10-87) відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".
Пунктом 2 Постанови № 169/10-87 визначено наступне:
"Надбавка за разъездной характер работ устанавливается работникам, выполняющим работы на объектах, расположенных на значительном расстоянии от места размещения организации, в связи с поездками в нерабочее время от места нахождения организации (сборного пункта) до места работы на объекте и обратно".
Крім того, звертаємо увагу на пункт 13 Постанови № 169/10-87:
"В случаях, когда поездки в нерабочее время от места нахождения строительной организации или сборного пункта до места работы на объекте и обратно за день составляют не менее трех часов, надбавка за разъездной характер работ устанавливается в размере до 20 % месячной тарифной ставки (оклада), а не менее двух часов - до 15 % месячной тарифной ставки (оклада) без учета коэффициентов и доплат".
Висновок перший:
Роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті й назад, що складає не менше 2-х годин в день.
Висновок другий:
Якщо працівник відповідно до посадової інструкції постійно працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер. У такому разі окремі тривалі поїздки працівника слід вважати відрядженням.
Якщо ж робота, пов'язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівнику роз’їзний характер роботи.
Підтверджує це Міністерство праці та соціальної політики України: "Підприємство самостійно визначає доцільність встановлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" (лист від 17.11.06 №307/13/133-06).
Перелік посад, робіт, професій працівників, робота яких здійснюється в дорозі або має роз’їзний характер, роботодавець установлює в колективному договорі (іншому локальному нормативному акті).
Яким чином оплачувати чи компенсувати роз’їзний характер робіт?
Законом України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" передбачено, що підприємства самостійно встановлюють форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми оплати праці, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних, і гарантійних виплат в колективних договорах з обов’язковими умовам дотриманням норм, гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.
Дні поїздок працівників до інших населених пунктів табелюють як звичайні робочі дні, нараховуючи за них заробітну плату. Крім того, роботодавець може (але не зобов’язаний) установити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний характер. Кому і скільки слід зазначити в колективному договорі або іншому нормативному акті роботодавця.
У випадку, коли підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватись нормами постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.99 № 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" (надалі - Постанова № 490).
У Постанові № 490 зазначено, що граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, які установлені Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.
Однак, варто зазначити, що граничні норми витрат, які установлені Кабінетом Міністрів України для відряджень є обов’язковими лише для бюджетників. Тому "небюджетникам", в якості граничного розміру надбавок, можна використовувати суму добових, установлену підпункті 170.9.1 "а" пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України (надалі - ПКУ) для відряджених працівників.
Витрати на проїзд до місця призначення та назад, а також на наймання житла, понесеними у зв’язку з перебуванням працівника поза місцем основної роботи компенсуються у порядку, визначеному для відряджень (пункт 3 Постанови № 490). Тобто для відшкодування витрат, пов’язаних з поїздками, працівник має заповнити та подати Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, форму та Порядку його складання, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.09.15 № 841 (у редакції відповідного наказу від 10.03.16 № 350), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2015 року за № 1248/27693 (надалі - Звіт), і додати до нього відповідні підтвердні документи.
Підсумуємо головні відмінності між відрядженням та роз'їзним характером робіт.
Оплата праці: при роз'їзному характері роботи за дні поїздок працівника до інших населених пунктів нараховують заробітну плату, а при відрядженні – дні поїздки розраховуються із урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від від 08.02.95 № 100.
Компенсація витрат: при роз'їзді компенсують витрати у порядку, установленому для відрядження. Добових не виплачують, але встановлюють надбавку за роз’їзний характер робіт. При відрядженні, не лише виплачують добові, але і за наявності всіх підтвердних документів, пов’язаних з відрядженням, компенсують всі понесені витрати.
Оподаткування: при роз'їзному характері роботи заробітна плата, нарахована за дні поїздок, обкладаються податком на доходи фізичних осіб - за ставками 15 % і 20 %(ПДФО), військовим збором - за ставкою 1,5 % (ВЗ) і єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) у загальному порядку. Надбавки за роз’їзний характер праці в межах норм обкладають ПДФО та ВЗ, а от ЄСВ немає.
При чому, денний (середній) заробіток, нарахований за дні відрядження, також обкладають ПДФО, ЄСВ та ВЗ у загальному порядку. Зате добові в межах норм, установлених ПКУ не обкладають ЄСВ, ПДФО та ВЗ.
Суми надбавок за роз’їзний характер робіт в установлених розмірах, що не перевищують озвучені вище цифри, не включаються до фонду оплати праці згідно з пунктом 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затверджено наказом Держкомстату України від 13.01.04 N 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713 (надалі - Інструкція № 5). Тому ЄСВ з них справляти не потрібно, як немає необхідності показувати їх у звітності з ЄСВ.
Якщо витрати на проїзд і проживання "роз'їзного" працівника розглядати як дохід, то тут Інструкція № 5 не потішить, оскільки виводить за фонд оплати праці витрати на "відрядження" на проїзд і проживання. А ось про "роз'їзних" немає жодного слова. Більше того, за бажанням, як і понаднормативні надбавки, їх можна "підтягнути" під підпункт 2.3.4 Інструкція № 5 і вимагати сплати з цих сум ЄСВ.
тут
Читайте:
Робота вахтовим методом (зразки наказу, положення про організацію робіт у ТОВ)
Пунктом 2 Постанови № 169/10-87 визначено наступне:
"Надбавка за разъездной характер работ устанавливается работникам, выполняющим работы на объектах, расположенных на значительном расстоянии от места размещения организации, в связи с поездками в нерабочее время от места нахождения организации (сборного пункта) до места работы на объекте и обратно".
Крім того, звертаємо увагу на пункт 13 Постанови № 169/10-87:
"В случаях, когда поездки в нерабочее время от места нахождения строительной организации или сборного пункта до места работы на объекте и обратно за день составляют не менее трех часов, надбавка за разъездной характер работ устанавливается в размере до 20 % месячной тарифной ставки (оклада), а не менее двух часов - до 15 % месячной тарифной ставки (оклада) без учета коэффициентов и доплат".
Висновок перший:
Роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті й назад, що складає не менше 2-х годин в день.
Висновок другий:
Якщо працівник відповідно до посадової інструкції постійно працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер. У такому разі окремі тривалі поїздки працівника слід вважати відрядженням.
Якщо ж робота, пов'язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівнику роз’їзний характер роботи.
Підтверджує це Міністерство праці та соціальної політики України: "Підприємство самостійно визначає доцільність встановлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" (лист від 17.11.06 №307/13/133-06).
Перелік посад, робіт, професій працівників, робота яких здійснюється в дорозі або має роз’їзний характер, роботодавець установлює в колективному договорі (іншому локальному нормативному акті).
Яким чином оплачувати чи компенсувати роз’їзний характер робіт?
Законом України від 24.03.95 № 108 "Про оплату праці" передбачено, що підприємства самостійно встановлюють форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми оплати праці, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних, і гарантійних виплат в колективних договорах з обов’язковими умовам дотриманням норм, гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.
Дні поїздок працівників до інших населених пунктів табелюють як звичайні робочі дні, нараховуючи за них заробітну плату. Крім того, роботодавець може (але не зобов’язаний) установити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний характер. Кому і скільки слід зазначити в колективному договорі або іншому нормативному акті роботодавця.
У випадку, коли підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватись нормами постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.99 № 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" (надалі - Постанова № 490).
У Постанові № 490 зазначено, що граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, які установлені Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.
Однак, варто зазначити, що граничні норми витрат, які установлені Кабінетом Міністрів України для відряджень є обов’язковими лише для бюджетників. Тому "небюджетникам", в якості граничного розміру надбавок, можна використовувати суму добових, установлену підпункті 170.9.1 "а" пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України (надалі - ПКУ) для відряджених працівників.
Витрати на проїзд до місця призначення та назад, а також на наймання житла, понесеними у зв’язку з перебуванням працівника поза місцем основної роботи компенсуються у порядку, визначеному для відряджень (пункт 3 Постанови № 490). Тобто для відшкодування витрат, пов’язаних з поїздками, працівник має заповнити та подати Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, форму та Порядку його складання, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.09.15 № 841 (у редакції відповідного наказу від 10.03.16 № 350), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2015 року за № 1248/27693 (надалі - Звіт), і додати до нього відповідні підтвердні документи.
Підсумуємо головні відмінності між відрядженням та роз'їзним характером робіт.
Оплата праці: при роз'їзному характері роботи за дні поїздок працівника до інших населених пунктів нараховують заробітну плату, а при відрядженні – дні поїздки розраховуються із урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від від 08.02.95 № 100.
Компенсація витрат: при роз'їзді компенсують витрати у порядку, установленому для відрядження. Добових не виплачують, але встановлюють надбавку за роз’їзний характер робіт. При відрядженні, не лише виплачують добові, але і за наявності всіх підтвердних документів, пов’язаних з відрядженням, компенсують всі понесені витрати.
Оподаткування: при роз'їзному характері роботи заробітна плата, нарахована за дні поїздок, обкладаються податком на доходи фізичних осіб - за ставками 15 % і 20 %(ПДФО), військовим збором - за ставкою 1,5 % (ВЗ) і єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) у загальному порядку. Надбавки за роз’їзний характер праці в межах норм обкладають ПДФО та ВЗ, а от ЄСВ немає.
При чому, денний (середній) заробіток, нарахований за дні відрядження, також обкладають ПДФО, ЄСВ та ВЗ у загальному порядку. Зате добові в межах норм, установлених ПКУ не обкладають ЄСВ, ПДФО та ВЗ.
Якщо витрати на проїзд і проживання "роз'їзного" працівника розглядати як дохід, то тут Інструкція № 5 не потішить, оскільки виводить за фонд оплати праці витрати на "відрядження" на проїзд і проживання. А ось про "роз'їзних" немає жодного слова. Більше того, за бажанням, як і понаднормативні надбавки, їх можна "підтягнути" під підпункт 2.3.4 Інструкція № 5 і вимагати сплати з цих сум ЄСВ.
Показник
|
Роз'їзний характер роботи
|
Відрядження
|
|
Оплата праці
|
За дні поїздок працівника до інших населених пунктів нараховують зарплату
|
Дні відрядження оплачують відповідно до трудового або колективного договору, але не нижче середнього заробітку
|
|
Компенсація витрат у поїздці/відрядженні
|
Компенсують у порядку, установленому для відряджень. Добових немає. Може бути встановлена надбавка за роз’їзний характер робіт
|
За наявності підтвердних документів компенсують витрати, пов’язані з відрядженням. За час відрядження виплачують добові
|
Оподаткування
|
Зарплата, нарахована за дні поїздок, обкладається ПДФО, ВЗ і ЄСВ у загальному порядку.
Надбавки за роз’їзний характер праці в межах норм обкладають ПДФО і ВЗ. ЄСВ немає.
На думку податківців, з суми компенсації витрат на проїзд та проживання необхідно утримувати ПДФО і ВЗ. Загроза ЄСВ
|
Денний заробіток (середній заробіток), нарахований за дні відрядження, обкладають ПДФО, ВЗ і ЄСВ у загальному порядку.
Добові в межах норм, установлених ПКУ, не обкладають ЄСВ, ПДФО і ВЗ.
Суми перевищення над нормами обкладають ВЗ і ПДФО.
Якщо виконуються вимоги
підпунктом "а" підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПКУ витрати, пов’язані з відрядженням, не обкладають ПДФО, ВЗ і ЄСВ |
Читайте:
Робота вахтовим методом (зразки наказу, положення про організацію робіт у ТОВ)
