Якщо узагальнити процедуру (від перевірки претендентів до їх призначення) вступу на державну службу
за Законом України від 10.12.15 № 889 "Про державну службу" (надалі – закон № 889) можемо дійти ряду етапів прийняття на державну службу:
- перевірка претендента щодо права на держслужбу,
відповідності професійної компетентності вимогам до посади та наявності підстав
для призначення на посаду;
- проведення щодо претендента передбачених
законодавством перевірок;
- обчислення стажу державної служби;
- видання акта про призначення на посаду (укладання
трудового договору);
- інформування органів Державної фіскальної служби
України (ДФС) про укладення трудового договору;
- інформування (у передбачених законодавством
випадках) про близьких осіб, які працюють у державному органі, та/або конфлікт
інтересів, що виникає у зв’язку із призначенням на посаду;
- встановлення випробувального строку відповідно до
закону;
- присвоєння рангу державного службовця;
- вступний інструктаж (ознайомлення з посадовою
інструкцією, правилами внутрішнього службового розпорядку, обмеженнями тощо);
- створення належних умов для виконання державним
службовцем своїх посадових обов’язків;
- передавання державному службовцю справ і майна,
необхідних для виконання посадових обов’язків;
- формування особової справи;
- професійне навчання (якщо особу вперше призначено на
посаду державної служби) - протягом 1 року з дня призначення.
Таким чином, до укладання трудового договору
(контракту) та/або видання розпорядчого
документа про призначення (прийняття) на посаду, необхідно переконатися, що претендент
має право на державну службу, відповідає вимогам до посади та наявні підстави
для його прийняття на державну службу.
Право на держслужбу
Право на державну службу зумовлюють такі чинники:
- громадянство України;
- досягнення повноліття, тобто вісімнадцяти років (частина
перша статті 34 Цивільного кодексу України (надалі
– ЦК), стаття 6 Сімейного кодексу України);
- вільне володіння українською мовою;
- наявність відповідної освіти (частина перша статті
19 закону № 889).
Відповідно до частини другої статті 19 закону № 889 на державну службу не може вступити особа, яка:
- досягла 65-річного віку;
- у встановленому законом порядку визнана недієздатною
(стаття 39 ЦК) або цивільна дієздатність якої обмежена (стаття 36 ЦК);
- має судимість за вчинення умисного злочину, якщо
таку судимість не погашено або не знято в установленому законом порядку;
- відповідно до рішення суду позбавлена права
займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або обіймати
відповідні посади;
- піддавалася адміністративному стягненню за
корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня
набрання законної сили відповідним рішенням суду;
- має громадянство іншої держави;
-- не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду
на її проведення;
- підпадає під заборону, встановлену Законом України від 16.09.14 № 1682 "Про очищення влади" (надалі - закон № 1682).
Отже, відповідно до частини другої статті 19 закону № 889:
Обмеження
|
||
№ з/п
|
на державну службу
не може вступити особа, яка:
|
Підстава
|
1
|
Досягла 65-річного віку
|
з огляду на наявність вікових обмежень при вступі на
державну службу в деяких випадках доцільно обчислювати повну кількість років
претендента на посаду
|
2
|
У встановленому законом порядку визнана
недієздатною або цивільна дієздатність
якої обмежена
|
Відповідно до статті 25 ЦК здатність мати цивільні
права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна
правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється
у момент її смерті.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка
усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, тобто це її здатність
своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а
також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки,
самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Обсяг цивільної дієздатності особи встановлюється ЦК
і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд може обмежити цивільну дієздатність особи, якщо
вона:
- страждає на психічний розлад, який істотно впливає
на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
- зловживає спиртними напоями, наркотичними
засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи
свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати,
у скрутне матеріальне становище (стаття 36 ЦК).
Водночас, особа може бути визнана судом
недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не
здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (стаття 39
ЦК).
Порядок обмеження цивільної дієздатності особи або визнання
її недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Цивільна дієздатність особи є обмеженою або особа
визнається недієздатною (з урахуванням висновку судово-психіатричної
експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи) з моменту набрання
законної сили рішенням суду про це.
Разом із цим, слід відзначити, що чинними
нормативно-правовими актами не передбачено проведення перевірки претендентів на
посаду державної служби стосовно їхньої цивільної дієздатності.
Пунктом 5 частини третьої статті 56 Закону України
від 14.10.14 № 1700 "Про запобігання корупції" (надалі - закон № 1700) передбачено, що спеціальній перевірці
підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної
в частині першій цієї статті, зокрема щодо стану здоров’я (в частині
перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах
охорони здоров’я). Проте за відсутності відповідного рішення суду, яке набрало
законної сили, тільки факт перебування особи на обліку в психоневрологічних
або наркологічних закладах охорони здоров’я не може бути доказом її недієздатності
або обмеження цивільної дієздатності.
Водночас, отримана за результатами спеціальної
перевірки інформація про відсутність даних, що претендент на посаду перебуває
на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я,
також не може розглядатися як підтвердження його повної цивільної
дієздатності.
Звідси випливає, що за відсутності (на даний час) дієвого
порядку перевірки цивільної дієздатності претендента на посаду, при
проходженні ним державної служби та встановлення
факту неповідомлення про наявність обмежень при прийнятті - державна служба має
бути припинена, в установленому актами законодавства порядку.
|
3
|
Має судимість за вчинення умисного злочину, якщо
таку судимість не погашено або не знято в установленому законом порядку
|
а) Стосовно осіб, які
претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або
особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним
ризиком, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей,
поданих особисто (абзац перший частини першої статті 56 закону № 1700).
Перелік посад з високим та підвищеним рівнем
корупційних ризиків, затверджено рішенням Національного агентства з питань
запобігання корупції від 17.06.16 № 2,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 липня 2016 року за № 987/29117.
Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті
56 закону № 1700 спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка
претендує на зайняття посади, зазначеної в частині першій цієї статті,
зокрема щодо:
- наявності судового рішення, що набрало законної
сили, згідно з яким особу притягнуто до кримінальної відповідальності, в тому
числі за корупційні правопорушення, а також наявності судимості, її зняття,
погашення;
- факту, що особа піддана, піддавалася раніше
адміністративним стягненням за пов’язані з корупцією правопорушення.
Разом із цим, абзацом другим частини першої статті
56 цього закону передбачено випадки, коли спеціальна перевірка щодо претендентів
на посади в державних органах не проводиться.
Порядок проведення спеціальної перевірки стосовно
осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття
відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним
корупційним ризиком, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.15 № 171 (надалі – порядок № 171).
Цим порядком, зокрема, встановлено, що претенденти
на посади, стосовно яких спеціальна перевірка вже проводилася, під час
призначення в порядку переведення на посаду до іншого державного органу або органу
місцевого самоврядування письмово повідомляють про це відповідному органу із
зазначенням найменування органу, яким організовано проведення такої
перевірки. Питання про призначення претендента на посаду розглядається після
отримання копії такої довідки (пункт 4).
б) Наказом Національного
агентства України з питань державної служби від 05.08.16 № 156 затверджено форму
Особової картки державного службовця та Інструкцію щодо її заповнення, зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2016 року за № 1200/29330.
Абзацом тринадцятим пункту 4 Інструкції щодо
заповнення особової картки державного службовця встановлено, що "Автобіографія" заповнюється особисто у довільній формі з дотриманням хронологічної
послідовності (від народження до дати написання автобіографії). Також
необхідно зазначити, чи притягувався(лися) до кримінальної відповідальності
претендент на посаду та члени його сім’ї й найближчі родичі.
Водночас, варто звернути увагу на те, що ця
Інструкція не містить вимоги стосовно інформування про адміністративні
стягнення за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Проте, з урахуванням того, що претендент на посаду
зобов’язаний повідомити про обставини, які перешкоджають прийняттю на
державну службу, відсутність такої вимоги не має істотного значення. Оскільки,
пунктом 6 Інструкції щодо заповнення
особової картки державного службовця визначено, що працівник служби
управління персоналом державного органу у разі потреби може додавати
необхідну кількість рядків в особовій справі (цей пункт доповнено на підставі
відповідного наказу від 20.12.16 № 278, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 13 березня 2017 року за № 345/30213).
в) Відповідно до
абзаців першого та другого частини першої статті 59 закону № 1700 відомості
про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної
або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов’язаних
з корупцією правопорушень, а також про юридичних осіб, до яких застосовано
заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного
правопорушення, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили
корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Відомості про осіб, які входять до особового складу
органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну чи
контррозвідувальну діяльність, належність яких до вказаних органів становить
державну таємницю, та яких притягнуто до відповідальності за вчинення
корупційних правопорушень, вносяться до розділу з обмеженим доступом Єдиного
державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією
правопорушення.
Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які
вчинили корупційні правопорушення, затверджено наказом Міністерства юстиції
України від 11.01.12 № 39/5, зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 11 січня 2012 року за № 28/20341.
Роз'яснення Міністерства юстиції України від 08.02.12 щодо порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру осіб,
які вчинили корупційні правопорушення.
Оприлюдненню на офіційному веб-сайті "Відомості з
Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення" (надалі – державний реєстр) підлягають
відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення
корупційних правопорушень щодо яких судами прийняті відповідні рішення, які
набрали законної сили, а також відомості про накладення дисциплінарних
стягнень за корупційні правопорушення.
Безоплатний цілодобовий доступ до відомостей з державного
реєстру здійснюється через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України
шляхом пошуку та завантаження інформації про осіб, яких притягнуто до
відповідальності за вчинення корупційного правопорушення згідно нормативних
документів.
Таким чином, відповідний суб’єкт призначення,
керівник державної служби або працівник служби управління персоналом має
право перевірити інформацію про претендента на посаду стосовно його притягнення
до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень.
Водночас, звертаємо увагу, що державний реєстр містить
відомості про притягнення осіб до кримінальної або адміністративної
відповідальності лише за вчинення корупційних правопорушень. Тому, якщо претендент
на посаду притягався до відповідальності, наприклад, за шахрайство (заволодіння
чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання
довірою) на підставі статті 190 Кримінального кодексу України (надалі - КК), то такі
відомості у державному реєстрі
відсутні.
г) Прийняттю на
державну службу перешкоджає наявність судимості за вчинення не будь-якого, а
лише умисного злочину (пункт 3 частини другої статті 19 закону № 889).
У статті 62 Конституції України закріплений важливий
принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді,
коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню,
доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку (частина друга статті
2 КК).
Крім цього, стаття 11 КК визнає злочином лише
суспільно небезпечне винне діяння. Законодавче закріплення цього положення є
важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів
і суду. Своє подальше закріплення це положення знайшло у статті 23 КК, де
наведено загальне визначення поняття вини і на його підставі у статтях 24 і
25 КК визначено поняття й види умисної та необережної вини.
Тому не існує злочинів, однакових за змістом вини,
адже в кожному разі зміст вини визначається змістом об'єктивних ознак
вчинюваного складу злочину і різним ставленням суб’єкта до них. У
правозастосовчій практиці найчастіше необхідно встановлювати зміст
конкретного виду умислу чи необережності, а не вини взагалі.
Умисел поділяється на прямий і непрямий (стаття 24
КК):
- прямий - якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання;
- непрямий - якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх
настання.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість
та злочинну недбалість (стаття 25 КК).
Необережність є злочинною:
- самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість
настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або
бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризується двома ознаками - інтелектуальною і вольовою;
- недбалістю, якщо особа не передбачала можливості
настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або
бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Злочинна недбалість відрізняється від інших видів
вини (прямого та непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа
не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення
злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуальну і вольову
ознаки.
Читайте: Вина, умисел і необережність (форми, види)
д) Покарання
(стягнення) у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю застосовується у випадку притягнення особи до кримінальної
або адміністративної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 51 КК, абзац
другій пункту 5 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення) (надалі - КУпАП).
Цікаво пов’язані пункти 4 та 5 частини другої
статті 19 закону № 889 в аспекті притягнення до адміністративної
відповідальності: на державну службу не може вступити особа, яка...
4) відповідно до рішення суду позбавлена права
займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати
відповідні посади;
5) піддавалася адміністративному стягненню за
корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення — протягом трьох років з
дня набрання відповідним рішенням суду законної сили...
Нагадаємо: позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю як адміністративне стягнення може бути
призначене судом щонайбільше на 1 рік (частини п'ята і шоста статті 30 КУпАП).
Тому в контексті притягнення до адміністративної
відповідальності пункт 4 поглинається пунктом 5, згідно з яким строк заборони
призначення на посаду становить 3 роки. Причому ця заборона не пов'язана із
фактом призначення чи не призначення судом стягнення у вигляді позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
|
4
|
Відповідно до рішення суду позбавлена права
займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або обіймати
відповідні посади
|
|
5
|
Піддавалася адміністративному стягненню за корупційне
або пов'язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання
законної сили відповідним рішенням суду
|
|
6
|
Має громадянство іншої держави
|
Про факт належності чи неналежності до громадянства
іншої держави претендент на посаду зобов’язаний зазначити у пункті 15.2 особової
картки державного службовця
|
7
|
Не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду
на її проведення
|
Відповідно до абзацу п'ятого частини другої статті
58 закону № 1700 особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки
встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на
посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку.
Спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою
особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти
п’яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної
перевірки.
У разі ненадання особою такої згоди питання щодо
призначення її на посаду не розглядається (частина перша статті 57 закону №
1700).
|
8
|
Підпадає під заборону, встановлену Законом № 1682
|
Відповідно до частини першої статті 1 закону № 1682
очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду
заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі)
(далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах
місцевого самоврядування.
Встановлення перевіркою факту належності особи до
переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами третьою
або четвертою статті 1 цього Закону, є підставою для відмови у призначенні
такої особи на посаду, на яку вона претендує. претендує (частина третя статті
6 Закону № 1682).
Абзацом третім пункту 41 Порядку проведення перевірки достовірності
відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і
четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 16.10.14 № 563 (надалі – порядок) визначено, що неподання заяви* особою, яка
претендує на зайняття посади або яка виявила бажання стати суддею, є
підставою для відмови у призначенні такої особи на посаду, на яку вона
претендує.
У разі звільнення особи шляхом переведення з органу,
в якому розпочато перевірку стосовно такої особи, перевірка проводиться у
строки та порядку, визначені пунктами 17-40 цього порядку. Копія довідки про
результати перевірки надсилається у той же день до органу, до якого особа
переведена (пункт 49-3 порядку).
*Особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за встановленою формою (абзац другій підпункту 1 пункту 8 порядку).
|
Частиною першою статті 32 закону № 889, абзацом
першим частини першої статті 27 закону № 1700 встановлено, що не допускається
призначення на посаду державної служби особи, яка буде прямо підпорядкована
близькій особі або якій будуть прямо підпорядковані близькі особи.
Перебування на державній службі несумісне з іншою
оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної
практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або
підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або
законами України (стаття 10 закону № 889, стаття 25 закону № 1700).
Законами, що регулюють особливості правового статусу
окремих категорій державних службовців, можуть бути встановлені й інші обмеження
та заборони.
|
||
Претендент на посаду зобов’язаний інформувати про
всі обставини, які перешкоджають його вступу на державну службу. Оскільки,
пунктом 10 частини другої статті 65, частиною п'ятою статті 66, пунктом 4
частини першої статті 87 закону № 889 встановлено, що подання претендентом
недостовірної інформації з цих питань (особова картка, автобіографія та/або
інші документи) є підставою для припинення державної служби.
Відповідно до частини третій статті 19 закону № 889
під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються
будь-які форми дискримінації, визначені законодавством.
|
||
Вимоги до осіб, які
претендують на вступ на державну службу
Відповідно до статті 20 закону № 889 вимогами до осіб,
які претендують на вступ на державну службу, є вимоги до їхньої професійної
компетентності, які складаються із загальних та спеціальних вимог.
Особа, яка претендує на зайняття посади державної
служби, повинна відповідати таким загальним
вимогам:
- для посад категорії "А" - загальний стаж
роботи не менше семи років; досвід роботи на посадах державної служби категорій
"А" чи "Б" або на посадах не нижче керівників структурних
підрозділів в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних
посадах у відповідній сфері не менш як три роки; вільне володіння державною
мовою, володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи
(умова в частині володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради
Європи, набирає чинності з 01.05.2018 року на підставі пункту 1 розділу XI цього
закону);
- для посад категорії "Б" у державному
органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті
- досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б" чи
"В" або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід
роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від
форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "Б" у державному
органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей,
міста Києва або Севастополя, та його апараті - досвід роботи на посадах державної
служби категорій "Б" чи "В" або досвід служби в органах
місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств,
установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років,
вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "Б" в іншому
державному органі, крім тих, що зазначені у пунктах 2 і 3 цієї частини, -
досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б" чи
"В" або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід
роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від
форми власності не менше одного року, вільне володіння державною мовою;
- для посад категорії "В" - наявність вищої
освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, вільне володіння державною
мовою.
Спеціальні вимоги до осіб, які
претендують на зайняття посад державної служби категорій "Б" і
"В", визначаються суб’єктом призначення з урахуванням вимог
спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, в
порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Особи, які претендують на зайняття посад державної
служби категорії "А", мають відповідати типовим вимогам (включаючи
спеціальні), затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення конкурсу на зайняття посад
державної служби, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.16№ 246 (надалі – порядок № 246), яким визначено
процедуру проведення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби (надалі - конкурс), метою якого є добір
осіб, здатних професійно виконувати посадові обов’язки.
Відповідно до пункту 2 порядку № 246 проведення
конкурсу здійснюється відповідно до визначених в установленому законом порядку
вимог до професійної компетентності кандидата на вакантну посаду державної
служби на основі оцінювання його особистих досягнень, знань, умінь і навичок,
моральних і ділових якостей для належного виконання посадових обов’язків.
Відповідність цим вимогам, зокрема, підтверджується:
Освіта, стаж,
досвід роботи
|
Документи про
освіту, трудова книжка
|
Вільне володіння
державною мовою
|
Посвідчення щодо вільного володіння державною
мовою за формою згідно з додатком 3 до Порядку атестації осіб,
які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння
державною мовою, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
26.04.17 № 301.
|
Випробувальний строк
і переведення з одного державного органу до іншого
Одночасно з призначенням на посаду переможцю конкурсу
може бути встановлене випробування з метою перевірки відповідності державного
службовця посаді (частина перша статті 35 закону № 889), а частиною другою цієї
статті встановлено, що при призначення
на посаду державної служби вперше, - випробування є обов’язковим.
Упровадивши цю норму, законодавець визнав встановлення
випробувального строку одним із інструментів перевірки професійної
компетентності державних службовців. Отже, встановлення випробування є логічним
і навіть необхідним у випадках, коли не застосовується інший інструмент з
аналогічною функцією - конкурс. Однак слід ураховувати, що норми КЗпП також
регулюють питання встановлення випробування при прийнятті на роботу.
Водночас законом № 889 не регулюються питання щодо
порядку перевірки професійної компетентності претендента на вакантну посаду
державної служби у разі призначення без конкурсу. Це не видається правильним,
адже, незалежно від способу зайняття посади, державний службовець має
відповідати встановленим вимогам до професійної компетентності, зокрема
спеціальним.
Відповідно до закону № 889 в усіх випадках, крім
одного, прийняття на державну службу без конкурсу здійснюється в порядку
переведення. Зазначений виняток - поворотне прийняття (абзац третій частини
третьої статті 87 цього закону). Воно відбувається за заявою особи, без
конкурсу і за наявності вакантної посади, яка відповідає її кваліфікації.
Встановлення випробувального строку за таких умов, вважаємо, виключене.
Отже, на практиці прийняття на державну службу без
конкурсу здійснюватиметься лише в порядку переведення з одного державного
органу до іншого на рівнозначну або нижчу посаду. Наприклад, спеціальні умови
прийняття на державну службу встановлені частиною п'ятою статті 3 Закону
України від 03.02.15 № 141 "Про військово-цивільні адміністрації", яка допускає,
у передбачених цим законом випадках, призначення на посади державної служби без
конкурсу.
Однак, правомірність установлення випробування для
претендента на посаду у разі призначення в порядку переведення може бути
поставлена під сумнів з огляду на частину третю статті 26 КЗпП, відповідно до
якої випробування не встановлюється, зокрема, при переведенні на роботу на інше
підприємство. У цьому зв’язку доречно пригадати норми, що визначають
співвідношення КЗпП та закону № 889 у правовому регулюванні державної служби (частина
перша статті 3 і стаття 5):
- вступ на державну службу, її проходження та
припинення регулює закон № 889 (якщо інше не передбачено законом), цей закон
визначає і статус державного службовця;
- у частині відносин, не врегульованих законом № 889,
застосовують норми законодавства про працю.
Закон № 889 надає керівнику державної служби право
встановлювати випробування. Водночас він не передбачає винятків із цього
правила. Тож, є підстави стверджувати, що це питання зазначеним законом не
врегульовано. Таким чином, маємо застосовувати відповідні норми КЗпП, проте з
урахування пріоритету норм закону № 889 перед нормами КЗпП у правовому
регулюванні вступу на державну службу. Отже, якщо норми КЗпП суперечать нормам закону
№ 889, слід керуватися нормами закону.
З наведеного вище випливає:
- при встановленні випробування слід враховувати
заборони, передбачені частиною третьою статті 26 КЗпП;
- виняток становить випадок прийняття на державну
службу вперше, коли випробування є обов’язковим (частина друга статті 35 закону
№ 889).
В умовах, коли конкурс і випробування не проводяться,
суб’єкт призначення (керівник державної служби) може отримати інформацію
стосовно професійної компетентності претендента на вакантну посаду державної
служби за допомогою неофіційної співбесіди, до якої доцільно залучати керівника
відповідного структурного підрозділу, та стажування.
Стажування як спосіб
перевірки професійної компетентності
Закон № 889 розглядає стажування лише як спосіб
підвищення професійної компетентності (стаття 48) і не пов'язує його із
наступним призначенням на посаду державної служби. Варто наголосити, що ні цим
законом, ні Порядком стажування державних службовців, затвердженим наказом
Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.16 № 48, зареєстровано в Міністерстві юстиції України
23 березня 2016 року за № 439/28569 (надалі
- порядок № 48), не передбачено підготовки висновку про можливість
використання стажиста на державній службі - на відміну від Положення про
порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 01.12.94 № 804,
яке, втім, після 01.05.2016 року застосовується лише при прийнятті на службу в
органи місцевого самоврядування.
Разом із тим, стажування, якщо воно реальне, а не "паперове", є ефективним способом перевірки відповідності професійної
компетентності особи саме тій посаді, на яку вона претендує чи може
претендувати. Тому керівник державної служби, який розглядає питання заміщення
посади державної служби шляхом переведення державного службовця з іншого
державного органу та зацікавлений у прийнятті дійсно кваліфікованого
працівника, може ініціювати проходження цим державним службовцем стажування на
відповідній посаді. Зрозуміло, це потребує згоди як самого державного
службовця, так і керівника державної служби за місцем його роботи (пункт 6 порядку
№ 48).
Установлення підстав
для призначення на посаду
Загальний принцип, установлений законом № 889: вступ
на державну службу, призначення на посаду державної служби здійснюються за
результатами конкурсу (частина перша статті 21 і частина перша статті 31).
Прийняття на державну службу без конкурсу, майже
безвинятково, обмежується випадками призначення на рівнозначну або нижчу посаду
в порядку переведення з одного державного органу до іншого (наприклад, пункт 2
частини першої статті 41 закону № 889).
підстава інформації - звідси
