Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції
України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність
інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.(стаття 68 Конституції України)
Поняття
злочину
Відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України (надалі – КК) злочином є передбачене цим
кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене
суб’єктом злочину. Водночас, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча
формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кодексом, але через
малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла
заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Визначаючи діяння як злочин, КК виділяє в ньому дві
головні ознаки - суспільну небезпечність та протиправність. Ця стаття КК
виділяє дві важливі особливості злочину - вчинення злочину винно-навмисно чи
необережно, а також караність злочину. Отже, юридичне визначення поняття
злочину може бути таким: злочином називається суспільно небезпечне, винне і
каране діяння (дія чи бездіяльність), передбачене кримінальним законом.
Практичне значення поняття злочину в тому, що воно
окреслює коло кримінально караних діянь, дає злочинові чітку
суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і
суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають
його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших
правопорушень.
Законодавчо визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській
свідомості образ і характер забороненого кримінальним законом діяння і, таким чином,
виконує інформаційну та запобіжницьку роль. По-друге,
воно дає правозастосовникам знання про злочин, уяву про його головні ознаки,
істотні особливості, що дає змогу відмежовувати його від незлочинних дій. Розмежування
злочину і дій не злочинних - дуже важливе практичне завдання, бо від того, як
воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних
інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.
Ураховуючи всі ознаки злочину, його можна визначити як
заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне та протиправне
посягання на суспільні відносини, що завдає або призводить до суспільно небезпечної
шкоди чи утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
Із законодавчого визначення злочину випливає, що це:
суспільно небезпечне, протиправне, аморальне, винне та каране діяння.
Злочинне діяння |
Поняття злочину у статті 11 КК визначається через
поняття суспільно небезпечного діяння. Злочинним діянням у кримінальному
праві визнається поведінка людини - дії чи бездіяльність, - що спричиняє
суспільно небезпечну шкоду, або загрожує заподіянням такої шкоди. Таке діяння
містить у собі суспільно істотні:
- дії (активна поведінка);
- бездіяльність (невиконання обов’язків);
- наслідки діяння;
- причинний зв'язок між діянням та його наслідками.
Значення поняття діяння у визначенні злочину полягає в
тому, що злочинною і караною визнається лише певна поведінка людини у вигляді
дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути караними думки,
переконання, погляди людини, хоча б вони були і дуже суспільно шкідливими
|
Суспільна небезпечність діяння |
Найістотніша, головна ознака злочину - його суспільна
небезпечність: властивість злочину заподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві
правопорядку або ставити під загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна
небезпечність злочину - це його об'єктивна проява, його зовнішня шкідливість.
Суспільна небезпечність визначається:
- суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин
(об'єкта), на які спрямоване посягання;
- характером та розміром заподіяної шкоди;
- способом дії;
- мотивами дії;
- ступенем вини.
Діяння визнається суспільно небезпечним за наявності
сукупності цих його ознак. Але головна його суспільно небезпечна властивість
полягає в тому, що злочин пошкоджує важливі, найбільш цінні суспільні
відносини, і ці пошкодження значні, істотні, тобто цим спричиняється тяжка
шкода. Суспільна небезпечність є властивістю всілякого злочину, вона - його
суспільно-політична характеристика. Суспільна небезпечність невід’ємна від
злочину.
Дії, які не мають таких властивостей, не можуть визнаватися
злочинними. Іншими словами, злочин - це не-безпечне пошкодження суспільних
відносин, яке загрожує вільному існуванню суспільства. Саме цим злочин і
відрізняється від інших правопорушень.
Суспільна
небезпечність має два виміри - характер і ступінь.
Характер
суспільної небезпечності діяння складають його, так би мовити, якісні
показники. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також
злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.
Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так,
характер суспільної небезпечності вбивства інший, ніж хуліганства.
Ступінь
суспільної небезпечності діяння складає, так би мовити, кількість небезпеки,
а вона визначається головним чином, способом вчинення злочину та розміром
заподіяної шкоди. Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини
одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (частина
перша статті 185 КК) значно менший від крадіжки з прониканням в житло (частина
третя статті 185 КК).
Злочин характеризується певним ступенем суспільної
небезпечності. Незначна ступінь суспільної небезпечності діяння виключає
визначення його як злочину. Так, згідно з частиною другою статті 11 КК, не є
злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого
діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної
небезпеки.
Малозначність
діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об'єкт
або посягання на незначний, малоцінний об'єкт. Ця частина кодексу підкреслює
відсутність злочину в діяннях, які не мають суспільної небезпечності,
закріплює принцип економії кримінальної репресії, стимулює застосування
засобів громадського впливу
|
Протиправність діяння |
Протиправність діяння - обов'язкова, невід’ємна ознака
злочину. Вона вказана у статтях 2 і. 11 КК. Злочином може бути визнано лише
таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом. Не передбачене
законом - не злочин. Визнання чи не визнання того чи іншого діяння злочином -
повноваження лише вищого органу законодавчої влади України.
Таким чином, протиправність - форма виразу суспільної
небезпечності діяння, що закріплена у законі, законом. Протиправність є
юридичним відображенням у законі суспільної небезпечності злочину, оскільки
протиправним може бути визнане лише суспільно небезпечне діяння.
Протиправність - це забороненість діяння кримінальним законом
|
Винність діяння
|
Згідно зі статтею 11 КК, злочином може бути визнано
тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяння
суспільно небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Саме винність діяння
є головним внутрішнім змістом злочину, бо якраз у цьому знаходить вихід лиха
воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх
наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала або
могла усвідомлювати та передбачати. Об'єктивно насталі наслідки, яких особа
не могла усвідомлювати і передбачати, не можна ставити їй у провину.
Наприклад, Б. на вечорницях у хаті В. у відповідь на
жарт В., яка плеснула на нього водою із кухля, схопив відро з рідиною, що
стояло в кутку, і плеснув із відра рідиною на В,, яка стояла біля печі. У
відрі був бензин. Від, вогню в печі бензин загорівся, спалахнула й одежа на
В. Внаслідок В. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а майно в її хаті
згоріло. Розглядаючи цю справу, суд зазначив, що Б. не знав, яка рідина була
у відрі, не передбачав і не міг передбачити, що від його дій настануть такі
наслідки, а тому він не повинен і не може нести кримінальну відповідальність
за невинно заподіяну шкоду
|
Караність діяння |
Визнання діяння злочином водночас значить визнання і
його караності, оскільки воно заборонене з погрозою покарання. Як немає
покарання без злочину, так і немає злочину без покарання. Видом та розміром
покарання, встановленого законом за конкретний злочин, дається оцінка його
суспільної небезпечності, визначається його тяжкість, установлюються підстави
віднесення його до тієї чи іншої групи у певній класифікації
|
Аморальність діяння |
Кожен злочин є, крім всього іншого, також аморальним
вчинком, грубим порушенням панівної моральності суспільства. Порушення
моральних норм дуже негативно впливає на дотримання кримінально-правових
норм, оскільки порушення правових норм є водночас порушенням і норм моралі. А
порушення моральних норм дуже послаблює силу закону, оскільки сила закону в
його моральних підставах, засадах. Наскільки міцні моральні підстави, засади
закону, настільки міцний і сам закон. Закони слабкі, якщо слабкі звичаї, -
твердив Цицерон
|
Отже,
злочином є суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране і аморальне
діяння, передбачене кримінальним законом.
|
|
Класифікація
злочинів
У кримінальному праві класифікація злочинів проводиться
за різними підставами:
1
|
за ознаками та видами об'єкту злочинів виділяють:
|
- злочини проти особи;
- проти держави;
- посадові злочини;
- господарські злочини;
- проти власності та інші
|
2
|
за формами вини злочини розподіляються на:
|
- навмисні - крадіжка, хабарництво, хуліганство,
зґвалтування та інші;
- необережні - порушення правил безпеки, халатність.
Деякі злочини можуть бути вчинені як навмисно, так і
необережно - вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, знищення чужого майна
тощо
|
3
|
за мотивами вчинення злочини ділять на:
|
- корисливі - викрадання, хабарництво;
- вчинювані за мотивом помсти - вбивство (пункт 8 частини
другої статті 115, стаття 127 КК);
- вчинювані із хуліганських спонукань (пункт 7 частини
другої статті 115, стаття 296 КК)
|
4
|
за ступенем тяжкості наслідків
|
Залежно від ступеня тяжкості злочини, відповідно до статті 12 КК, поділяються на
злочини:
- невеликої тяжкості (передбачене покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання);
- середньої тяжкості (передбачене покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше п’яти років);
- тяжкі (передбачене покарання у виді позбавлення волі
на строк не більше десяти років);
- особливо тяжкі (передбачене покарання у виді
позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі)
|
Отже, законодавча
класифікація злочинів має значення для кваліфікації злочинів, для призначення
виду і розміру покарання за злочин, для звільнення особи від кримінальної відповідальності
чи від покарання за злочин.
|
||
Закінчений
та незакінчений злочини
Навмисний злочин, як і будь-яка інша вольова дія, - це
здійснення суб’єктом злочинного наміру. Здійснення злочинного наміру з моменту
його виникнення до досягнення наслідків включає кілька етапів, які різняться
ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину. Кожен такий
етап у кримінальному праві називається стадією вчинення злочину.
Стадії вчинення злочину - це поступові етапи завершення
навмисного злочину, які різняться між собою ступенем його реалізації,
здійснення. У частині другій статті 13 КК визначаються лише дві стадії вчинення
навмисного злочину - готування до злочину і замах на вчинення злочину. Стадія
закінченого злочину виводиться із цих двох стадій і визначається у частині
першій цієї статті.
Злочин визнається закінченим тоді, коли вчинені дії
містять усі ознаки складу злочину, описаного в диспозиції (тобто в тій частині
статті, в якій вказується заборонена законом дія) статті кримінального закону.
Визнання злочину закінченим залежить від того, як сформульовано в законі склад
злочину, яка його законодавча конструкція.
Злочини, що містять так звані матеріальні склади,
вважаються закінченими в момент настання злочинних наслідків:
- убивство - з настанням смерті;
- грабіж - майнового збитку;
- порушення правил безпеки руху - смерті, тілесних ушкоджень
тощо.
Злочини, що містять так звані формальні склади,
вважаються закінченими в момент учинення дії чи бездіяльності, які утворюють
об'єктивну сторону складу злочину:
- наклеп - поширення вигадок, що ганьблять іншу особу;
- спекуляція - скуповування і перепродаж товарів або
інших предметів з метою наживи.
Конструкція деяких складів злочину така, що вони
вважаються закінченими уже в той момент, як тільки об'єкт ставиться в
небезпеку. Наприклад, порушення правил безпеки руху чи правил техніки безпеки
вважається закінченим, як тільки це порушення створює загрозу настання вказаних
у законі наслідків. Бандитизм (стаття 257 КК) вважається закінченим уже в
момент організації, створення банди. Такі склади злочинів називаються
скороченими: висока суспільна небезпечність даних зло чинів змушує
законодавця вважати моментом їх закінчення самий їх початок.
Продовження таких злочинів збільшує обсяг їхніх суспільно
небезпечних дій та відповідальності, але не впливає на їх кваліфікацію. Так,
кваліфікація розбою не змінюється від того, вдалось чи не вдалось злочинцеві
заволодіти майном потерпілого.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 06.11.09 N 10 "Про судову практику у справах про
злочини проти власності" зазначив, зокрема, що розбій вважається закінченим з
моменту нападу, поєднаного із
застосуванням насильства, небезпечного
для життя чи
здоров'я особи, або з погрозою застосування такого
насильства, незалежно від того,
заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (абзац третій пункту 6).
Отже, закінченим
злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину,
передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, а незакінченим - є
готування до злочину та замах на злочин.
Готування до
злочину
Готуванням злочину - називаються дії, спрямовані на
створення умов і можливості вчинити злочин. Це може бути:
- придбання зброї, транспортних засобів, документів,
інструментів, інших знарядь;
- вивчення місця, обставин (приміщень, охорони,
розташування об’єкта нападу, квартири, перебування в ній мешканців тощо);
- усунення різних перешкод (сторожів, собак, тинів тощо).
Таким чином, готування до злочину відрізняється від
замаху на злочин тим, що створює тільки умови для злочину, не загрожуючи
безпосередньо об'єктові посягання. При цьому дії, які створюють об'єктивну сторону складу злочину, ще не виконуються.
Сутність готування до злочину в тому, що ці дії не
спрямовані безпосередньо на заподіяння шкоди об'єктові охорони, вони не
створюють безпосередньої загрози об'єкту охорони (наприклад, готування ножа для
вбивства, його загострення, скільки б воно не продовжувалось, заподіяти смерть
неспроможне), не створюють об'єктивної сторони складу злочину, не наближають
суб’єкта до об'єкта злочину чи до потерпілого, не утворюють їх безпосереднього
зіткнення.
Кримінальна відповідальність за готування до злочину має
загальні підстави і настає в усіх випадках, якщо воно є суспільно небезпечним.
Суспільна небезпека готування визначається:
- важливістю об'єкта посягання;
- змістом готувальних дій, їх загрозливістю для об'єкта
посягання;
- особою суб’єкта посягання, його рішучістю вчинити
злочин, попередньою злочинною поведінкою;
- іншими обставинами, які підтверджують реальність
погрози вчинити злочин, довести його до кінця.
Не становить суспільної небезпеки готування до:
- малозначних злочинів (пошкодження малозначних об’єктів
або заподіяння дуже невеликої шкоди);
- малозначних готувальних дій (придбання сірників для
підпалу хліва сусіда; паперу для напису доносу тощо).
Іноді готування до одного злочину містить в собі склад
закінченого іншого злочину - наприклад, придбання зброї для вбивства. Такі дії
створюють сукупність двох злочинів і кваліфікуються за сукупністю (стаття 263, стаття
14 і частина перша чи друга статті 115
КК). Сукупність злочинів не створюється тоді, коли готування є складовою,
необхідною частиною іншого, більш тяжкого злочину. Наприклад, придбання зброї
для створення банди, оскільки група без зброї - не банда.
Готування для вчинення злочину може утворювати як дія
(придбання зброї, документів, отрути і т. п. дії), так і бездіяльність -
незамикання дверей складу, сейфа для того, щоб дати можливість іншим особам (чи
самому) потай викрасти гроші чи зброю абощо.
Отже,
відповідно до статті 14 КК готуванням до злочину є підшукування або
пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на
вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для
вчинення злочину. Водночас, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за
собою кримінальної відповідальності.
Замах на
злочин
Замах на злочин - це невдала спроба вчинити злочин. Суб'єкт намагався, доклав усіх зусиль, що вчинити дії, які задумував учинити.
Замах - це безпосередні дії, спрямовані на те, щоб учинити злочин, але бажані
для винного наслідки не виникли незалежно від його волі, чи винний не зміг
учинити всіх дій, які мав намір учинити.
Зміст і характер дій замаху визначаються ознаками об'єктивної сторони того злочину, який хотів учинити винний. Це можуть бути:
- дія чи бездіяльність (вистрелив, але не влучив, мати не
годувала свою дитину тощо);
- дія, що не спричинила ніяких наслідків (відімкнув сейф,
але він порожній тощо);
- дія, що спричинила наслідки, але не ті, яких бажав
винний (хотів убити, але тільки поранив);
- лише частина дій, які винний мав намір учинити, наприклад,
невдала спроба запустити двигун автомобіля з метою його угощу;
- дії, які винний мав намір вчинити і які, на його думку,
могли бути достатніми для досягнення мети, але мета не була досягнута від
незалежних від нього причин (наприклад, пропозиція хабара була відхилена
посадовою особою).
Від закінченого злочину замах відрізняється тільки
ознаками об'єктивної сторони - при замахе вона або:
- неповно виконана, тобто не всі дії вчинені, а лише
якась частина;
- вчинені дії не дали бажаних наслідків.
Залежно від того, повністю чи не повністю виконані були
дії, що складають об'єктивну сторону злочину, відрізняють: замах незакінчений і закінчений.
Незакінченим називають
такий замах, при якому винний не виконав усіх дій, що були необхідні, на його
думку, для досягнення бажаних для нього наслідків (скупив, але не зміг
перепродати куплене при спекуляції; застосував насильство до потерпілої, але
через фізіологічну невідповідність не зміг здійснити статевий акт, намагаючись
її зґвалтувати).
При незакінченому замахові злочинні наслідки того
злочину, на який посягає винний, не тільки відсутні, а й взагалі неможливі, бо
невиконані всі необхідні для цього злочину дії.
Закінченим називають
замах, при якому винний виконав усі дії, що були, як він гадав, необхідні для
наслідків, але наслідки не настали за обставин, від нього незалежних.
Наприклад, винний зробив постріл із рушниці, намагаючись убити потерпілого, але
не влучив. У складі злочину закінченого замаху відсутня тільки одна ознака -
злочинні наслідки, які могли настати, якби цьому не перешкодили незалежні від
волі винного обставини. Наприклад, відсутність грошей у шафі чи гаманця у
кишені, або майна в каморі тощо.
У деяких випадках злочин не доводиться до кінця у зв’язку
з відсутністю предмета злочину, чи тому, що були вжиті непридатні знаряддя або
засоби. Такий замах називається негодящим.
Відрізняють:
- замах на негодящий чи відсутній предмет - постріл у
мерця (труп), проникнення в пусту хату чи квартиру з метою заволодіти чужим майном;
- замах з негодящими засобами, тобто застосування таких
засобів, які нездатні, неспроможні спричинити бажані наслідки - спроба отруїти
зубним порошком, заподіяти смерть ворожбою, намовленням тощо.
Негодящий замах тягне за собою кримінальну
відповідальність на загальних підставах.
Відповідальність виключається: якщо замах здійснюється з
особливо непридатними засобами, які ні в якому разі не можуть заподіяти бажану
винним шкоду, або погрожують дуже малозначними наслідками. Такий замах за частиною
другою статті 11 КК не є злочином за відсутністю суспільної небезпеки.
Наприклад, судова колегія Верховного Суду України визнала, що дії В., який
викрав у свого брата М. кілька рецептурних бланків із печаткою лікаря,
власноручно заповнив два з них і намагався одержати в аптечному кіоску ліки - "Реланіум" і "Седуксен", але був затриманий працівниками міліції, за своїм
характером не мають суспільної небезпеки і кримінальним злочином не є.
Отже, замахом
на злочин е вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності),
безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною
статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з
причин, що не залежали від її волі.
Замах на
вчинення злочину є :
- закінченим,
якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до
кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі;
- незакінченим,
якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала
необхідними для доведення злочину до кінця (стаття 15 КК).
Кримінальна
відповідальність за незакінчений злочин
Відповідальність за попередню (незакінчену) злочинну
діяльність, якою у кримінальному праві називають готування до вчинення злочину
і замах на вчинення злочину, настає також за наявності в діях особи складу злочину
- єдиної для всіх випадків підстави кримінальної відповідальності.
Склад злочину в діях особи, яка готувалася до вчинення
злочину чи вчинила замах на злочин, утворюють ознаки, які містяться у статті
Особливої частини та ознак, що передбачають статті про відповідальність за
готування до злочину (стаття 14 КК) та замах на вчинення злочину (стаття 15
КК). Тобто відсутність у діях особи деяких ознак, передбачених статтею
Особливої частини, доповнюється ознаками статей 14 чи 15 КК.
При цьому ніяких особливостей щодо призначення покарання
за попередню злочинну діяльність закон не передбачає. За загальним правилом,
попередня злочинна діяльність (готування до вчинення злочину чи замах на
вчинення злочину) карається судом з урахуванням всіх обставин вчиненого
злочину.
Отже,
відповідно до статті 16 КК кримінальна відповідальність за готування до злочину
і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої
частини цього кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Добровільна
відмова при незакінченому злочині
Кримінальна відповідальність за розпочату злочинну
діяльність ґрунтується на тому, що злочин не було доведено до кінця з причин,
що не залежали від волі винного (який намагався його вчинити). Але якщо злочин
не доведено до кінця за волею винного, то ця особа, згідно зі статтею 17 КК, не
підлягає відповідальності.
Кримінальна відповідальність за конкретний злочин
виключається, якщо особа добровільно і остаточно відмовилась від завершення
цього злочину, від доведення його до кінця.
Безпідставно, наприклад, був засуджений В. за статтею 15 і частиною першою статті 185
КК. Він був звинувачений у тому, що намагався викрасти товари з державного
магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду України визнала засудження В. безпідставним і
зазначила таке. На попередньому слідстві та у судовому засіданні В. пояснив, що
справді мав намір вчинити крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався
відповідальності і вийшов із магазину. Суд визнав ці показання правдивими.
Проте всупереч цьому у вироку вказав, що В. залишив магазин, не довівши злочин
до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його
затримають. Такий висновок суду нічим не обґрунтований і суперечить показанням
свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з
працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля
магазину, а за 300 метрів від нього. Отже, В. добровільно відмовився від
учинення злочину. Відповідно до статті 17 КК особа, яка добровільно відмовилась
від доведення злочину до кінця, кримінальній відповідальності не підлягає.
Виходячи з цього, судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження
В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю в
його діях складу злочину.
Згідно зі статтею 17 КК, добровільна відмова від злочину -
це умова, що повністю виключає кримінальну відповідальність, а не лише
пом'якшує її. Але добровільна відмова не завжди виключає відповідальність,
тобто не всяке припинення злочину виключає відповідальність за вчинене.
Відмова продовжити злочин виключає кримінальну
відповідальність лише за сукупністю таких умов: якщо відмова від завершення
злочину була добровільною, а не вимушеною, тобто таке рішення винний прийняв
самостійно і добровільно. Мотиви відмови можуть бути різними і значення не
мають - страх, жаль до потерпілого, каяття, муки совісті, сумління тощо. Ініціатива
відмови може бути власною, чи надходити від інших осіб - головне, щоб рішення
про відмову було власним, щоб в ньому відобразилася воля самого суб’єкта, тобто
щоб він не був до цього примушений, бо в такому разі відмова не є добровільною.
Добровільна відмова значить, що винний назавжди і
остаточно відмовився від здійснення цього злочину. Відмова не буде добровільною
і не виключає відповідальності, якщо злочин лише припинено на деякий час (більш
чи менш тривалий), після якого винний має намір продовжити злочинні дії. В
таких випадках можна мовити про перерву в злочинних діях, а не про добровільну
відмову від злочину.
Добровільна відмова можлива лише тоді, коли у суб’єкта є
можливість закінчити злочин і він усвідомлює цю можливість.
Якщо ж злочин не може бути доведеним до кінця за
будь-якими об’єктивними причинами (непридатні засоби, непереможний опір
потерпілого, викриття охороною тощо), то тут добровільної відмови немає, а є
об'єктивна неможливість завершити злочин. Таким чином, добровільна відмова від
завершення злочину - це усвідомлена, добровільна і остаточна відмова від
доведення попередньої злочинної діяльності до кінця, хоча є фактична можливість
її закінчити.
Добровільна відмова від завершення злочину виключає
кримінальну відповідальність не за всі вчинені винним дії, а лише за припинений
злочин, тобто за той злочин, що не був доведений до кінця. Кримінальна відповідальність
не виключається за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад
якогось окремого злочину. Наприклад, придбання вогнепальної зброї для вбивства
з наступною добровільною відмовою вбити, це виключає кримінальну
відповідальність за готування до вбивства, але тягне відповідальність за статтею
263 КК за незаконне придбання і володіння вогнепальною зброєю.
Добровільна відмова може мати вигляд простого припинення
дій, але може бути проявлена і в окремих діях - знищення документів, знарядь
тощо. Найбільш важливим у добровільній відмові є питання, до якого часу,
моменту вона можлива? Адже неможливо відмовитися від того, що вже вчинено,
здійснено, що вже сталося. Неможлива відмова і від того, чого ще не було. Таким
чином, добровільна відмова після закінчення злочину неможлива.
На стадії готування до злочину добровільна відмова
можлива завжди (крім випадків, коли готування до злочину містить склад уже
закінченого злочину, наприклад, у статті 257 КК).
Добровільна відмова можлива на стадії незакінченого
замаху. Саме для цієї практичної потреби і розподіляються замахи на закінчений
і незакінчений. Щодо стадії закінченого замаху, то тут міркування фахівців
розбігаються. Одні вважають, що оскільки в стадії закінченого замаху винним
учинені уже були всі дії, які, на його думку, були необхідні для досягнення
бажаних наслідків, то в такому разі добровільна відмова (від учиненого) - уже
неможлива. В таких випадках може йтися лише про діяльне каяття, що не є тією
обставиною, яка виключає відповідальність, а лише такою, що пом'якшує її. Інші
вважають, що і в стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива, але
лише тоді, коли винний має владу над подіями і може відвернути виникнення
злочинних наслідків (погасити пожежу, дати потерпілому протиотруту тощо). У
тих же випадках, коли винний не може втрутитися в події і не може володіти ними
за відсутністю перерви в часі між дією і її наслідком, добровільна відмова в
стадії закінченого замаху неможлива. Наприклад, при пострілі в потерпілого при
замахові на вбивство, або сказаного образливого слова тощо.
Після закінчення злочину добровільна відмова перестає
бути можливою. Можливе лише діяльне каяття (як то усунення заподіяної шкоди,
відшкодування збитків тощо), яке є обставиною, що значно пом'якшує відповідальність.
У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення
винного від кримінальної відповідальності (частина друга статті 111, частина
третя статті 263, частина четверта статті 307, частина четверта статті 311 КК).
Добровільна відмова від завершення злочину має значні
особливості, якщо злочин учинено спільними зусиллями кількох осіб (стаття 26
КК). Для одних (виконавців) для цього досить припинити свої дії, перестати
діяти, а для інших добровільна відмова вимагає виконати дії, які спроможні
відвернути вчинення, завершення злочину - відібрати зброю, відмовити виконавця,
сповістити органи влади тощо.
Отже, добровільною
відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або
замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення
злочину до кінця.
Особа, яка
добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній
відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить
склад іншого злочину (стаття 17 КК).
Використано – Науковий коментар Кримінального кодексу
України (М.Й.Коржанський)
