Відповідно до статті 17 Закону
України від 21.03.91 № 875 "Про основи соціальної захищеності осіб з
інвалідністю в Україні" (надалі -
Закон № 875) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з
інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм
забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а
також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена
законом. Підприємства, установи і
організації (надалі – підприємство)
за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням
місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні
робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього
адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і
пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частиною першою статті 21
Кодексу законів про працю України (надалі
- КЗпП) передбачена заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, а статтею
22 цього кодексу передбачено гарантії при укладенні, зміні та припиненні
трудового договору, зокрема, вимоги щодо стану здоров'я працівника можуть
встановлюватись законодавством України. Частиною другою статті 2
Закону № 875 визначено, що дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Відмова в укладенні
трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою
адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з
мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком
медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню
професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або
продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує
погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю (частина третя статті 17 Закону № 875).
З наведеного вище
випливає, .що приймаючи на роботу особу з інвалідністю, роботодавець має
пам’ятати не лише про виконання нормативу з працевлаштування цієї категорії
осіб, а й про дотримання пільг і гарантій, установлених для них.
Для підтвердження ступеня
утрати працездатності та свого права на соціальні гарантії та пільги, особа має
подати майбутньому роботодавцю відповідні документи.
Частиною другою статті
24 КЗпП установлено, що при укладенні трудового договору громадянин
зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову
книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру
застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного
соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також
документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового
договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу
про оформлення трудової книжки.
Водночас, забороняється
укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком
запропонована робота протипоказана за станом здоров'я (частина шоста статті 24
КЗпП).
Відповідно до частини
першої статті 12 Закону України від 14.10.92 № 2694 "Про охорону
праці" підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю,
зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій
медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним
особливостям цієї категорії працівників.
Порядок, умови та
критерії встановлення інвалідності затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 03.12.09 N 1317 (надалі -
Постанова N 1317). Так, інвалідність встановлюють шляхом проведення
медико-соціальної експертизи з метою виявлення ступеня обмеження
життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також
компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній,
психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній,
фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Зазначену експертизу
проводять медико-соціальні експертні комісії (надалі – МСЕК). За результатами огляду МСЕК видає особі, яку
визнано інвалідом, довідку встановленого зразка із зазначенням групи
інвалідності та індивідуальну програму реабілітації.
Відповідно до пункту 6
Постанови N 1317 висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в
індивідуальній програмі реабілітації інваліда, обов'язкові для виконання
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними
підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває
інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Таким чином, під час
оформлення трудових відносин з інвалідом роботодавець має отримати від нього
довідку до акту огляду МСЕК та індивідуальну програму реабілітації.
Це також підтверджується
Державною службою України з питань праці (листи від 22.12.15 №
5947/0/4.2-06/6/ДП-15, від 04.05.16 N 5081/4/4.1-ДП-16). При цьому слід мати на
увазі, що листи центральних органів виконавчої влади не встановлюють норм права
і мають інформаційно-роз'яснювальний характер.
Частина третя статті 8 Закону
України від 06.10.05 2961 "Про
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (надалі – Закон № 2961) встановлює,
що рішення МСЕК є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, підприємствами, реабілітаційними закладами
незалежно від типу і форми власності.
Індивідуальна програма
реабілітації є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (частина
друга статті 5 Закону № 875).
Крім того, стаття 172
КЗпП щодо застосування праці осіб з інвалідністю передбачає, що у випадках,
передбачених законодавством, на роботодавця покладається обов'язок організувати
навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до
медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або
неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Звідси можемо зробити
висновок: під час прийняття на роботу роботодавці вимушені запитувати
додатковий пакет документів, пов’язаних з установленням інвалідності та
реабілітацією особи з інвалідністю.
Водночас, звертаємо
увагу на те, що відповідно до статті 32 Конституції України не допускається
збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про
особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Повідомлення відомостей
з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи
інвалідності є виключно правом самої особи.
Отже, під час прийому на
роботу деякі особи з інвалідністю можуть приховувати від майбутнього роботодавця
наявність у них рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та
індивідуальних програм реабілітації.
Тому роботодавці, за
відсутності необхідних документів, не мають можливості виконувати зобов'язання
щодо створення для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням рекомендацій
медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям
цієї категорії працівників, зокрема, щодо оподаткування заробітної плати. З
огляду на зазначене, вважаємо, що у подальшому не може бути відповідальності
роботодавця у будь-яких випадках, пов’язаних зі станом здоров’я працівника - особи
з інвалідністю.
У статті 1 Закону № 2961
наведено значення термінів, зокрема:
•особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності,
якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність;
•дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18
років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному
законодавством, встановлено інвалідність;
•інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками)
або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може
призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава
зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами
та забезпечити її соціальний захист;
•втрата здоров'я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до
фізичного, душевного і соціального неблагополуччя;
•медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження
життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також
доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з
інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі
індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного
обстеження особи з обмеженням життєдіяльності;
•трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей,
фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння
трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих
умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих
робочих місць;
•робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового
знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і
організаціях;
•спеціальне робоче місце особи з
інвалідністю - окреме робоче місце
або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації
праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей,
обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового
устаткування, технічного обладнання тощо;
•індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів
реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення,
спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій
організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності,
визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії/
Відповідно до пункту 24 Положення про МСЕК, затверджено Постановою № 1317
комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої
встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну
програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду
комісії органу, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач
пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового
утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною
програмою реабілітації - органу, що здійснює загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення
ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні
додаткових видів допомоги.
За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи
інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної
працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня
стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових
видах допомоги.
Форми первинної облікової документації, що використовується в
медико-соціальних експертних комісіях, затверджено наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 30.07.12 № 577, зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1504/21816.
Наприклад, Інструкцією щодо порядку заповнення форми первинної облікової
документації № 157-1/о "Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною
комісією" (додаток до зазначеного вище наказу міністерства), передбачено
зазначення:
- групи інвалідності, яка встановлена хворому;
- причини інвалідності;
- строк, до якого встановлено групу
інвалідності;
- діагноз МСЕК;
- висновок про умови та характер праці інваліда;
- рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності інваліда.
Форма індивідуальної програми
реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями та
Порядок її складання, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України
від 08.10.07 № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2007
року за N 1197/14464.
При оцінці результатів професійної
реабілітації поряд з наданням
даних про працевлаштування інваліда
(місце роботи, професія) дається
висновок про раціональність
працевлаштування, а також пропозиції та рекомендації з поліпшення
працевлаштування інваліда.
Частинами першої-третьої
статті 18 Закону про охорону праці визначено, що працівники під час прийняття
на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця
інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.
Працівники, зайняті на роботах з підвищеною
небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку
проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань
відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.
Перелік робіт з підвищеною
небезпекою затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за
охороною праці від 26.01.05 N 15, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15
лютого 2005 року за N 232/10512.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 875 пільги
особам з інвалідністю надаються на
підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного
посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги
відповідно до законів України від 16.11.2000 № 2109 "Про державну
соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з
інвалідністю", від 18.05.04 № 1727 "Про державну соціальну допомогу
особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких
зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію
"дитина з інвалідністю" (для дітей), а також у відповідних випадках
вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням
опорно-рухового апарату).
Узагальнюючи
наведене вище, робимо такі висновки.
Роботодавець має:
1. Відмовити у прийнятті на роботу громадянину, якому за медичним висновком
запропонована робота протипоказана за станом здоров'я (частина п’ята статті 24
КЗпП);
2. При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю особі
з інвалідністю, направленій за розподілом після закінчення навчального закладу,
або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю
підприємство, фізична особа, яка використовує найману працю відшкодовує витрати
на її проїзд до місця роботи і назад до місця, де вона проживає, а також
витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним (частина друга статті 24 Закону
№ 875).
3. При укладенні трудового договору не встановлювати випробування особі з інвалідністю, яка направлена на роботу
відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи (частина третя статті
26 КЗпП).
Водночас, звертаємо
увагу, що при приймі на роботу випробування також не встановлюються одиноким
матерям, які мають дитину з інвалідністю (до 18 років).
4. До початку роботи працівника за укладеним трудовим договором:
•роз’яснити працівнику
його права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність
на робочому місці, на якому він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих
факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його
права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до
законодавства і колективного договору;
•ознайомити працівника з
правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
•визначити працівникові
робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
•проінструктувати
працівника з питань техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і
протипожежної охорони.
При укладенні трудового
договору про дистанційну роботу роботодавець повинен ознайомити працівника з
правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, а також
надати працівникові рекомендації щодо роботи з обладнанням та засобами, які він
надає працівнику для виконання певного обсягу робіт. Ознайомлення може
відбуватися у формі дистанційного інструктажу або шляхом проведення навчання
безпечним методам роботи на конкретному технічному засобі. У трудовому договорі
за згодою сторін можуть передбачатися додаткові умови щодо безпеки праці.
Ознайомлення працівників з наказами
(розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх
прав та обов’язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі
засобів електронного зв’язку. У такому разі підтвердженням ознайомлення
вважається факт обміну відповідними електронними документами між роботодавцем і
працівником (стаття 29 КЗпП).
5. Встановити на прохання особи з інвалідністю неповний робочий день або
неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (частина перша статті
172 КЗпП).
6. При укладенні трудового договору пам’ятати, що:
•робота осіб з
інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не
суперечить медичним рекомендаціям (частина друга статті 55
КЗпП);
•залучення осіб з
інвалідністю до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не
суперечить медичним рекомендаціям (частина четверта статті 63 КЗпП).
Водночас маємо нагадати, що відповідно до частини шостої статті 6 Закону України від 15.11.96 № 504 "Про відпустки" (надалі – Закон) особам
з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30
календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.
На відміну від звичайних
працівників, працівники з інвалідністю, які недавно влаштувалися на роботу та
ще не відпрацювали перших шість місяців на підприємстві, можуть скористатися
своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до
настання шестимісячного строку їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві
(пункт 2 частини сьомої статті 10 Закону).
Щорічні відпустки за
бажанням працівника з інвалідністю надаються в зручний для нього час (пункт 2
частини тринадцятої статті 10 Закону)
Якщо працівник працює на
підприємстві, наприклад, з 2007 року та надав роботодавцеві довідку МСЕК у 2015
році, де зазначено, що йому встановлена інвалідність IIІ групи з 2000 року
(інформацію про інвалідність можна було визначити відповідно до запису у
трудовій книжці про призначення пенсії по інвалідності), працівнику гарантовано надання законодавством 26 календарних днів
щорічної відпустки з дня укладення трудового договору, незважаючи на
обставини, за яких бухгалтерія (відділ кадрів) підприємства не мала документа
(довідку МСЕК), що підтверджує інвалідність працівника (лист Міністерства
соціальної політики України від 29.12.15 № 774/13/116-15).
Частина перша статті 24 Закону
встановлює, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова
компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також
додаткової відпустки працівникам, які мають повнолітню дитину - особу з
інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відпустка без збереження
заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку
особам з інвалідністю I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно,
III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно (стаття 25 Закону).
Про заохочення для роботодавців, які
створюють робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю
Відповідно до статті 26
Закону України від 05.07.12 № 5067 "Про зайнятість населення", роботодавцю,
який працевлаштовує осіб з інвалідністю (яким надано статус безробітного, за
направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції),
здійснюються компенсаційні виплати у розмірі єдиного внеску на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за
місяць.
Компенсація роботодавцю
виплачується упродовж одного року з дня працевлаштування особи за умови збереження
її зайнятості упродовж двох років.
