Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі про визнання недійсними правочинів (постанова від 06.04.16 № 6-551цс16), розтлумачено значення (поняття) термінів "вплив тяжкої обставини" та "вкрай невигідні умови".
Обставини
справи
У лютому 2014 року Особа_3 звернулася до суду з позовом
до Особа_4, Особа_5 про визнання недійсними правочинів. Позивачка зазначала, що на підставі договору
купівлі-продажу від 5 листопада 1985 року їй на праві власності належить
частина жилого будинку з надвірними спорудами, що є її єдиним місцем
проживання.
Довіреністю від 01 вересня 2012 року вона уповноважила Особа_5
оформити на її ім'я право на земельну ділянку, а також розпоряджатися, володіти
й користуватися вказаною частиною будинку. На підставі цієї довіреності Особа_5
у грудні 2012 року подарував цю частину будинку Особа_4.
Оскільки Особа_3 є інвалідом першої групи й потребує
стороннього догляду й допомоги, що здійснювала її дочка Особа_1, довіреність
вона підписала під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних
умовах, а саме в обмін на матеріальну допомогу їй та її дочці Особа_1, яка
перебувала в тяжкому стані, була госпіталізована й прооперована, тривалий час
лікувалася, тому позивачка просила визнати недійсним договір дарування спірної
частини будинку.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та визнав
недійсною довіреність, якою позивач уповноважив відповідача представляти її
інтереси для оформлення прав власності на земельну ділянку, розпорядження,
володіння та користування частиною у праві власності на будинок, визнав
недійсним договір дарування частини у праві власності на вказаний будинок,
укладений між Особа_3 (від імені якої діяв за довіреністю Особа_5) та Особа_4.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи
нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з
висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що доказів
укладення договору дарування проти своєї волі внаслідок застосування
психологічного тиску з боку другої сторони, позивачка не надала; крім того, за
спірним правочином сторона нічого не набувала, оскільки він є безвідплатним, а
тому вважати, що цей правочин може бути визнаний недійсним за правилами статті
233 Цивільного кодексу України (надалі –
ЦК), не можна.
Правовий висновок у справі № 6-551цс16
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК волевиявлення
учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 233 ЦК правочин, який
вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних
умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був
ініціатором такого правочину.
Відповідно до статті 717 ЦК за договором дарування одна
сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій
стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при
укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на
добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу
сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом
тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що
особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через
тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не
вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на
підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину
скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її
сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства
та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий
правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Стаття 233 ЦК не передбачає обмежень чи заборон її
застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору
дарування.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального
права виходив і суд касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані
заявниками для порівняння. Аналогічний висновок міститься також у відповідних постановах Верховного
Суду України від 19.03.2014 і від 03.06.2015 року.
Отже у справі, яка переглядалася, суди встановили, що
позивачка, від імені якої укладено договір дарування на підставі виданої нею
довіреності відповідачу на право розпорядження єдиним її житлом, була людиною
похилого віку та інвалідом першої групи, потребувала за станом здоров'я
стороннього догляду; її дочка мала тяжку хворобу й перебувала тривалий час на
лікуванні у лікарні.
З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду
першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під
впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і що її
волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне
настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому він підлягає
визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК.
Читайте:
