Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення
документальних виїзних та фактичних перевірок визначені статтею 81 Податкового кодексу України (надалі – ПКУ). Податківці мають право приступити до проведення документальної виїзної
перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення та за
умови пред’явлення чи надіслання належним чином оформлених таких документів: направлення на проведення перевірки, копії
наказу на проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в
направленні на проведення перевірки (абзац перший пункту 81.1 статті 81 ПКУ).
Документи - це перше, на що варто звернути увагу, оскільки ненадання платнику податків перелічених вище документів або пред’явлення таких документів
із порушенням оформлення є підставою для недопущення посадових (службових) осіб
контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної
перевірки (абзац п'ятий пункту 81.1 статті 81 ПКУ). Отже, обов’язковою умовою для початку проведення виїзної перевірки є
пред’явлення або надіслання направлення на проведення такої перевірки та наказу
про призначення перевірки.
У пред’явленому направленні на перевірку платник податків та/або посадова
(службова) особа платника податків (його представники чи особи, які фактично
проводять розрахункові операції) зобов’язані поставити підпис, що фактично
дозволяє контролерам розпочати перевірку. За відмови ставити такий підпис особами
контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У
такому випадку акт про відмову від підпису в направленні на перевірку слугує підставою
для початку проведення такої перевірки (абзац шостий пункту 81.1
статті 81 ПКУ).
Водночас слід мати на увазі, що в разі відмови платника податків
і/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або
осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску
посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки
посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення
перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт,
що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови. Один
примірник акта вручається під підпис, відразу після його складання, платнику
податків та/або вповноваженій особі платника податків (пункт 81.2 статті 81
ПКУ).
Зверніть увагу: щойно згадані акти не є тотожними, вони засвідчують різні факти відмов і
мають різні правові наслідки (ухвала Вищого адміністративного суду України від15.06.17 № 813/8652/14, К/800/10305/16).
Додатковий акт буде складено, якщо платник податків та/або його посадова
особа відмовиться ставити власний підпис під актом, який засвідчує факт відмови
в допуску до проведення перевірки.
Важливо
Платник податків, який вважає порушеним порядок
і підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права
шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж
допуск до проведення перевірки відбувся, надалі предметом розгляду в суді має
бути лише суть виявлених порушень податкового й іншого законодавства,
дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Тобто саме на етапі допуску до перевірки платник
податків може поставити запитання про необґрунтованість її призначення та
проведення, реалізуючи своє право на захист від безпідставного та
необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до
перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим
органом під час призначення податкової перевірки (ухвала Вищого адміністративного суду України від 29.06.17 № К/800/7629/17).
Як діяти, якщо підприємство провадить діяльність без окремо облаштованого
приміщення або ж воно відсутнє?
Щодо цього свою думку податківці виклали в індивідуальної податкової
консультації від 08.06.17 № 551/6/99-99-14-03-03-15/ІПК, а саме: норми глави 8 ПКУ
не позбавляють контролюючі органи права вжити заходів щодо організації та
прийняття рішення про проведення документальної невиїзної перевірки платника
податків, за умови наявності обставин для її проведення, визначених статтями 77
і 78 ПКУ, й обов’язкового дотримання вимог статті 79 ПКУ стосовно її
організації.
Причиною видання такої консультації послугував лист директора з проханням
замінити виїзну перевірку на невиїзну. Якщо ж податківці не погоджуються на
такий варіант, та виїзну документальну перевірку проводять, за платником
податків лишається право подати свої заперечення та/або додаткові документи в
порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 ПКУ, до контролюючого органу, який
проводив перевірку платника податків, протягом п’яти робочих днів із дня,
наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим
органом протягом сьомі робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем
завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин,
які не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та
платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
Заперечення, у разі їх подання платником податків, є невід’ємною частиною
акта (довідки) перевірки. Крім того, слід звернути увагу, що згідно зі статтею
56 ПКУ платник податків
у разі незгоди з прийнятими контролюючим органом рішеннями може оскаржити ці
рішення в адміністративному або судовому порядку.
Які наслідки недопуску
контролерів до перевірки?
Якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної
перевірки за наявності законних підстав для її проведення чи від допуску
посадових осіб контролюючого органу, може бути застосовано арешт майна згідно з
підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПКУ (підкатегорія 138.01 системи ЗІР).
Рішення про застосування арешту приймає керівник (його заступник або
вповноважена особа) контролюючого органу, яке надсилається платнику податків із
вимогою тимчасово призупинити відчуження його майна. Вищий адміністративний суд
України в ухвалі від 07.07.16 № К/800/9705/16 завважив, що для застосування адміністративного арешту майна передбачено
обов’язковість наявності двох умов, а саме: наявність законних підстав для
проведення перевірки та факт відмови платника податків від проведення
такої перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Своєю
чергою, у цій же справі судом зазначено, що за наявності факту спору
щодо законності проведення такої перевірки адміністративний арешт вважатиметься
передчасним.
До того ж перешкоджання вповноваженим особам контролюючих органів у
проведенні перевірок є підставою для складання протоколу про адміністративне
правопорушення, що передбачено статтею 188- 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладення штрафу на посадових
осіб від 136 до 255 гривен, а в разі повторного вчинення правопорушення
протягом року - від 170 до 340 гривен. Про це інформувала Державна фіскальна
служба України у листі від 23.11.16 № 2436/2/99-99-14-05-02-10.
